У що вони вірять

Колишня киянка Анна Беллгем розмовляє рідною мовою поки що без акценту, але з відчутними чужими інтонаціями. Во­­на майже не використовує косметики, вдягається у прості дешеві джинси та светри й не приховує свого обурення з приводу корупції на батьківщині. Неможливо впі­знати в ній легковажну красуню, яка 11 років тому вийшла заміж за адвоката з Атланти. Нині вона американка, має двох дітей, працює неповний робочий день у конторі свого чоловіка, віддано голосує за республіканців (хоча особисто Обама їй подобається), підтримує війну в Іраку та Афганістані й досі жахається вчинку свого колишнього президента: «Він збрехав під присягою!» Трансформація, яка з нею сталася, показова для сотень тисяч чоловіків і жінок, які щороку поповнюють населення Сполучених Штатів Америки.

 

 

Питання, хто вони такі, чому саме так поводяться й чого від них очікувати, має цілком практичний вимір для решти населення планети. По-перше, хай там як, а саме пересічні американці справді визначають політику своєї держави, по-друге, їхня країна досі має вплив на все, що діється у світі, – від фінансової кризи до військових конфліктів.

 

США, як відомо, країна іммігрантів. «Віддай мені своїх утомлених, своїх бідних, масу тих, хто прагне дихати вільно…» – американці беззастережно вірять у рядки з вірша Емми Лазарус, вибиті на постаменті статуї Свободи. Навряд чи ті, хто сюди приїхав чи то рік, чи то двісті років тому, шукали саме ідеального суспільно-політичного ладу. Мабуть, вони керувалися практичнішими міркуваннями: безпекою, можливістю розбагатіти, уникнути дискримінації… Проте на новому місці якщо не вони, то вже їхні діти цілком переймаються новими цінностями й переконанням, що американська модель організації жит­­тя – єдина розумна і найдосконаліша в світі.

 

Віра в американські ідеали й американський спосіб життя певною мірою заміняє мешканцям Нового світу інші національні, точніше етнокультурні, риси, що визначають приналежність будь-якої людини чи то до німців, чи то до португальців, чи то до китайців. Справді, ні мова, ні географія, ні фольклор не є тут вирішальними. Англійською розмовляє половина населення Зем­лі, але не всі Сполучені Штати (за офіційними даними, щонайбіль­­ше три чверті). Природні умови на Алясці й у Флориді мало чим подібні.

 

Спільна культура так само є умовністю, особливо впродовж останнього півстоліття, коли концепція «топильного котла» (melting pot) потроху поступилася місцем концепції «мультикультуралізму». Ще після Другої світової війни тут були поширені навчальні курси «Як бути американцем», на яких викладалися основи «правильної» американської поведінки. Нині це не має жодного значення, навіть навпаки: правильним уважається підтримувати в родині італійські, ірландські, мексиканські, китайські, українські, афро-американські побутові звичаї та звички, якщо ти можеш їх реконструювати.

Так само не працює релігійний ідентифікатор. Хоча загальною думкою є та, що засади Сполучених Штатів заклали протестанти, нині кількість баптистів, адвентистів, методистів, квакерів, менонітів та вір­них інших протестантських конфесій не перевищує 51% (зокрема, католики – 12%, мормони – 1,7%, юдеї – 1,7%, решта віросповідань не перевищує одного відсотка кожне). Інша річ, що в Америці відвідування церкви є майже обов’язковим, особливо в глибинці, – інакше ваша поведінка сприйматиметься як асоціальність, непередбачуваність і ненадійність. Врешті-решт, на доларовій купюрі написано: «У Бога ми віруємо», при цьому не уточнюється, в якого саме.

 

Таким чином, визначальним для американця виявляється саме ети­чне начало, дотримання чорно-білої системи цінностей, сумніви в якій можуть поставити сміливця поза суспільством. Ця система, звісно, зазнала чималих трансформацій упродовж усієї нетривалої історії країни, проте у своїй основі зберегла кілька незаперечних постулатів. Передусім це поняття свободи, зокрема політичної. Демократичний устрій, на думку американців, настільки довів свою універсальну ефективність, що решта країн, які не дотримуються його, перебувають в омані й підлягають негайному виправленню й перевихованню.

Інколи мораль, причому в її найбільш жорсткому, негнучкому й безкомпромісному варіанті, стає вирішальним політичним чинником. Наприклад, обрання президентом явного нездари Джорджа Буша-молодшого на перший і надто другий терміни. Спротив йому в США був шалений, існував громадський рух під короткою назвою ABB (Anybody But Bush – хто завгодно, аби не Буш), документаліст Майкл Мур у фільмі «9/11 за Фаренгейтом», здавалося б, просто-таки розчавив політика, проте він переміг обидва рази, нехай і з не дуже переконливим рахунком, залишивши світ у розгубленості.

 

Соціолог Джеррі Коган з університету NYU вважає, що спроби зрозуміти ситуацію без урахування внутрішньоамериканської системи мотивацій незмінно заганяють на слизьке іноземців. «Середній американець був цілком упевнений, що для подолання нових викликів (зокрема, тероризму) важливіші не кваліфікація, не організаторські здіб­­­ності, а моральні якості. Слід також урахувати посттравматичний синдром від викриттів сексуальних походеньок його попередника. Буш – зрозумілий, простий і чесний хлопець. Те, що він не зраджував дружині, переважило те, що і за чотири, і через вісім років перебування на посаді залишився інфантильним новачком в економіці та геополітиці. Це гірше, ніж наївність, це ментальність».

 

Так само моральним чинником можна пояснити витоки іпотечної кризи. Економіка Штатів, утім, як і будь-якої країни, будується на довірі контрагентів. Рівень американської трудової етики досі вважають досить високим. Середня по країні погодинна оплата праці на рівні $18 (2008 рік) – це багато, але не захмарно. Нормальною є відпустка тривалістю 10 днів на рік, 16 днів потрібно заслужити багаторічним стажем на одному місці. При цьому на роботі американці справді працюють.

 

Колишній харків’янин Олександр Семкович згадує: «Моє перше місце роботи – помічник кухаря у мексиканському ресторані. Першою вимогою від менеджера було приймати душ двічі на день, другою – впродовж восьмигодинного робочого дня мати не більше як дві десятихвилинні перерви. Закінчив чистити картоплю – ріж м’ясо, жодних перекурів, походів у туалет. Тепер у власному закладі я вимагаю того ж від новачків, які здебільшого є такими самими іммігрантами. І жодних образ».

 

Новації в системі державного регулювання, які дали змогу отримувати іпотечні кредити на житло без підтвердження платоспроможності клієнта, покладалися на апріорне припущення, що люди загалом чесні й відповідальні. Коли з’ясу­валося, що це відкрило доступ до легких грошей соціальним маргіналам, було запізно.

 

 

Американці так довго перебували в полоні засліплення власною взірцевістю, що проґавили кілька небезпечних соціальних тенденцій. Американська пенсійна система вкрай неефективна. Державна схе­­ма Social Security дозволяє залишати роботу не раніше ніж у 65 років, причому цей вік поступово зсувається до 70. Якщо не здійснювати відрахування у приватні фонди, наприкінці життя ти можеш отримувати $600 на місяць (на все: житло, харчування, медицину) і запитувати себе, чому живеш гірше, ніж недавні іммігранти. Такою самою негнучкою є й система медичного обслуговування: 30 млн громадян прак­­тично не мають можливості лікуватися. Реформа охорони здоро­в’я, до речі, була одним із виграшних пунктів програми президента Обами: його мати померла, не дочекавшись швидкої допомоги, бо мала проблеми з медичною страховкою. Один відсоток населення перебуває у в’язницях, на утримання яких із федерального та місцевих бюджетів щороку витрачається близько $50 млрд (1/7 всього українського ВВП).

Утім, самі американці вірять у дієвість простих істин, тим більше що їхня цивілізація виявила неабиякий потенціал гнучкості. Захист прав жінок, чорношкірих, індіанців, сексуальних меншин, інвалідів – усе це здобутки буквально останнього півстоліття. Пріоритетність цих чеснот вони обстоюють так само завзято, як колись опиралися комунізму, абортам і спільному навчанню білих і негрів (перепрошую, афроамериканців). «Будь позитивним», «У мене є план», «Подумай над цим», «Разом ми команда» – це не лише поширені репліки героїв серіалів. Пересічні американці досі живуть за цими примітивними гаслами, які зовні можуть здатися наївними і тупими.