Загальновідомо, що тіла юних героїв, полеглих під Крутами, знайшли спокій у братському похованні на кладовищі, яке звалось «Аскольдова могила». Навіть у школах нині вчать вірш Павла Тичини, котрий починається словами: «На Аскольдовій могилі поховали їх…» Та ось уже понад 25 років, відколи ми вшановуємо в Україні героїв Крут, виникають запитання про справжнє місце їхнього захоронення.
Гіпотетичні координати братської могили крутян було визначено за спогадами киянина й українського емігранта Левка Лукасевича, який у 1960-ті роки приїздив на Батьківщину й начебто відвідував те місце. Він описав територію майже поруч із входом до Аскольдової могили. Одначе та латка землі була густо заповнена похованнями ще від 1880-х років. Вдалося виявити фото, зроблене німецьким фотографом приблизно у червні — липні 1918-го. На ньому видно саме ту місцину, про яку йшлося у спогадах Лукасевича. Але там немає і натяку на існування якоїсь братської чи й просто свіжої могили.
Достеменно відомо, що на Аскольдовій могилі було похоронено лише двох крутян. Проте в одній труні й зовсім не у братському похованні, а на родинній ділянці одного з них. Ідеться про Володимира Наумовича та Володимира Шульгина, які обнялись перед смертю — і саме тієї миті їх розстріляли більшовики. Тіла застигли, і в такому вигляді їх ексгумували під Крутами, а пізніше поклали в домовину. Хлопці були поховані поруч із дідом Володимира Наумовича Іоанном Григоровичем, відомим громадським та церковним діячем, політичним емігрантом з Австро-Угорщини. Він помер іще в 1891 році. Не виключено, що ділянка родини Наумовичів була саме в тому місці, яке описав у своїх спогадах Лукасевич. 1934 року, коли кладовище на Аскольдовій могилі знищувала радянська влада, вітчим Володимира Наумовича Олександр Федорович Іванов забрав труну й перепоховав на Лук’янівському цвинтарі поруч з іншими родичами. У 1990-ті залишалися деякі живі свідки того перезахоронення, але ніхто з них не міг відповісти, чому з Аскольдової могили не забрали інших учасників бою під Крутами й чи були вони там узагалі.
Читайте також: Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу
Дві фотографії (щоправда, поганої якості) з похорону крутян, опубліковані в київській пресі ще 1918 року й передруковані у львівській 1931‑го, дали вагомі підстави сумніватися, що братська могила була саме на Аскольдовій. Багато років ці світлини «вводили у ступор» усіх києвознавців, бо на них зображені об’єкти, які ніхто не впізнавав. На першій — залізничні колії ліворуч і якась дивна фортечна стіна з вежами з правого боку, яких у Києві начебто й не було. На другій — ряди поховань із хрестами, вишикуваних терасами, і на задньому плані — біла цегляна загорожа, за якою хатки. Цих об’єктів у районі Аскольдової могили теж не було.
Але підписи до фотографій, зроблені автором іще в далекому 1918-му, не залишали сумнівів стосовно того, яку подію на них зображено: «Братська могила стрільців — студентів і гімназистів, забитих під Крутами» та «Похорони героїв з-під Крут у Києві».
Згодом секрет першого фото — із залізничними коліями та муром — вдалося розгадати. Це виявилася сучасна площа Лесі Українки. Аж до 1950-х років там діяла станція, де розвантажували ешелони з військовим майном, бо поруч були склади оборонного відомства. А до 1918-го навіть ходив міський трамвай. Мур із вежами — то було стрільбище (тир) військового училища, яке раніше займало величезний простір, а нині зменшилося до кількох будівель, де міститься Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації.
Залишки муру остаточно розібрали, будуючи сучасне приміщення Центрвиборчкому.
Площа Лесі Українки та Аскольдова могила — це зовсім різні напрямки. І якщо траурна процесія рухалася від вокзалу Бібіковим бульваром, вулицями Володимирською, Фундуклеївською, Хрещатиком та Олександрівською, вона мала звернути до Аскольдової могили значно раніше, ніж досягнула б сучасної площі Лесі Українки. Тож залишалося незрозумілим, як жалобна хода опинилась у тій точці.
Місце зйомки другої фотографії — таємниця для києвознавців і досі. По кілька разів вони дослідили архіви й самі схили Аскольдової могили в пошуках терас, білого кам’яного паркану та сільських хаток на задньому плані. Та все намарне. Несміливі припущення декого з дослідників, що на фото зображено насправді тераси так званого Нового Братського кладовища, яке містилося на Звіринці, відразу сприймалися мало не як блюзнірство.
Але не так давно київський колекціонер Віктор Киркевич придбав фотолистівку доброї якості 1918 року саме з таким зображенням, яке публікувала преса. І, звісно, з уже наведеним вище підписом на звороті про поховання героїв Крут. На якісній фотографії вдалося роздивитися не лише кам’яний мур та будиночки над ним, а й тераси, ба навіть ряди могил з однаковими дерев’яними хрестиками, що спускаються ліворуч братського поховання крутян.
Маленькі хрести впізнати легко. Саме такого однотипного розміру їх установлювали над загиблими солдатами російської армії впродовж, мабуть, не одного століття. Отже, місце поховання крутян на фотографії однозначно є великим військовим кладовищем. А в Києві на той час воно було єдине — вже згадуване Нове Братське на Звіринці.
Читайте також: Незламний герой Крут
Із початком Першої світової війни в місті було розгорнуто кілька шпиталів та лазаретів. Але найбільше поранених перебувало у Військовому госпіталі на Печерську (на бульварі Лесі Українки, де він працює і донині). Саме туди привозили із фронту солдатів із найскладнішими пораненнями. Рівень смертності був дуже високий, і померлих десь треба було ховати.
Статус та обмежена територія цвинтарів Києва не давали змоги хоронити на них багато воєнних жертв. До того ж кладовища належали місцевій громаді і їх утримувало за свої гроші населення. Тож упродовж Першої світової там ховали тільки тих загиблих (причому переважно офіцерів), що були киянами. Для померлих у місті солдатів та офіцерів, що походили з різних куточків Російської імперії, потрібно було створити окреме кладовище коштом держави. Власне воно (Нове Братське) й було закладене 1916 року на Звіринці.
Згідно з правилами поховання на Новому Братському кожна могила мала бути три аршини завдовжки (аршин дорівнював 71 см), два — завширшки. Поміж могилами залишався проміжок в один аршин. Над солдатами встановлювали чотирираменні хрести три з половиною аршини висотою, над офіцерами — восьмираменні. На фотографії поховання крутян бачимо ряди ям, викопаних згідно саме з тими приписами, що діяли на Новому Братському кладовищі. А поруч ряди поховань з однаковими солдатськими дерев’яними хрестами.
Версію про те, що юнаків, принаймні частину з них, було поховано на Новому Братському кладовищі, підтверджує… постанова Малої Ради — керівного органу Центральної Ради — від 10 березня (за старим стилем 25 лютого) 1918 року.
Україномовна «Робітнича газета» коротко виклала постанову, переповівши її своїми словами: «Після перерви проф. М. Грушевський пропонує М. Раді вшанувати пам’ять забитих стрільців студентського куріня, що склали свої голови в бою з більшовиками, а для цього привезти їх тіла до
Київа, поховати на Аскольдовій горі і приняти похорон на кошт держави».
Проте російськомовна «Киевская мысль» наводить дослівно слова Михайла Грушевського (хоч і в перекладі): «Родители этих юношей возбудили ходатайство, чтобы тела погибших были перевезены в Киев для похорон на Аскольдовой могиле, на братском кладбище».
Інакше кажучи, у постанові Малої Ради про поховання юних героїв йшлося не про один, а про два цвинтарі.
Щодо захоронення крутян на Аскольдовій могилі та Новому Братському кладовищі можна висунути таку версію. У більшості газетних репортажів, які оповідали про церемонію, докладно описана була лише перша її частина: як 19 березня о 14:00 колона візників із 26 трунами вирушила з вокзалу в бік Педагогічного музею, де містилася Центральна Рада. Там відбувся траурний мітинг, на якому виступали Михайло Грушевський, Аркадій Степаненко та інші політики. Потім хода продовжилась, але без більшості членів Центральної Ради та журналістів. Газети згодом написали про це лаконічно: «Далі похід рушив по Фундуклеївській, Хрещатику, Олександрівській на Аскольдову могилу».
Отож, можливо, 19 березня 1918 року траурна процесія справді прибула до Аскольдової могили й від неї відділилася щонайменше одна труна з тілами Володимира Шульгина та Володимира Наумовича. Той факт, що двох хлопців поховали не в братській могилі, а поруч із дідом одного з них, свідчить: на Аскольдовій могилі не готувалися до прийому інших.
Процесія попрямувала далі: до нинішньої площі Лесі Українки, а відтак до Нового Братського кладовища. Там, власне, й було облаштовано спільне поховання крутян. Та оскільки київські газети від першого дня підхопили гасло «Аскольдова могила», а чимало людей (зокрема й журналістів) були немісцеві й, звісно, не розрізняли назв кладовищ, то надалі про цю точку на мапі й писали як про Аскольдову могилу.
На сьогодні завдяки планам 1925 року, які відшукав києвознавець Михайло Кальницький, вдалося чітко ідентифікувати місце братської могили, яка фігурує на фотографії. Звісно, нині там немає нічого — ані натяку на Нове Братське кладовище, яке існувало 100 років тому. Отже, для підтвердження чи спростування версії про те, що братська могила крутян була не на Аскольдовій могилі, а на Звіринці, потрібно провести пошукові роботи.