У програму «нормалізації» входило, зокрема, приховування й відбілювання багатьох несправедливостей та злочинів, що сталися за участю військ СРСР. У перший період окупації, до кінця 1968 року, загинуло щонайменше 135 громадян, а за період від 1 січня 1969-го до 27 червня 1991-го — ще 276 цивільних. Головним чином це були жертви аварій на дорогах, які за звичних обставин ніколи не сталися б. Основна причина — поганий технічний стан транспортних засобів, недоліки їх конструкції, які не відповідали чехословацьким нормам і законам. А ще безвідповідальний підхід радянського командування до використання важкої бойової техніки на цивільних шляхах без відповідного нагляду, коли за кермо сідали втомлені, недосвідчені й у багатьох випадках п’яні солдати-водії, що спричиняло цілу низку автокатастроф із летальними наслідками.
Іншим виразним аспектом ДТП, у яких фігурували радянські військові, була відповідальність за наслідки, а точніше її відсутність. Окупанти намагалися її уникнути, втікали з місць аварії, не надавали допомоги пораненим, маніпулювали доказами. Радянські слідчі й військові трибунали намагалися перекладати всю вину на чехословацьких учасників аварій. Наприклад, пасажирка легкового автомобіля Анна Гайкова (на той час їй було 47 років) неподалік міста Млада-Болеслав 3 жовтня 1981 року дістала удар гідравлічним домкратом, який випав із радянської вантажівки «ЗИЛ-131», що їхала зустрічною смугою. Того самого дня від тяжких поранень вона померла в лікарні. І хоча чехословацький дорожній патруль із допомогою свідків від початку до кінця задокументував цей випадок, радянська військова прокуратура послалася на той факт, що гідравлічний домкрат «загадково» зник, і зупинила слідство, постановивши, що жінку було вбито невідомим предметом.
Окрім аварій із летальними наслідками було зафіксовано чимало інших поранень різного характеру. Безперечно, жертви й травмовані траплялися й серед радянських військових. Проте чехословацькі органи влади не отримували про це інформацію, тому сьогодні ми навіть приблизно не можемо назвати кількість таких потерпілих.
Щороку з радянської армії дезертирували десятки військових, часто озброєних. У більшості випадків утікачів ловили, деякі в безвихідній ситуації вкорочували собі віку. Кілька таких інцидентів закінчилися вбивством чехословацьких цивільних і, на жаль, дітей. З січня 1969-го по червень 1991-го від цього загинуло щонайменше 12 громадян. Тодішня комуністична Служба безпеки намагалася замовчувати такі випадки, вбачаючи в них політичний ризик.
Наприклад, про вбивство радянським дезертиром Кононовим молодої матері та її двох дітей 3 квітня 1981 року біля міста Оломоуць Служба безпеки навіть спеціально поширювала дезінформацію, нібито зловмисник — «закордонний робітник». 26 листопада 1971 року в Празі старшина радянської армії Алєксандр Чалій убив 17-річну студентку Татьяну Мачикову, поранив іще двох людей, а потім застрелився.
Перелічувати трагедії та злочини, що їх скоїли радянські солдати в часи окупації Чехословаччини, можна було б і далі. У списку виявилися б численні випадки зґвалтувань, крадіжок та зломів. Через проїзд військової техніки пошкоджено будівлі й комунікації. Окрему частину становлять екологічні проблеми на місцях колишніх військових аеропортів та складів вибухівки.
Чехословацький досвід має бути засторогою. Вина за окупацію та її наслідки лежить на тогочасній тоталітарній системі, яка не просто допустила радянське вторгнення, а навіть не була здатна захистити життя і здоров’я своїх громадян.