У Португалії відчуваєш, що ти – на краю світу. Це приходить тут, на найзахіднішому мисі Європи, і не залишає тебе навіть у найбуйніших кварталах Лісабона. Здається, ніби далі немає нічого, крім моря. Може, саме через це невдовзі помічаєш у собі ознаки «саудадеш» – знаменитої португальської меланхолії, хандри-журби за чимось, чого ніколи не було й не буде.
МЕЛАНХОЛІЯ МІСЬКИХ КВАРТАЛІВ
І я вирушила досліджувати байрос – старі квартали на семи пагорбах, із яких починалося місто. Це Лісабон справжній, не туристський. Саме тут і спостерігається найгустіша концентрація португальських меланхоліків у столиці.
Найоригінальніший байру Лісабона – Алфама – схожий на рибальське селище. Зміїсті й круті вулиці, що раз по раз переходять у східці, не дозволяють проникнути сюди сучасному транспорту, тож шум моторів у Алфамі замінюють крики півнів. Тут помаранчеві дерева ростуть на вулицях, а бабусі кришать овочі й по-одеськи спілкуються із сусідками, які майже вивалюються з вікон.
Харч на всі випадки життя – запечені на жару сардини. Влітку цей безхитрісний наїдок робиться предметом особливим – увесь червень люд несамовито славить святого Антонія, а риба й портвейн стають додатком до португальської релігійності.
Після порції тієї страви зі склянкою віньйо-верде криві вулиці Алфами видаються ще більш заплутаними, і немає жодної змоги передбачити, куди вони можуть вивести. Та це вже й не важливо. Чого просить у такий момент душа, то це хіба що музики. Ліпше зрозуміти специфіку португальського характеру допоможе фаду. Так називається особливий тутешній стиль – сумовиті пісеньки «про головне», зачувши які, впадають у меланхолію навіть найстійкіші циніки. Слухають фаду в напівмороку – обов’язкова умова для виконання!
Якщо Алфама – ареал життя здебільшого простого люду, то інший відомий квартал – Байру-Алто – місце мешкання лісабонської богеми. Раніше, як опівдні, тут не здибаєш ані душі, насельці Алто всю ніч проводять у барах і клубах, що відкриті тут замалим не в кожному будинку. Від півночі тусовки дрейфують кварталом від одного пункту до іншого. Ніде я ще не бачила стількох художників найрізноманітнішого віку й національності. Кажуть, що модне юнацтво прилітає на вечір до Алто навіть з іншого континенту. Місцеві антикварні крамнички тішать несподіваними знахідками, на кшталт ящика з фотокартками, зробленими в португальських колоніях.
РУЇНИ ІМПЕРІЇ
У Лісабоні знайдеться чимало дивовижних куточків, хоча місто й було строщене майже до цурки землетрусом 1755 року. Фортеця Сан-Жоржі – одне з таких непохитних місць. Колись тут жили португальські королі, а тепер від замку лишилася хіба що кам’яна шкарлупка із сосновим ліском усередині. Зате це найвища точка Лісабона, і краєвиди звідсіля відповідні. Із давніх мурів бачиш дивну будівлю – розвалений уже згаданим стихійним лихом монастир Карму, всередині якого діє археологічний музей. Поруч – не менш чудернацький ліфт «Санта-Жуста», місцева варіація на тему Ейфелевої вежі. Він сполучає превеселий Байру-Алто з більш прозаїчною долиною – центральним кварталом Байшу, відбудованим після того самого землетрусу. Вдень тут усе запруджено туристами, а ближче до вечора залишаються, вочевидь, самі продавці каштанів. Іти до Байшу треба на смерканні, щоб дивитися з упертого у воду майдану Праса-ду-Комерсіу, як пороми снують гирлом річки Тежу.
Вибравшись із центру, обов’язково слід з’їздити в Белем – трамваєм або ж таксі. Звідти поромом можна переправитися через річку в Качилхас і піднятися ліфтом нагору статуї Христа, щоб укотре охопити оком усе місто й оцінити найдовший у Європі міст Васко да Ґама з висоти пташиного польоту.
У тому ж таки кварталі ви знайдете й найсмачнішу прикмету Лісабона – тістечка «Паштайш де Белем». Їх готують у єдиному місці на планеті – маленькій кондитерській при монастирі Жеронімуш. Історія твердить, що одного разу чернець, який проїздив повз ті місця, поділився з тамтешнім кондитером рецептом, і вже в ХІХ столітті тістечка Белема стали відомі на всю Португалію. Секрету їх смаку не розгадано й досі. Точний склад інгредієнтів, записаний на старовинному сувої, зберігається в секретній кімнаті пекарні… Аж кумедно, скільки нерозгаданих таємниць таїть колишня імперія!
ОКЕАН І ПОРТВЕЙН
Неподалік Лісабона лежить найзахідніша точка Європи – мис Рока. Тут завжди велетенські хвилі, вітер, що валить з ніг, а ще майданчик, щоб спостерігати, як сідає сонце. Просто над скелею – два дуже дорогі готелі. Вони пустують улітку, але вщерть забиті в зимовий період, коли океан робиться геть зловісним.
Аматори менш гострих відчуттів їдуть на пляж у Кашкайш, передмістя Лісабона, до океану відкритого, але не такого грізного, як біля мису Рока. Спекотного полудня в столиці думка про живлющу вологу бачиться неймовірним блаженством, але, опинившись край хвиль Атлантики, зовсім непросто змусити себе залізти у воду. Ніде, крім Алгарве на півдні Португалії, температура води не підіймається вище +15°, а що далі на північ, то екстремальніше крижане занурення. А на десерт – холоднющий, проти якого важко встояти, вітер з Арктики. Він завжди посилюється по обіді, тому всі тутешні відпочивальники захищені спеціальними наметами, які зусібіч затуляють їх од вітру. Головна розвага на пляжі – розглядати колоритних бразилійок. У місті вони завжди відрізняються від тубілок-португалок граничною роздягнутістю за будь-якої погоди. Кажуть, мірилом бразилійської жіночої вроди служить склянка з вином, яку нібито можна поставити на вигин задньої частини тіла дами. Ближче до заходу сонця красунь на пляжі змінюють музики-драмери, і навіть океанському вітрові уже не до снаги заглушити стук ударних інструментів, що розкочується узбережжям.
Після екстремального купання саме час попити портвейну. Тим, хто пройшов гарт «Червоним кримським», навіть найпростіший п’ятирічний португальський «Тоні» здасться божественним. Для розширення смакових перспектив варто порадитися з кельнером: до портвейну тут ставляться з неабиякою повагою. В ресторанах зазвичай подають вино не менш ніж 10-річної витримки в дубових діжках та особливе вінтажне, яке вдається одержати лише в рідкісно вдалі роки.
Стати знавцем цього напою можна, відвідавши з екскурсією Інститут портвейну в палаці Людовізі – будівлі-релікті, що вистояла під час відомого землетрусу. Взагалі-то це важлива й серйозна установа: тут ставлять знак якості на пляшки. Та, окрім кабінетів і лабораторій у святилищі науки є затишний барчик, де можна віддаватися дегустації. Наливають усе: від банальних ординарних сортів до найдорожчих і супервишуканих. Розташований цей заклад якраз на краю Байру-Алто, тож місця для продовження веселощів довго шукати не доводиться.
ТРАНСПОРТ
Є авіарейс із Борисполя до Лісабона – близько $500. У столиці Португалії за €12 можна купити єдиний проїзний на всі види транспорту терміном на п’ять днів. А найкращий спосіб підкорити всі сім горбів міста – сісти на антикварний дерев’яний трамвай. Старовинний вагон легко долає круті підйоми й вузькі повороти лісабонських закапелків. Допотопні трамваї намагалися замінити новим рухомим складом, але на таку проворність їхні сучасні побратими не спромоглися.
ВАРТО ПОБАЧИТИ
Фортеця Сан-Жоржі (або Св. Георгія, V століття) на пагорбі у східній частині міста. За свою історію цитадель не раз була перебудована, служила королівською резиденцією та в’язницею. Тут Васко да Ґама відсвяткував успіх своєї експедиції до Індії.
Алфама – мальовничий старовинний квартал Лісабона. Звивисті й круті вулиці раз по раз переходять у східці.
Фунікулер Санта-Жуста, місцева варіація на тему Ейфелевої вежі, споруджена 1902 року. В порожнині залізної конструкції заввишки 45 м їздять дві кабінки ліфта, дерев’яні зсередини. Кожна вміщує 25 осіб. Сполучає верхній та нижній квартали міста. З горішнього майданчика відкривається чудовий краєвид португальської столиці.
Інститут портвейну в палаці Людовізі. При науковій установі діє бар для туристів, які цінують знаменитий португальський трунок.
Байру-Алто – місце мешкання лісабонської богеми та контркультури. Безліч галерей, театрів, кафе та книгарень, тут артисти й художники різних народів та інтересів відмінно спілкуються між собою.
Статуя Христа. 28-метрова постать Спасителя височіє на грандіозному п’єдесталі (84 м). У неї можна піднятися на ліфті й оглянути звідтіля всю столицю та найдовший у Європі міст із висоти пташиного польоту. Це копія більш знаменитої статуї Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, але зменшена вдвічі. Її було споруджено переважно коштом жінок. Португалія не брала участі у Другій світовій війні, тому жінки жертвували гроші на статую Ісуса, адже він урятував від смерті їхніх синів, чоловіків і батьків.
Національний музей старовинного мистецтва–необтяжливий заклад із чудовим садом, краєвидом порту, абсентом у барі й одним-однісіньким справді цінним експонатом – триптихом «Спокуси святого Антонія» пензля Босха.
СЛОВНИЧОК
Байру, байрос – квартал, квартали.
Драмер – музикант-ударник. Основна вимога до нього – вміння тримати ритм.
Портвейн – португальське кріплене вино, вироблене за технологією, що її вигадали англійці.
Саудадеш – сум, меланхолія.