29 січня 2020-го США усвідомили новину про те, що Росія розглядає можливість в односторонньому порядку вийти з угоди про морський кордон, укладеної між Сполученими Штатами та СРСР, яка розмежовує зону Берингової протоки. Такий хід, якщо його реалізують, дасть змогу Росії заявити про права на частину американської економічної зони біля Аляски. Саме цього рішуче вимагає Боріс Нєвзоров, російський сенатор із Камчатки, з метою відновити те, що він називає втратою 500 тис. т риби та крабів на рік, а також дістати доступ до родовищ нафти й газу, вартість яких становить сотні мільярдів доларів.
Запропонований правовий хід, націлений на Берингову протоку, ґрунтується на лазівці у внутрішньому російському законодавстві — ст. 15 російського Закону «Про міжнародні договори», яка передбачає, що всі угоди, які стосуються російських кордонів, мають бути ратифіковані, щоб набути законної сили. Оскільки, за словами заступника міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Рябкова, угода не була ратифікована ані СРСР, ані Росією, її застосування Москва вважає просто «тимчасовим» кроком.
Читайте також: Нові контури морської «дружби»
Російський сенатор звинуватив покійного Едуарда Шеварднадзе (з 1985-го по 1991-й міністра закордонних справ СРСР. — Ред.) в тому, що він погодився на делімітацію американсько-радянського кордону за правилами США (на основі прямої лінії), а не за міжнародними правилами (рівновіддалений від обох берегів). Таке використання лазівок або наголошення на помилках у домовленостях заднім числом під час переговорів про міжнародні угоди є основоположним принципом агресивного маніпулювання Росією міжнародними правовими режимами, відомим як правовійна. Вона є ключовою складовою гібридної війни Росії, якій приділили менше уваги порівняно з інформаційною та кібервійною. Незважаючи на це, правовійна залишається не менш небезпечною для Америки та Заходу загалом через своє глобальне поширення (що ми бачимо сьогодні) та можливості, які вона дає Кремлю для маніпулювання міжнародною правовою системою на користь його експансіоністських цілей у Євразії та за її межами.
Кремль розгорнув агресивну кампанію правовійни проти своїх сусідів ще 2008 року, коли розпочав війну проти Грузії нібито з метою захистити тамтешніх російських громадян. Після цього у 2014-му відбулася анексія Криму, яка, за твердженнями Кремля, виправдана шахрайським «народним референдумом», який начебто мав на меті лише забезпечити виконання прав самовизначення вигаданої «кримської нації». Зараз Кремлівську кампанію правовійни планують розгорнути на Далекому Сході, і є загроза, що вона торкнеться американських берегів та інтересів США в одному з найстратегічніших регіонів світу — Арктиці. Там Росія вже давно наполягає на розширенні своєї ексклюзивної економічної зони, ґрунтуючись на заяві Конвенції ООН з морського права про те, що підводний шельф є природним продовженням російського суходолу. Виходячи з цього, торік Москва зайшла ще далі й вимагала від усіх військово-морських суден, що перетинають Північний морський шлях, дотримуватися її вимог щодо попереднього отримання дозволу на прохід, надання інформації та прийняття російських лоцманів. У європейській зоні відповідальності НАТО Чорне та Балтійське моря стали ареною постійних російських порушень міжнародного права, які також виправдовують, базуючись на юридичних претензіях: невирішених територіальних водних суперечках щодо морських кордонів, особливо юридичного контролю над Керченською протокою та Кримом.
У грудні 2018 року Москва виправдала свою атаку й захоплення кораблів українських ВМС та їхніх екіпажів у Керченській протоці, стверджуючи, що вони порушили територіальні води Росії через неналежне або недостатнє розмежування двох морських районів. У цьому випадку технічна юридична претензія двостороннього характеру мала серйозні наслідки для людей і безпеки. Той успіх Москви спонукав її до застосування методів правовійни за межами Чорноморського регіону, де вона вперше їх і перевірила, заклавши основу для обмеження свободи судноплавства народів Заходу в Арктиці, а тепер і в Беринговій протоці.
Якщо Кремль дотримуватиметься свого наміру вийти з договору про Берингову протоку, то в майбутньому він може вдатися до переслідування американських кораблів, що перебуватимуть у морських районах, які, на думку Росії, належать до її ексклюзивної економічної зони згідно з правилами розмежування Берингової протоки. Це, найімовірніше, не будуть військові кораблі, оскільки вони вважаються частинами суверенної території кожної нації й напад на один такий корабель рівнозначний війні. Відкритішою і легшою мішенню може стати риболовецький траулер або науково-дослідницьке судно, які можна прийняти за корабель-розвідник. У такому разі Росія виправдовуватиметься тим, що ці кораблі зайшли до її виключної економічної зони й здійснювали там комерційну діяльність без наявного дозволу.
Що ж стосується суперечливих кордонів у зоні інтенсивного руху, такій як Берингова протока, то неважко уявити ситуацію, за якої Росія намагатиметься відстоювати свої ексклюзивні права над морськими районами, що, на думку США, є американськими згідно з первинним договором. Тоді Вашингтон буде змушений або заново обговорити договір для задоволення російських вимог, на що він навряд чи погодиться, або ж рекомендувати своїм суднам з обережністю перетинати суперечливі райони Росії, що все одно неминуче призведе до інциденту в майбутньому.
Інцидент із Pueblo. Військові Північної Кореї захопили американських моряків, щоб тиснути на США в розпал війни у В’єтнамі
Це не просто гіпотетично можлива ситуація, а таке вже траплялося як із Росією, так і з її союзниками радянських часів. Останнім із таких був випадок з литовським судном Juros Vilkas («Морський вовк»), яке затримала російська берегова охорона в Баренцовому морі у вересні 2014-го, а потім доставила до російського порту Мурманськ. Претензія Москви полягала в тому, що судно займалося риболовлею в ексклюзивній економічній зоні РФ, тому російська влада конфіскувала його вантаж і затримала екіпаж на певний час. Капітан запевнив, що судно діяло в міжнародних водах згідно з навігаційними записами на борту. Росія, як відомо, протягом останніх років навмисно заважає навігаційному обладнанню та системам GPS у Чорному морі й Балтиці, випробовуючи сучасні засоби РЕБ під час військових навчань у Чорному та Балтійському морях. Якщо такі радіоперешкоди застосовуються проти рибальського судна, воно може йти в російських водах, тоді як його навігаційні системи показуватимуть, що воно все ще перебуває в міжнародних.
Читайте також: Огляд InformNapalm: у російської агресії немає кордонів
Інцидент із Juros Vilkas збігся з періодом значного міжнародного напруження, спричиненого російською воєнною агресією проти України влітку 2014-го, тому був використаний для військового тиску на Литву як твердого прихильника України й відкритого противника Росії в НАТО. Втім, історія пам’ятає ще один випадок — інцидент Pueblo 1968 року. Тоді комуністичний режим Північної Кореї, заохочений у цій справі Китаєм, напав і затримав американське судно USS Pueblo, що досліджує навколишнє середовище, яке США використовували як розвідувальний корабель. Його затримали військові Північної Кореї, а екіпаж, що складався із 83 осіб, потрапив у табір військовополонених, де моряків катували аж до звільнення, якого вони мусили чекати майже рік. За заявами Північної Кореї, Pueblo кілька разів порушував її територіальні води, США ж стверджували, що докази були сфабриковані. Інцидент трапився якраз у розпал чергової великої міжнародної кризи — війни у В’єтнамі, оскільки задум полягав у тому, щоб чинити тиск на США та принижувати цю країну публічно.
Берингова протока — це найсхідніший вхід до Арктики, у якому Росія веде довгострокову стратегічну гру по всьому Північному маршруту. Нещодавно її зусилля правовійни були спрямовані ще й проти важливого члена НАТО в регіоні — Норвегії. Зазначеною проблемою є острівна група Свальбард (на російських картах — Шпіцберген), яку Росія та Норвегія оспорюють протягом останніх 100 років. Свальбардський договір 1920-х підтвердив суверенітет Норвегії над архіпелагом, але дозволив російським громадянам і компаніям проживати там і вести комерційну діяльність. З моменту початку своєї агресії проти України поведінка Росії щодо Свальбарда була особливо провокаційною. Скажімо, це візити російських політиків, наприклад Дмітрія Роґозіна, яким заборонявся в’їзд до ЄС, або повідомлення про навчання чеченських підрозділів спецназу на острові чи навколо нього. Днями російське Міністерство закордонних справ звинуватило Норвегію в обмеженні діяльності РФ на острові та вимагало вирішення наявних питань. Таким чином Свальбард став одним із потенційних моментів протистояння між Росією та НАТО в Арктиці, оскільки Москва прагнула використовувати інструменти правовійни, щоб з’єднати свої «легальні» зусилля зі своїми ж «летальними» — військовими — на Крайній Півночі, які спрямовані на здійснення ефективного контролю над Північним маршрутом і значними додатковими морськими районами Арктики.
Метою такого ґрунтовного перегляду важливих міжнародних режимів було спричинити неприємності в США, а також контролювати міжнародне мореплавство й торгівлю поблизу «чорного входу» до Америки. У всіх цих випадках Кремль вдався до маніпулювання російським національним законодавством, щоб обійти свої міжнародні зобов’язання. Це ще один доказ того, що будь-які домовленості чи угоди, укладені з РФ, мають лише тимчасовий характер і можуть скасовуватися за бажанням російського керівництва або змінюватися до невпізнання, аж поки не втратять будь-яке значення і свій первинний сенс.
Після конституційних змін, оголошених Путіним на початку цього місяця, які мають на меті зафіксувати верховенство російської Конституції над міжнародним правом і договірними зобов’язаннями РФ, потенційна агресивна правовійна в Беринговій протоці, поза всяким сумнівом, доводить, що поведінка Росії стала функцією її вибіркового відхилення від правил і норм світової правової системи. Ризик для США та Заходу (а не тільки для України та інших сусідів Росії) полягає в тому, що ця виграшна «формула правовійни» призведе до ще агресивнішого застосовування її Кремлем в усьому світі. Слід очікувати, що Москва випробовуватиме наявні домовленості щодо безпеки в стратегічних районах США, таких як Північний Льодовитий океан, а також перевірятиме рішучість НАТО в інших життєво важливих районах, як-от Чорне, Балтійське та Баренцове моря.