На початку квітня в Парижі з’явився громадський правозахисний Комітет «Україна», що об’єднав французьких політологів, філософів, істориків, університетських викладачів та публіцистів, котрі поставили за мету захистити Київ від дезінформаційної експансії Москви.
Філософ Філіпп де Лара, фахівець із питань геополітики П’єр Асснер, правник Антуан Ґарапон, колишній посол в Україні Жак Фор, історики Стефан Куртуа, Ален Безансон та багато інших… Загалом понад 25 осіб зібралося у приміщенні відомого журналу Esprit, щоб поставити до дії громадський комітет на підтримку України. Структура суто французька, відповідно до усталеної в інтелектуальних колах традиції підтримки прав народів на власну ідентичність та свободу. Попередниками Комітету «Україна» були аналогічні горизонтальні мережі Комітет «Косово» та Комітет «Чечня».
«Кожна інтелектуальна ініціатива має свої виклики та свій контекст, – пояснив Тижню один з ініціаторів щойно створеної організації. – Мабуть, мусимо визнати, що Комітет «Косово» виявився набагато дієвішим і результативнішим, ніж той, що спробував підтримати чеченців у протистоянні з Москвою. У Комітеті «Чечня» робота врешті зосередилася на допомозі політичним біженцям. Відкриті бойові дії закінчилися, ефективного впливу на РФ знайти не вдалося… Комітет «Косово» натомість зумів змінити настрої в інтелектуальних колах Франції з масової та невибагливої підтримки сербів на спочатку точкове, а згодом більш колективне розуміння позиції косовських албанців. У загальних рисах з Україною подібна проблема. У французькому науковому, дослідницькому просторі української теми майже не існує. Якби молодий фахівець, скажімо, побажав вивчати історію Росії в Сорбонні, він мав би все: підручники, супровідні курси історії літератури, мистецтва, філософії. А щоб вивчати там-таки історію України, немає нічого».
Отже, існує певна кількість інтелектуалів, які вирішили об’єднати зусилля, щоб спільно просувати українську тему в науці та медіа, в суспільних дискусіях та політичному просторі. Оскільки ініціатива щойно оформилася, утримаємося від прогнозів та висновків. Побачимо згодом, чи вийде цим звитяжним французам якщо не розірвати ланцюг звичної прихильності до Московії, то бодай створити якісну альтернативу в світі ідей. Проросійське лобі, безумовно, має куди кращий ресурс на всіх рівнях. Але хто не зречеться стереотипів, той не подолає шляху.
Безпосередньо з політиками справа складніша. Згуртованого українського лобі, по суті, немає. Є окремі публічні особи, які виступали з чітким осудом або анексії Криму, або збройного втручання Росії на Донбасі, або проти постачання вертольотоносців Mistral Росії. Більшість із них не так проукраїнські, як антипутінські. Але за принципом шахівниці в геополітиці ворог мого ворога – мій союзник. Не конче стратегічний, можливо, тактичний або й ситуативний. Та нам перебирати не доводиться. Роки відсутності власної системної дипломатії даються взнаки.
Нині найбільше потенційних союзників Україна може назбирати, хоч як це дивно, поміж зелених та соціалістів, а не в середовищі правих, які за визначенням мусили б із розумінням ставитися до боротьби народів за свою ідентичність, мову, культуру та історію. Але ж ні: український націоналізм засадничо відрізняється від французького. Якщо пошукати в західній термінології найвідповідніші терміни, то в нас він радше відповідає правому консерватизму (у випадку партії «Свобода») або правому радикалізму («Правий сектор»), ніж власне імперіалістичному «праву на зверхність», яке визначає, коли добре придивитися та «пошкрябати», сутність націоналізму прихильників Марін Ле Пен.
Із тих, хто найпослідовніше виступав проти поставок Mistral, варто назвати депутатів від екологів: Ноеля Мамера, Еву Жолі, Даніеля Кон-Бендіта. «Чи постачати військові кораблі Росії? Однозначно ні», – не раз казав Мамер в інтерв’ю, пропонуючи натомість використовувати це замовлення як складову переговірного процесу й тиску.
Читайте також: Проти системи чи проти себе?
Ева Жолі, колишній кандидат у президенти Франції та депутат Європарламенту від партії «Європа – Екологія – Зелені», є однією з тих, хто послідовно засуджує анексію. «Ситуація з Путіним та Кримом доводить, наскільки нам потрібні спільна європейська дипломатія та спільні збройні сили ЄС, – заявила вона в ефірі BFM TV місяці зо два тому. – Треба будувати федеральну Європу». У численних інтерв’ю пані Жолі наполягає на тому, що «санкції проти Росії недостатні та неефективні» й що треба йти далі, бо наразі вони ніяк не позначилися на поведінці кремлівського лідера. «Я констатую замалий або ж нульовий дипломатичний вплив на ситуацію в Україні», – сказала вона в ефірі BFM TV.
Герой студентської революції 1968 року, а нині також депутат Європейського парламенту Даніель Кон-Бендіт закликає через війну в Україні до бойкоту футбольної першості світу 2018 року, яку заплановано провести в Росії. «Треба ізолювати Путіна, сказати йому: гей, хлопче, ти один сидітимеш на трибуні свого чемпіонату!» – переконував Кон-Бендіт аудиторію радіо France Inter. У прямому ефірі телебачення France 24 політик запропонував: «Треба заблокувати росіян у Криму так, щоб вони не змогли звідти нападати на Східну Україну». На думку європейського депутата, війна на території нашої держави – це нагода об’єднати зусилля всіх членів Євросоюзу в боротьбі за мирне майбутнє континенту. «Самі лише Франція та Німеччина в переговорному процесі – то ніщо», – переконував він, не втомлюючись критикувати Брюссель за млявість.
Мабуть, не варто зараховувати до симпатиків України президента Франсуа Олланда та його міністра закордонних справ Лорана Фабіуса. То було б перебільшенням. Але факт є факт: поставки Mistral відкладені на невизначений термін, а нинішній глава держави як уміє веде у форматі «нормандської четвірки» переговори про зупинення російської агресії на Сході. Порівняно з іншими лідерами політичних сил Франції йому можна поставити в заслугу те, що він не гне спини перед Путіним і не піддається на його шантаж. Принаймні, поки Олланд при владі, анексію Криму Париж не легалізує, як це пропонують Марін Ле Пен та Ніколя Саркозі – політики, котрі тільки й мріють потрапити до президентського палацу.
Читайте також: Джон Гербст: «Адміністрація не розуміє, що амбіції Путіна не обмежуються Україною»
То що далі? А далі будуть вибори 2017 року. Дуже схоже, що соціалісти не утримають керма. Поміркована правиця висуватиме свого кандидата через попередні вибори, в яких може взяти участь кожен французький громадянин, котрий письмово засвідчить праві переконання. Найімовірніший двобій відбудеться між колишнім президентом Ніколя Саркозі та колишнім прем’єром Аленом Жуппе. І якщо Саркозі продемонстрував повну згоду з лінією Путіна, Жуппе, навпаки, закликав не поспішати з вертольотоносцями та засудив анексію Криму.
Отже, наш шанс – це саме він. Власникам французьких паспортів з українським серцем або принаймні із симпатіями до України й почуттям справедливості залишається спробувати переконати якомога більше правих виступити проти Саркозі й за умовчанням підтримати колишнього очільника правлячого кабінету.
Цей шанс не варто абсолютизувати й перебільшувати. Політики мають мінливі настрої та принципи. Але менше з тим. Друга України з Жуппе, можливо, вийде зробити, а із Саркозі – навряд. За цим критерієм і визначатимемося.