У більшості опитувань «Зелені» останнім часом приблизно на 2% випереджали ХДС/ХСС і на понад 10% — соціал-демократів. І хоча зараз їхні результати в опитуваннях трохи знизилися, у будь-якому разі можна виходити з того, що в наступному федеральному уряді «Зелені» відіграватимуть важливу, визначальну для майбутнього напряму німецької політики роль.
Це, зокрема, стосується й німецької зовнішньої політики після епохи Анґели Меркель. Від позиції «Зелених» істотно залежить, чи відбудеться гостро необхідне оновлення та поглиблення інтеграції Німеччини в трансатлантичний союз, чи ще більше посилиться наявна майже в усіх політичних таборах тенденція до відчуження від західних партнерів, зокрема США. Вирішальне поле, на якому «Зеленим» доведеться ухвалити принципове рішення, це безпекова політика.
«Зелені» не вперше відіграють ключову роль у переломному моменті безпекової політики Федеративної Республіки. У 1999 році, попри запеклий опір у власних лавах, «зелений» міністр закордонних справ Йошка Фішер домігся згоди на військову участь Німеччини в інтервенції НАТО в Косово, а отже, на першу активну бойову місію Бундесверу. Незабаром після цього, також за співвідповідальності «Зелених», була участь ФРН у місії Альянсу в Афганістані.
Зараз партії знову доведеться йти проти власних переконань. Адже їхня зовнішньополітична концепція характеризується центральною розбіжністю з рисами політичної шизофренії. З одного боку, вони виступають за тісний зв’язок Німеччини із Заходом через ЄС і НАТО та вимагають більшої твердості у відносинах з агресивними авторитарними державами, такими як Росія і Китай. «Зелені» — єдина німецька партія, яка роками відкрито виступає проти «Північного потоку-2» й підтримує жорсткіші санкції проти Москви та режиму Лукашенки в Білорусі. До того ж вони найактивніші прихильники України серед усіх політичних сил Німеччини.
Але коли справа доходить до кращої підготовки західних демократій до захисту від авторитарної загрози й у військовій сфері, у «Зелених» вмикається задавнений пацифістський рефлекс. Так вони відкидають двовідсоткову мету НАТО, у своїй передвиборчій програмі відводять Альянсу другорядну, порівняно з ЄС, роль і виступають за приєднання Німеччини до Договору про заборону ядерної зброї ООН. Це означало б вихід з концепції ядерної оборони НАТО.
Загальний скепсис і дистанція «зелених» до всього військового востаннє виявилися, коли наприкінці березня в Бундестагу вони більшістю голосів відмовилися підтримати продовження операції Бундесверу в Афганістані до січня 2022 року. Це продовження мандата було необхідним, бо остаточну дату виведення військ США з Гіндукушу тоді ще не було визначено. Своїм голосуванням «Зелені» зневажили відчайдушний заклик тамтешнього громадянського суспільства, особливо афганських захисниць прав жінок, до продовження присутності західних військ.
Це глибоко дискредитувало не лише феміністичні зусилля «Зелених», а й їхню роботу з захисту прав людини загалом. На цьому прикладі унаочнилося, наскільки сильні впливи ліво-пацифістських, рефлекторно американо-критичних течій усередині партії, попри прагнення партійного керівництва зробити її надійною силою політичного центру.
Читайте також: Умиротворення агресора
Тому деякі спостерігачі вважають прихильність «зеленого» керівництва довкола нещодавно обраної кандидатки на посаду канцлерки Анналени Бербок до західного альянсу порожніми обіцянками, що мають на меті отримати голоси «виборців Меркель», які після відходу канцлерки побоюються ухилу ХДС/ХСС вправо. Але така оцінка надто короткозора. Вище керівництво «Зелених» із кола Бербок і співголови партії Роберта Габека в безпеково-політичних питаннях заходить значно далі, ніж це відтворено в їхній передвиборчій програмі. Так Бербок нещодавно висловилася за посилення Бундесверу. І нарешті, вона змінила своє попереднє негативне ставлення до поставок німецького озброєння до Ізраїлю, які зараз підтримує.
Їхнє розуміння необхідності військового озброєння зокрема стимулює пріоритет, якого новий президент США Джо Байден надає боротьбі з глобальним потеплінням.
Тому тепер «Зелені» вважають США своїм найбільшим стратегічним союзником у досягненні власних далекоглядних кліматичних цілей. І це може зробити їх поступливішими перед вимогам Вашингтона в інших сферах, зокрема й збільшити видатки на озброєння як внесок у зміцнення НАТО.
Читайте також: Активний песиміст
Проте через відмову «Зелених» принципово виключити об’єднання з партією наступників СЄПН «Ліві» в рамках потенційної спільної коаліції з соціал-демократами залишаються сумніви у їхній трансатлантичній надійності. Роберт Габек справді нещодавно назвав прихильність партії «Ліві» до НАТО однією з основних передумов для такого альянсу. Однак ледве чи можна уявити, як «Ліві», які постійно перебувають під масованим впливом кремлівської пропаганди, колись зможуть переконливо виступити за цей Альянс. Також украй малоймовірно, що ліва коаліція «Зелених», СДПН і «Лівих» восени матиме більшість. Однак лише принциповою відмовою від будь-якої співпраці з «Лівими» «Зелені» дали б однозначно зрозуміти, що не тримають відкритим чорний хід для гнилого компромісу з ними коштом трансатлантичної безпеки.