Ми поставили співрозмовникам такі запитання:
1. Які переваги й недоліки українських працівників?
2. Який персонал найбільше цікавить роботодавців?
3. Чи готові українські працівники до технологічних змін і чи є запит на опанування нових навичок?
Олександр Цимбал, завідувач сектору соціальних ризиків у сфері зайнятості населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ:
1–2. Будь-яка ринкова економіка працює в режимі дефіциту. Якщо в чомусь дефіциту немає — отже, це й не потрібне нікому. Тому й працівникам завжди краще бути в меншості, яку більше цінують. Дефіцит людей, потрібних роботодавцю, буде завжди. Хоч би що робили держава, люди, інституції.
3. Щодо можливостей набувати нових навичок, то їх також не вистачає. На мій погляд, система освіти не відповідає найменшим вимогам сьогодення. Звісно ж, зі мною не погодяться ті, хто працює в Міносвіти або у вищій освіті, але я в тому переконаний. Про весь ринок праці неможливо сказати. У нас щонайменше дев’ять професійних груп, збільшених за рівнем кваліфікації. Наприклад, група, яка повинна мати найкращу та найдосконалішу освіту, — це група «Законодавці, вищі держслужбовці, управлінці». Вони повинні керувати, нести відповідальність тощо. У принципі, їх мають готувати навчальні заклади. Однак жоден виш не здатен тренувати лідерів. У них завдання сформульовано ще в радянські часи — «здобути професійну вищу освіту». Тому людина стає інженером або, якщо напрям навчання називається, наприклад, «Менеджмент організацій», отримує знання технологічного рівня. Натомість управляти іншими людьми й брати на себе відповідальність людина вчиться вже на практиці. Якщо ж і цього не вистачає, то є чимало курсів, навчання за кордоном. Інакше кажучи, система освіти за своїм змістом, а не назвами не здатна сьогодні забезпечити людині навичок самокерування, керування іншими або відповідальності. Звісно, є окремі викладачі й курси, але ми не про це говоримо. Кризу освіти видно й в інших групах працівників. Є група так званих професіоналів-фахівців — це мають бути магістри та спеціалісти, які досконало володіють знаннями й навичками.
Для виконання завдань їм не потрібен ще хтось. Окрім того, вони можуть виконувати завдання творчо, а коли зіткнуться з новими проблемами, то самі знаходять розв’язок. Однак до цього нас також не готують. Тому людина, щоб вийти на справді професійний рівень, витрачає ще три-п’ять років поза університетом. І саме тому роботодавці дуже часто ставлять вимогу «досвід роботи». Це дуже практичне побажання, бо вони розуміють, що студент після п’яти-шести років навчання не здатен одразу виконувати обов’язки, які передбачає його професія. Дещо простіша ситуація з технічно-офісними професіями, де не дуже високий фах і прості засоби роботи, як-от володіння комп’ютером. Це те, що називають універсальними навичками, які має практично кожен. Інша досить велика група — кваліфіковані та експлуатаційні працівники в галузі сільського господарства, промисловості тощо. Система підготовки таких фахівців майже розвалена, є тільки окремі ланки за окремими професіями, що готують фахівців на сучасному рівні. Зазвичай ці ланки готують працівників, які виїжджають за кордон. На тих, хто лишається, скаржаться роботодавці, коли ми з ними спілкуємося чи проводимо конференції. Заклади професійно-технічного рівня не забезпечують випускників ні рівнем, ні навичками, ні тими ж soft skills (комунікативні навички та характеристики особи, які сприяють налагодженню співпраці в колективі. — Ред.), про які модно говорити.
Читайте також: Трудова міграція: там, де нас нема
Тому кожен роботодавець змушений формувати свої навчальні програми, практику на місцях. Хоча й вони часто теж лукавлять, бо не приділяють тому належної уваги. Лишається ще велика група — працівники сфери торгівлі та послуг. Із цим у нас майже все гаразд, бо тут не потрібно високих навчальних затрат. Тож продавці й перукарі в нас є. Про клас так званих найпростіших професій узагалі немає сенсу казати, тому що це зазвичай люди, які взагалі не мають професійної спеціалізації. Працюють на рівні «повторюй за мною». На жаль, на ринку праці таких людей дуже багато — понад 25% усіх зайнятих. Це жахливий показник. У Європі він становить не більше як 10%, а буває і 6%.
Вячеслав Сотник, голова відділу маркетингу та PR grc (група компаній HeadHunter):
1. Згідно з Індексом глобальної конкурентоспроможності 2019, Україна посідає 44-те місце зі 141 за якістю професійних навичок. До того ж якість навичок нинішньої робочої сили оцінюється гірше, ніж майбутньої (53-тє місце проти 26-го). А ступінь підготовки персоналу та якість професійної освіти — гірше, ніж легкість пошуку кваліфікованих працівників. Зміна цієї ситуації потребує часу та комплексного підходу. Ідеться, наприклад, про більш глибоку профорієнтаційну роботу серед школярів. Як свідчать опитування, часто спеціальність для навчання вони обирають, не розуміючи специфіки майбутньої діяльності. Це впливає на те, як якісно студенти навчаються. Потрібен і перегляд навчальних програм у ВНЗ та краща адаптація їх під реальні потреби бізнесу. А якість цифрових навичок напряму залежить від доступу до технічних засобів та інтернету, які не завжди є. Отже, хоча сьогодні ситуація з рівнем професійних навичок в Україні не найкраща, перспективи для розвитку є. Ба більше, через специфіку діяльності наші шукачі часто можуть похвалитися різноманітністю навичок. Згадаємо концепцію T-shaped спеціалістів. Такі фахівці мають широкий світогляд і загальні знання в багатьох сферах — це відображає верх «Т». А максимальну експертизу в одному напрямку символізує вертикальна смуга літери. Нині на українському ринку праці часто трапляються ситуації, коли роботодавець в одному працівникові намагається поєднати обов’язки кількох, що якраз і розширює ці «горизонтальні» суміжні компетенції.
2. Уже кілька років поспіль найбільший попит серед роботодавців мають менеджери роботи з клієнтами, ритейлери, IT-фахівці всіх спеціальностей, маркетологи (особливо інтернет) та піарники. Це підтверджує, що в сучасному світі сфера послуг часто домінує над виробництвом, і центром економіки споживання є продаж товарів та послуг, а через тотальну діджиталізацію постійно збільшується попит на професіоналів IT-сфери. Окрім того, вона впливає не тільки на виникнення нових професій, а й на функціональне наповнення вже наявних. Щороку зростає актуальність цифрових навичок. А у вакансіях дедалі частіше можна побачити вимоги, наприклад, володіти тим чи тим спеціалізованим ПЗ.
Читайте також: Як впливає на Україну трудова міграція
3. Директор з досліджень Future Workplace у New York Times зазначив, що однією з головних тенденцій, яка визначатиме стиль роботи в найближчому майбутньому, є запит на гуманітарні знання, адже штучний інтелект і далі автоматизуватиме технічні навички та стимулюватиме попит на soft skills, як-от креативність, комунікація та емпатія. Можна навіть почути думку, що акцент під час приймання на роботу зміщуватиметься саме на них. Вони допомагають краще адаптуватися в сучасному світі, зміни в якому відбуваються з неймовірною швидкістю. Окрім м’яких навичок, дедалі частіше роботодавці найбільшу увагу звертають на ціннісний профіль кандидата й те, наскільки він відповідає потребам компанії. Подумайте ось про що: цінності, як основоположна засада особистості, дуже складно піддаються змінам. А працівник, який за цим критерієм не відповідає вимогам бізнесу, не досягне потрібних результатів. Наприклад, він не зможе працювати над соціально-відповідальним продуктом, якщо йому не притаманна цінність гуманізму. І такого працівника вже й не перевиховаєш.
.jpg)
Катерина Ковалевська, голова Наглядової ради Української асоціації HR-професіоналів:
1. По-перше, серед слабких навичок українських працівників — погане знання англійської, через яке нам важко конкурувати на глобальному ринку. По-друге, у нас дуже слабкі презентаційні навички. Починаючи зі школи, людей не готують до цього. Я спостерігаю таку ситуацію роками, але вона не змінюється: нинішні 20-річні часто не вміють провести елементарну презентацію, оформити й донести власні ідеї. Також у мене складається враження, що загальна грамотність (як-от користування комп’ютером, елементарними програмами) бажає кращого. Курси навчання Excel (програма для роботи з електронними таблицями, що полегшує та оптимізує ведення статистичних розрахунків; першу версію видали 1985 року. — Ред.) досі залишаються одними з найпопулярніших. У молоді, яка виходить з вишів, часто дуже слабка елементарна технологічна грамотність.
2. Переваги українських працівників виділити складніше. Де-факто ми не можемо сказати, що є такими ж трудівниками, як, наприклад, турки, якщо згадувати найближчих сусідів. Вони розвили свою економіку також тому, що готові працювати понаднормово. Певною мірою можна назвати перевагою загальну грамотність українців, але я не впевнена, що вона є в молодого покоління. Радше йдеться про людей віком 35+. У них ще є непоганий середній освітній рівень. На жаль, мені важко виділити щось дуже розвинене саме в українців. Те, що називають soft skills, також не надто розвинене. Ми погано ведемо перемовини й погано вирішуємо конфлікти. У нас радше є загальна перевага ринку: багато речей на Заході запровадили раніше, тож сьогодні вони повільно змінюються. Наприклад, у США досі в багатьох місцях немає автоматів для зчитування безконтактних карток. У нас є можливість запроваджувати нові технології одразу на найсучаснішому рівні. Завдяки цьому в нас з’явилася та ж система «Приват 24», яка є найзручнішою навіть порівняно з країнами Європи. Тому з певного погляду в цьому і є наша конкурентна перевага.
3. Щодо навичок, то сьогодні попит на так звану діджитальну грамотність і мислення. Зараз докорінно змінюють процеси, багато що переходить у цифровий формат, включно з бізнес-процесами як такими. Якщо казати зовсім просто, то люди дедалі більше купують в інтернеті. Тож усередині самого бізнесу процеси трансформуються. Цінують гнучкість і вміння швидко сприймати, бути готовим до того, що важливе сьогодні втратить актуальність завтра, готовність учитися. Частину свого часу слід постійно віддавати оновленню умінь та навичок. Мабуть, це і є серед найсерйозніших якостей, які роботодавець шукає в працівниках. Сюди також входить і вміння переглянути старі проблеми під новим кутом зору, бажання знаходити рішення. Нині в добу інтернету доступ до знань такий, що треба бути зовсім лінивою людиною, щоб цим не скористатися. І стосовно початку розмови: коли мені кажуть, що не можуть вивчити англійську, у мене починається істерика. Коли молода людина закінчує виш, незалежно від спеціальності, а в неї немає англійської, то в мене одразу питання щодо адекватності такої людини. Зараз немає проблем з доступом до знань. Навчатися будь-чого можна навіть за відео-уроками. Потрібні доступ до інтернету й бажання.