1. У місті стало менше людей — одна з характерних ознак Луганська сьогодні. Але, щоб помітити це, треба вийти на вулицю не вдень чи зранку, а після шостої вечора, коли, як у дитячій лічилці, «хто не сховався — я не винен». Те, що людей поменшало, видно з непрацюючих кас супермаркетів та аптек, меншої кількості диспетчерів сервісних служб і міського транспорту та й просто з порожніх вулиць. Особливо це помітно в приватному секторі, опиняючись у якому ти постійно згадуєш про місто в казці «Спляча красуня».
2. На тлі зменшення цивільного населення кількість мешканців Луганська збільшилася за рахунок «військових» та працівників «правоохоронних органів» — російських консультантів і членів їхніх сімей, добровольців-контрактників із Росії та населених пунктів, які контролює Україна.
3. З 2014 року нерухомість дуже впала в ціні, що призвело до припинення роботи багатьох ріелторських агенцій, яких до війни в місті та області була сила-силенна. Ціни на нерухомість впали, як колись наприкінці 1990-х. Якщо до війни трикімнатну квартиру можна було продати за $40–45 тис., то зараз вона обійдеться в $15 тис. із євроремонтом і меблями. Двокімнатну можна знайти за $8 тис., хоча однушки-хрущовки продають і за $2–3 тис. Ринок нерухомості перенасичений пропозиціями. Всі операції проводяться через Україну, куди виїжджають колишній і майбутній власники майна, тому що в «республіці» немає чинного законодавства про нерухомість. З цієї причини не можна вступити у спадок, оформити документи на власність. Оренда житла через відсутність іноземних студентів та взагалі охочих також різко впала в ціні. Трикімнатну квартиру можна винайняти за 1 тис. руб. плюс комунальні платежі. Для порівняння: оренда однокімнатного житла з усіма зручностями близько до транспортної розв’язки до війни обходилася в 2–2,5 тис. грн за місяць плюс поточні комунальні платежі, сьогодні — 800 руб. плюс комунальні.
Читайте також: Соціальний ліфт «ДНР»
4. Гострою проблемою в «республіці» є безробіття. Працювати за копійки люди не хочуть. Єдина альтернатива для багатьох — армія. Вихід із ситуації — їхати туди, де можна заробити. Грантів, приватних міжнародних проектів у «республіці» немає. Бюджетники — лікарі, вчителі та інші — отримують довоєнну заробітну плату, яку під час перерахунку в рублі множать на два. Учитель без стажу та категорій до війни одержував 2 тис. грн за місяць, зараз його зарплата становить трохи більше ніж 4 тис. руб. «Трохи більше» — це плюс 15%, які нарахували всім бюджетникам наприкінці 2015 року. А ось працівники «військової» системи та силових структур на посаді рядових отримують від 15 тис. руб. Заробітна плата керівника цивільного відділу на цивільній посаді у «військовій» структурі — до 10 тис. руб., лейтенанта — 35 тис. руб, медичної сестри — 5 тис. руб. Для порівняння: у державній лікарні медична сестра отримує трохи більше ніж 2 тис. руб.
5. Товари на полицях крамниць та ринків переважно російського походження. Але для наполегливих знайдеться звичний український товар і навіть білоруський: м’ясо птиці, морозиво, молочна продукція. Люди беруть російський товар через безвихідь, коли немає часу шукати українське. До речі, місцевий хліб «Український» віднедавна перейменовано в «Козацький».
Читайте також: «Гості» в порожнечі
6. Вибратися з «республіканської» резервації можна лише автівкою або автобусом. Щоб поїхати у відпустку, спочатку саме таким чином потрібно дістатися до Ростова, а далі вже літаком або залізничним транспортом. Але час на дорогу слід брати із запасом як мінімум доба, бо жодних гарантій вчасного прибуття до Ростова або найближчого українського міста ніхто не дає.
Багато сімей розділилися й живуть на дві країни, коли чоловіки працюють у Росії, а їхні родини лишилися в «ЛНР». Є й такі, у яких чоловіки працюють на території України, заробляючи пенсії та вислугу, а дружини й діти живуть удома в Луганську.
7. Телебачення в «республіці» лише місцеве: телевізійний канал «Луганськ 24» та російські федеральні телеканали. На полицях газетних кіосків місцева, донецька та російська преса. Доступ до українських телеканалів лише через супутник. Місцеві інтернет-провайдери із січня 2016 року блокують понад 300 українських
сайтів, серед яких і Тиждень.ua.