У дні, коли українська делегація перебуває у Вашингтоні, перші шпальти американських видань рясніють заголовками про закінчення найдовшої для США війни та критикою чинної адміністрації й президента. Виведення американських військ з Афганістану — подія, якої не могли досягнути двоє попередніх господарів Білого дому. Для Джо Байдена вона мала стати одним із найбільших зовнішньополітичних тріумфів, натомість поки що накликала лише купу критики.
Саме з огляду на події в Кабулі зустріч українського й американського президентів перенесли вдруге. Більшість статей у пресі США, де йдеться про візит українського лідера, не оминають увагою нещодавні події в Афганістані. «Після афганського провалу Байден має скористатися зустріччю із Зеленським, щоб відновити репутацію Америки як союзника, що дотримується своїх зобов’язань», — інформує у своїй статті газета Financial Times. Інше впливове американське видання The New York Times цитує українських депутатів та радників президента, які один за одним пояснюють місцевій пресі, чому Україна — це не Афганістан і потребує підтримки Вашингтона. Таке тло для зустрічі двох президентів — це точно не те, що чекали в Києві. Тим паче, що на етапі узгодження дати візиту йшлося про липень, коли політичний сезон у США був іще в розпалі, а Конгрес — не на канікулах.
Однак зустріч на тлі афганського колапсу має як свої недоліки, так і (хоч би як дивно це звучало) плюси. Українські військові вже сім років самостійно, без залучення іноземної підмоги, протистоять російським військам. Вибори в Україні — вільні, а євроінтеграційні та євроатлантичні прагнення щороку лише зростають. Вочевидь, ці моменти президентові Зеленському доведеться озвучувати як на пресконференції, так і на особистій зустрічі з Байденом. Хоча одне з ключових для України питань під час зустрічі з американським лідером Зеленський вже озвучив: які гарантії може мати наша держава в разі початку роботи «Північного потоку-2»?
Читайте також: Безпека, оборона і всі-всі-всі
Поки що ані під час зустрічі з Анґелою Меркель в Києві, ані у двосторонній американсько-німецькій заяві, яку лідери цих країн оприлюднили після своєї зустрічі, не було чіткої формули гарантій для України в разі, якщо Росія порушить домовленості. «Україні потрібні не запевнення, а конкретні гарантії безпеки з боку США та Німеччини, бажано в рамках членства в НАТО», — каже посол нашої держави у ФРН Андрій Мельник у коментарі німецькому виданню Die Welt. Теза українського дипломата вкрай влучна. Київ уже давно має повне право стати членом Альянсу. Тим паче маючи підтримку США (хоч Вашингтон намагається не проявляти таким чином власних позицій), можна було б розраховувати на поступ у цьому напрямі. Під час саміту Північноатлантичного альянсу в Бухаресті 2008 року саме Франція й Німеччина були противниками надання ПДЧ Грузії та Україні. За нинішніх умов саме з ФРН слід було б домовлятися про гарантії голосування в рамках НАТО, а США могли б виступити посередниками в цьому переговорному процесі. Адже «Північний потік-2» — дітище, за яке тримаються насамперед у Берліні. Хоча чимало політиків і там уже зрозуміли глибоку політичну природу цього проєкту, на яку воліє закривати очі Меркель.
Попри зміни у графіку зустрічей найвищого рівня, 31 серпня українська делегація в Пентагоні зустрілася з міністром оборони США Ллойдом Остіном. Американський та український міністри підписали рамкову угоду між двома країнами. Налагодження ширшої військової співпраці зі Штатами для України зараз украй потрібне. Окрім того, Білий дім повідомив, що президент Байден оголосить про схвалення додаткового пакету військової допомоги Україні на $60 млн. А восени в нас із візитом також чекають на міністра Ллойда Остіна.
Чимало аналітиків — як у Києві, так і у Вашингтоні — відзначають, що вкрай важливою буде зустріч президентів віч-на-віч. Зеленський за віком трохи молодший від синів американського лідера. Чи зіграє це українському главі держави на користь, чи навпаки, можна буде побачити вже на пресконференції. Після такої зустрічі з Байденом Зеленський має відвідати Каліфорнію, де зустрінеться з представниками технологічних гігантів. Ідея такої зустрічі, звісно, звучить інноваційно та привабливо, проте як і додаток «Дія» — трохи з багом. Звісно, ніхто з українських президентів ще не залітав у США так далеко, однак чого можна очікувати від цих зустрічей? Які попередні домовленості? Чи може, просто дуже треба фото з Ілоном Маском? Незважаючи на це, переговори міністра цифрової трансформації Михайла Федорова у Вашингтоні з представниками Google бачаться, попри критику, доволі вдалими. Зменшення низькоякісного російського контенту в українському Youtube було б значним досягненням. Питання лише, як і якою ціною вдасться цього досягти. Окрім того голова Держспецзв'язку Юрій Щиголь підписав із партнерами в США угоду про встановлення лінії захищеного зв'язку, що має додатково посилити взаємодію між країнами.
Читайте також: «Кожен із нас — президент»
Є кілька вагомих складових, які так чи так упливатимуть на позиції США щодо України: Білий дім найбільше зовнішньополітичних зусиль нині докладає протистоянню з Пекіном. Нині Росія не бачиться в США настільки небезпечним союзником, як Китай. Україні цей фактор треба враховувати, вибудовуючи відносини з Білим домом, адже це теж упливатиме на активність підтримки Києва Вашингтоном. Напередодні візиту Білий дім також оголосив про відновлення започаткованої 2008 року комісії зі Стратегічного партнерства. Експосол України в США Валерій Чалий напередодні назвав відновлення її роботи одним із найголовніших очікувань від зустрічі у Вашингтоні. Восени також має відбутися зустріч між держсекретарем США Блінкеном та міністром закордонних справ України Кулебою, на якій вони підпишуть нову хартію з окресленими цілями для стратегічного партнерства між країнами у XXI столітті. Проте щоб співпраця стала більш активною та плідною, Київ має бути наполегливішим у впровадженні реформ, аби «слабка боротьба з корупцією» не була виправданням «слабкої підтримки».
Читайте також: Майже 40 радників. Хто консультує президента і керівників його Офісу
Попри всі заяви, неприємний осад перенесених зустрічей та змінених позицій (хіба що лінивий не нагадав позиції адміністрації Байдена щодо «Північного потоку-2» під час передвиборної кампанії), відносини між Києвом та Вашингтоном можуть налагоджуватися в конструктивному руслі. Попередник Джо Байдена у Білому домі Дональд Трамп був свято переконаний у тому, що українці прагнули його поразки під час виборів, і це впливало на наші відносини. З приходом Байдена американська зовнішня політика повертається у звичне русло, однак за 30 років це русло ніколи не було цілковито проукраїнським, а в рамках інтересів США.