Призначення, про які обережно говорили 16 липня на спеціальній зустрічі Європейської ради, вже напередодні наступного саміту, що відбувся 30 серпня, західна преса озвучувала як де-факто обраних. Тепер дипломатію Старого світу очолюватиме маловідома до свого номінування на посаду верховного представника ЄС із питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Моґеріні, а Раду, навпаки, –досвідчений і відомий своєю «яструбиною» позицією щодо Росії в теперішній ситуації Дональд Туск.
Як зазначали європейські медіа та знайомі із процесом виборів дипломати, голосували за цих двох європейських лідерів «пакетом». За однією з версій, причиною стало те, що прем’єр-міністр Італії Маттео Ренці від початку наполягав на обранні молодої і зовсім недосвідченої у справах європейської дипломатії Федеріки Моґеріні. До призначення на нову посаду вона пробула міністром закордонних справ лише півроку. На противагу цій кандидатурі наразі діючий голова Європейської ради Герман ван Ромпей запропонував Дональда Туска, щоб чільну посаду в ЄС мав і представник Східної Європи. І Польща, й інші держави Сходу континенту (зокрема, як стверджують джерела видання Rzeczpospolita, литовський президент Даля Ґрібаускайте) серйозно опонували призначенню й Моґеріні, й Туска. Для східноєвропейських столиць і власне Варшави прийнятнішим був би польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський на посаді шефа європейської дипломатії.
Прем’єр мав кілька причин відмовлятися. По-перше, у нього були всі шанси втретє очолити уряд своєї країни після виборів 2015 року, чого досі не вдавалося нікому. По-друге, Туск дуже погано говорить англійською (це серед його співвітчизників стало навіть предметом насмішок) і зовсім не розмовляє французькою. Щодо мов, проте, він має і перевагу перед лідерами Західної Європи: спілкується російською і німецькою. А ще відомо, що він здатен чудово порозумітися з Меркель. Під час липневого та останнього самітів журналісти ловили їх двох усамітненими десь у брюссельських кулуарах. До речі, як стверджують інші джерела, саме канцлер ФРН урешті переконала Туска погодитися на цю посаду. Як уже заявили, в Берліні дуже задоволені таким його призначенням. Депутат Бундестагу із ХДС Карл-Ґеорґ Вельманн у коментарі виданню Rzeczpospolita зазначив, що Дональд Туск є одним із найдосвідченіших політиків, який «дуже добре знаходить спільну мову з Анґелою Меркель».
Саме цей консенсус між двома політиками сусідніх держав і може відіграти важливу роль у єднанні нинішньої Європи та в «оживленні» посади голови Європейської ради, який згідно з Лісабонським договором мав би бути де-факто президентом ЄС і якому телефонував би господар Білого дому, бажаючи, за визначенням Кісінджера, «порозмовляти з Європою». Герману ван Ромпеєві (хоча в решті питань його вважають дуже ефективним головою) не вдалося досягнути таких висот, а ось у Туска загалом є певні шанси, з огляду на ставку США щодо зміцнення Східної Європи та його беззаперечно вагому роль в українському питанні. Для хорошої розмови залишається підтягнути англійську, що новообраний очільник Ради пообіцяв журналістам зробити вже під час першої прес-конференції в новому кріслі.
Читайте також: «Містраль» до листопада
Обрання Дональда Туска, окрім іншого, є серйозним сигналом для України. Саме цей політик іще під час Євромайдану здійснив візити до більшості своїх європейських партнерів, виносячи на порядок денний українське питання. Однак варто розуміти й те, що його обрання відбулося не через, а попри нинішню ситуацію в нашій державі. Під час виборів на керівні посади в Євросоюзі дуже важливого значення надають представництву різних країн, регіонів ЄС, а також гендерній рівності. Так, новообраний президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер зараз «полює» за жінками-комісарами, бо поки що його структура бачиться гендерно незбалансованою і дещо консервативною. Пошук таких компромісів теж зіграв на користь лівоцентристки Федеріки Моґеріні. Хоча на її місце раніше визнавали серйозною претенденткою болгарку Кристалину Ґеорґієву – досвідченого дипломата й комісара з гуманітарної допомоги в нинішній комісії Баррозу.
Саме з міркувань «регіональної справедливості», як стверджують експерти, Герман ван Ромпей запропонував кандидатуру Дональда Туска: серед керівних посад не було представника Східної Європи. Анґела Меркель, своєю чергою, підтримала це призначення й дуже на ньому наполягала. За Туска висловлювавсь і британський прем’єр Кемерон. Зважаючи на активність Польщі в лобіюванні укладення Україною Угоди про асоціацію, можемо стверджувати, що тепер такий лобіст є і в керівних органах ЄС.
#Stopfederica
Коли в липні Федеріку Моґеріні, італійського міністра закордонних справ, уперше назвали як кандидатуру на посаду майбутнього шефа європейської дипломатії, британський публіцист Едвард Лукас за хештегом #stopfederica почав залишати дописи у Twitter проти її призначення. На думку експерта, вона була надто недосвідченою та прокремлівською. Останнє яскраво засвідчив візит Моґеріні до Москви. «Позиція Італії полягає в тому, що кризу в Україні можна врегулювати лише політичним рішенням… Ми робитимемо все можливе під час президентства у ЄС, щоб допомогти знайти рішення, прийнятне для обох сторін», – заявила вона у Москві. Такі висловлювання, звісно, були негативно потрактовані лідерами країн Балтії та Польщею.
Виправдовуючи свій візит, представники італійського уряду вказували на той факт, що до Москви Моґеріні полетіла після Києва. Утім, майже відразу після призначення її тон став дещо суворішим стосовно РФ. Так, у понеділок, 1 вересня італійка заявила, що Росія більше не стратегічний партнер Євросоюзу, бо Кремль систематично не виконує раніше досягнутих домовленостей.
Наразі без поправок залишається її позиція щодо «Південного потоку», до якого вона мала прихильність на посаді міністра, як і загалом італійський уряд. Спростовуватиме або ж узгоджуватиме погляди офіційного Рима вже, вочевидь, прем’єр Маттео Ренці, який збирається відвідати Київ у середині вересня. Головне, щоб новообраний верховний представник ЄС із зовнішньої політики не озвучувала таких тез, а тут, власне, і збалансовуватиме Моґеріні Дональд Туск.
Читайте також: Вони працюють
Інший недолік нової єврочиновниці – недосвідченість. До обрання верховним представником Євросоюзу із зовнішньої політики та політики безпеки вона, як уже було зауважено, обіймала посаду міністра закордонних справ лише півроку. До приходу в міністерство була депутатом парламенту від Демократичної партії, яку очолює Ренці. Ширше Моґеріні стала знаною лише після того, як останній почав «просувати» її на посаду в ЄС.
Після призначення Кетрін Ештон у 2009 році до нової кандидатури також було багато зауважень на предмет «невідомості» й «неяскравості» її як політичної постаті. Порівняно з Ештон Моґеріні мала ще менше «козирів» для обрання на посаду.
Такий вибір іще раз свідчить: країнам ЄС поки що не потрібна яскрава спільна дипломатія. Вони й далі воліють вести кожен власну зовнішню політику. Втім, молодість Моґеріні (вона на 12 років молодша, ніж була в момент свого обрання Ештон), не виключено, допоможе їй усе-таки реалізувати себе як успішного політика.
Порядок денний: Україна?
Попри те що головною темою розмови у Брюсселі мали стати нові призначення в ЄС, уже неприхована війна Росії з Україною внесла свої корективи. Візит Петра Порошенка та зустрічі у форматі 29 країн, про що пізніше зауважив український президент, були ознаками того, що Київ нині важливий союзник.
Однак загалом поміркована реакція Євросоюзу на заклики України допомогти, ба навіть застосування «стриманого словника», коли тільки деякі східноєвропейські країни не боялися називати війну війною, а вторгнення вторгненням, а не проникненням, свідчила, що нині ЄС переживає епоху політиків-чемберленів, які бояться вольових рішень.
Читайте також: Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій
Черчиллем мала змогу стати Меркель, утім, не склалося. Її материнське ставлення (недаремно ж німці називають її Мутті) до Путіна призвело до того, що Євросоюз у відносинах із Кремлем наступив на ті самі граблі, що й із Януковичем. Він дійшов до точки неповернення: треба було робити радикальні кроки й визнавати власну вину. Замість того щоб констатувати провал своєї лінії, європейські дипломати тримають голову в піску, очікуючи на капітуляцію Москви.
Утім, страусина поза не для найбільшого «яструба» європейської політики. Новопризначений Туск має шанс змінити цю лінію поведінки щодо Росії.