“Влада в цій країні – ми”, – з усмішкою нагадує командиру “Беркуту” п’яту статтю Конституції представник народу, один з кількох десятків оточених бійцями спецпідрозділу молодих хлопців. Бійці “Беркуту“, у плани якого ще мить тому входило затримання активістів, на хвилинку замислюється. Чи то над озвученою хлопцем у вишиванці тезою, чи то над звісткою про те, що сюди, на бульвар Лесі Українки, вже вирушило підкріплення з Майдану…
“Подумай про свою свободу”, – виблискуючи у світлі ліхтарів, радить реклама банку, під відділенням якого правоохоронці зупинили активістів. Може, працює й вона. Бійці “Беркуту” відступають, повертаються до своїх автобусів. Активісти – до своїх справ. Йде друга година різдвяної “Козацької забави” – недитячої майданівської гри, гаслом якої, за аналогією зі звичним барикадним “Стоїмо!”, могло б стати куди більш бадьоре “Бігаємо!”. Бігаємо об’єктами МВС, київським РДА та бізнес-точкам регіоналів. Майдан іде до тих, хто навряд чи завітає на нього сам.
Хлопці, що були в оточенні “Беркуту”, тепер зупиняються через дорогу від ЦВК та чекають на обіцяне підкріплення. Воно – ще близько сотні активістів від мала до велика – прибуває вже хвилин за 15. Вітаючи друзів, вдягаючи шоломи та скандуючи “Слава Україні!”, люди вирушають у бік “Арсенальної”.
Там часом на вулиці Московській, 44, розташований ресторан “Егоїст” – як свідчить російськомовний сайт закладу, неповторне місце, у якому кожен бажаючий може насолодитись “искусством любви к себе и к еде”. Ну, чи то не кожен – першим рядком у меню ресторану пропонується ікра белуги: 950 гривень за 25 грамів. В будь якому випадку, ресторан, що належить родині регіонала Анатолія Голубченка, зненацька зачиняється. Охоронці крізь скло спостерігають за пікетувальниками. Активісти тим часом прикрашають двері та вікна закладу класичними вже наліпками “Купуючи тут, ви підтримуєте Партію регіонів” та новими яскравими “Увага! Власність бандитів!”. Залишають на темному склі написи накшталт “Слава Україні!” та “Ригів на нари!”. Потім – дружно прямують до метро.
…Натовп людей у масках і шоломах вже не викликає жодного подиву у перехожих – не перший місяць революції. Натомість викликає симпатію. Колоні під червоно-чорним прапором привітно сигналять автомобілі. “Молодці!”, – підіймаючи вгору кулак, хохоче старенький дідусь, повз якого активісти біжать на ескалатор “Печерської”. Потім хлопці вишикуються на платформі та діляться на дві частини, кожна з яких зараз поїде своїм шляхом. Потім всі зустрінуться знов.
Читайте також: «Не бійся». Нічого
Ті, хто став по правий бік платформи, вирушають на метро “Лук’янівська”. Дорогою туди акуратно – забираючи сміття із собою, до смітників нагорі – знищують майже всю рекламу у вагоні. “Керівництво метрополітену краде дохід від неї, – пояснює один з активістів пасажиру поруч. – А вартість проїзду в метро планують незабаром підвищити. Ось тому…”
Незадоволена у вагоні лише одна жінка. “Ви просто їм всім заздрите! Самі ставайте мільйонерами, гроші заробляйте! – обурюється вона. – І взагалі, з вас хоч хтось служив? Які ж ви мужики?!”. Познайомившись з кількома військовими та дізнавшись, що мільйон в Україні чесно не заробиш, трохи заспокоюється. Навіть починає посміхатись.
На зміну жінці поспішає відверто нетверезий міліціонер у формі. Щоправда, правоохоронця миттю відтягує від активістів його супутниця. Потяг доїжджає до станції “Лук’янівська”…
Неподалік від неї, на вулиці Герцена, знаходиться Шевченківське РВВС. Туди й прямує з привітом “Козацька забава”. Міліціонери виходять з будівлі та стають вздовж паркану із зачиненою брамою. У мегафон їм нагадують про те, що пересічні правоохоронці – не найбільші злочинці у світі. Однак влада зміниться, і за виконання злочинних наказів теж, може, доведеться відповідати. “Ваші діти будуть рости поруч із нашими дітьми”, – лунає вулицею.
“Ми свої, свої”, – щиро запевняє один з чоловіків, що раптом паркуються біля РВВС, виходять з машини та пильно спостерігають за пікетуванням. – “В мене малий там… Мітингує…”
Після РВВС “Козацька забава” вирушає до СІЗО. Біля “парадного входу” до в’язниці №1 зустрічаються розділені у метро групи. Людей стає чимало.
Вони довго скандують прізвища тих, хто зараз за ґратами. Виводять на воротах СІЗО “Банду геть”, “Революція”, “Свободу політв’язням!”. “Дзиндзя, Бевз, Шпара, ми з вами!”, – з’являється ще один напис на білій стіні поруч.
… Хлопці тим часом розповідають: щойно були з іншого боку СІЗО, біля корпусів. Там, де в’язням найкраще чутно й видно, що відбувається на вулиці. “Слава Україні!”, кажуть, лунало й з того боку ґрат.