У листопаді завершилося загальнонаціональне опитування «Інформаційне поле українців», здійснене Дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Тижня (див. «Медійний раціон»). В останні роки ця тема викликає неабиякий інтерес, до того ж не лише в медійників, а й у широкої аудиторії. Адже Україна досі залишається полем інформаційної війни, точніше — жертвою, на яку Росія спрямовує свій медійний арсенал. Та й на перебіг внутрішніх політичних процесів медіа неабияк впливають, іноді навіть визначально. Тому обізнаність щодо того, що читають, дивляться й до кого дослухаються громадяни, є аж ніяк не предметом лише цікавості. Тож ми вирішили озвучити суспільству низку запитань, відповіді на які дають багату поживу для роздумів.
Почнемо з того, що за результатами згаданого опитування український інформаційний простір виявився досить герметичним. З іноземних (разом з російськими) онлайн-видань новини дізнаються лише 9% громадян, з телебачення — 5%. А з російських соцмереж — узагалі 1%. Отже, засобів прямого інформаційного впливу на українців у Москви залишилося доволі небагато. Це доводиться робити або через фейсбук, або через медіа, що належать українським проксі на зразок Віктора Медведчука. Зважаючи на те, як йому ведеться останнім часом, а також на те, що фейсбук стає дедалі стійкішим до масштабних маніпулятивних втручань, ситуація видається цілком оптимістичною. Особливо, якщо порівнювати з відносно недавнім часом, коли одна половина українців щодня дивилася російське ТБ, а друга «висіла» у російських соцмережах.
Що ж до структури медіаспоживання, то ера телебачення, про завершення якої оголошують за найменшої нагоди, досі триває. Адже принаймні для 72% українців українські телеканали залишаються джерелом інформації про події в країні та світі. Виняток становлять молодші респонденти (до 30 років), які надають перевагу онлайн-ресурсам. Те, що друкована преса значно поступається за популярністю інтернет-виданням, — не новина. Але цікаво, що як джерела новин онлайн ЗМІ відчутно здають позиції соціальним мережам. До того ж майже в усіх вікових категоріях, окрім найстарших респондентів, розрив становить близько 10%. Водночас телеграм-канали, яким нерідко приписують колосальний інформаційний вплив, виявилися переоціненими. Як джерело новин телеграм-канали використовують лише 5% українців, до того ж найбільша частка (19%) припадає на молодь до 20 років.
Читайте також: Кремлівська дієта
Так само переоцінено вплив блогерів, яких ще недавно називали «вбивцями журналістики» й таке інше. Авторитетним джерелом інформації їх зазначили лише 16% українців. І знов-таки, більшість з них становить молодь: серед респондентів віком до 19 років думки блогерів дослухається 41%, а у старших групах цей показник стрімко падає. Так само зіркам шоу-бізнесу та спорту готові довіряти 14% юних респондентів, хоча загальнонаціональний показник становить лише 3%. Натомість авторитет експертів і журналістів визнають 28% та 26% опитаних. Для порівняння, повідомлення органів влади авторитетним джерелом вважає 18% опитаних. Найбільше українці довіряють інформації від власних рідних і близьких, хоча й тут ідеться лише про 42% опитаних.
Звісно, усі ці інформаційні площини перетинаються: інтернет-видання реагують на фейсбук-тренди, фейсбук-аудиторія обговорює повідомлення телеграм-каналів і дописи блогерів, а потім ці теми прориваються на телеекрани. Комбінації взаємовпливів бувають якими завгодно, проте факт залишається фактом: хто контролює «телевізор», той має найширші можливості впливати на суспільну думку. Та й журналістику ховати теж зарано. За довіру аудиторії справді треба боротися — як і за те, щоб статус публічних експертів здобували реальні фахівці, а не «балакучі голови», розкручені задля маніпуляцій суспільною думкою. Проте слід зважати й на те, що ми перебуваємо в ситуації загальної кризи довіри, причини якої виходять далеко за межі внутрішніх проблем медійного цеху.
У досить специфічному становищі перебуває друкована преса: 64% українців її взагалі не читають. Загальнонаціональні видання читає кожен п’ятий, місцеву пресу — стільки само. В обох випадках ідеться про дорослу та старшу аудиторію: найбільше читачів друкованої преси серед тих, кому за 50, хоча й там показники коливаються в межах 20–30%. Серед опитаних від 20 до 50 років читачами друкованих ЗМІ вважають себе приблизно 10–15%. Цікаво, що в регіональному розрізі найбільше загальнонаціональні друковані видання читають у північних і західних регіонах (26% та 22% відповідно), на другому місці — центральні регіони й Київ (19% та 16%), а пасуть задніх Південь і Схід (9% в обох випадках). Утім, цей напрям потребує подальших досліджень: навіть тому, що йдеться про видання дуже різного ґатунку.
Читайте також: Звіт CEPA: стратегії впливу Росії і Китаю на ЗМІ
Якщо щось і викликає справжні побоювання, то це некритичність, із якою громадяни сприймають інформацію. Опитування виявило, що лише 32% українців орієнтуються на офіційні повідомлення і лише 14% шукають першоджерела. Натомість 36% українців вважають правдивою ту інформацію, що відповідає їхньому світогляду та досвіду. Третина вважає правдивим те, що поширюють популярні ЗМІ, 28% — те, що поширюють їхні друзі та рідні. Але в добу постправди це цілком симптоматична реакція. Самоізолюватися від всюдисущого медійного поля неможливо, тому багато хто обирає просту і зрозумілу стратегію пристосування: споживати інформацію, не надто переймаючись її якістю.