Тоді просто активна, небайдужа, цілеспрямована та хоробра дівчина Шарлотта Хмельницька, охрещена «майбутнім президентом» — типовим кліше для добрих учнів від учителів. Вона дипломований політолог, молодший лейтенант Збройних Сил України та голова молодіжної громадської організації.
Про необхідність появи «свіжої крові» в українській політиці говорять без упину. Утім, звичайно, це процес хоч і неминучий, але довгостроковий. У перспективі наступних кількох десятків років є шанс, що до вітчизняного політикуму входитимуть здебільшого ті, хто народився та виріс уже в незалежній Україні. Тобто біля керма країни стануть люди, принаймні хронологічно позбавлені радянського сліду в житті. Можемо лише припускати, хто вони та які принципи сповідують молоді українці, що вже живуть політичними амбіціями, але через свій вік та інші фактори ще не мають змоги їх реалізувати. Зрештою, можемо дізнатися в них особисто. Тож хто така Шарлотта?
Зацікавленість політичними процесами часто бере початок ще з дитинства. На шкільний шлях Шарлотта ступила якраз тоді, коли в Україні відбувалася Помаранчева революція. Нині вона згадує, як першокласницею замість мультиків уважно дивилася випуски новин, а потім вирізала з газет цікаві для себе матеріали. Батькам було дуже дивно спостерігати такий інтерес малої дитини, але що вдієш, коли є бажання? Уже в середній школі це зацікавлення вилилося в серйозне захоплення дебатним рухом. Школярі дискутували на доволі важливі теми: можливість введення смертної кари в Україні, гендерні проблеми та роль самоврядування, процес децентралізації. Тому вибором спеціальності «політологія» мало хто з оточення був здивований, хоча не обійшлося без «ти ж дівчинка, навіщо тобі та політика». Бо, схоже, не всі дорослі в шкільні роки дебатували про гендерну рівність.
Читайте також: Уроки порятунку
Так Шарлотта стала студенткою філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Завершивши бакалаврське навчання цього року, вона, можна сказати, ввійшла в історію університету як успішна голова студентського самоврядування. Так вийшло, що посада голови студпарламенту факультету стала для дівчини не якоюсь моделлю міні-політики, не грою в «дорослі справи» з поблажливого дозволу адміністрації, а справжнім прикладом реальних змін і важеля впливу для захисту прав студентів. Передвиборчу кампанію Шарлотти та її команди називали радикальною і навіть революційною, що, вочевидь, лякало адміністрацію та породжувало прогнози в разі перемоги завершити, як й інші революціонери, відрахуванням. Але, по-перше, було складно знайти причини для цього, бо майже всі в команді Шарлотти добре вчилися. А по-друге, за рік каденції ставлення в адміністрації з побоювання переросло до вимушеного поважання незалежної позиції студентів. Чому? Бо законом передбачена обов’язковість підпису багатьох документів головою студпарламенту: питання відрахування, переведення на бюджет, розподілення коштів для самоврядування. І принципова позиція Шарлотти декого змусила по-іншому подивитися на самостійну громадську діяльність студентів.
«Наша сторінка у Facebook стала найефективнішою зброєю проти університетських бюрократів, які мали хибне розуміння іміджу університету. Слово критики в інтернеті інколи ставало просто трагедією та спонукало не до позитивних змін, а до бажання заткнути рота критиканам. Але ми почали доводити, що самоврядування не дитячий садок, а рушійна сила, і до нас стало приєднуватися щораз більше студентів. Люди долучаються, якщо бачать реальні дії, кажучи студентським сленгом, «движ». — упевнена Шарлотта. — «За період каденції відносини з адміністрацією були досить напруженими, але коли ми вже йшли, то мене та заступницю викликали й сказали, мовляв, попри все, що було, вони нас поважають. За те, що маємо власну думку й обстоювали права студентів. Мені здається, це головне: довести, що студенти мають право на активну позицію, і самоврядування саме той інструмент, що може її захистити».
Читайте також: Культурні хулігани
Після відповідного досвіду на факультеті Шарлотта спробувала балотуватися на посаду очільника студпарламенту всього університету під гаслом «Шева: дій!». Але посіла друге місце, поступившись кандидату, що переобирався на другий термін. До програшу ставиться як до необхідного досвіду, щоб усе проаналізувати. «Якщо хочеш згодом іти у велику політику, треба бути готовою конкурувати з людьми, які вже в системі влади», — каже дівчина та запевняє, що руки не опустила, а вирішила разом із командою заснувати громадську організацію, щоб вийти за межі лише університетських справ. Пройшовши весь бюрократичний процес (що вже заслуговує на повагу), нині активісти на чолі з Шарлоттою, звичайно, стикаються з проблемами фінансування, пошуку приміщень для проведення заходів і багатьма іншими. Але попереду чимало часу для набуття досвіду, набиття ґуль, пошуку правильних рішень і компромісів. Шарлотта вважає, що неможливо дуже швидко змінити щось глобально в країні, наприклад, одразу після революції. Як і стати корисним політиком без досвіду хоча б невеликих змін.
Тому й бачить головною місією своєї організації просвітницьку. Нещодавно, скажімо, активісти долучилися в Києві до європейської акції «Атака на пластик», щоб нагадати киянам про шкоду від використання цього матеріалу. А щоб постійно бути в курсі потреб суспільства, час від часу відбуваються лікеї — простори для обговорення актуальних і цікавих тем. «Ми нині переживаємо той період, коли обираємо вектор свого розвитку. Головною метою є все ж таки розвиток громадянського суспільства через культурні, освітні проекти. Уже зіткнулися з тими самими проблемами, що й спочатку в студпарламенті: бюрократія, стара система. Але головне діяти!».
Читайте також: Поранення не перешкода
Нещодавно Шарлотта закінчила військовий інститут й отримала звання молодшого лейтенанта. Каже, що гендерну різницю під час навчання не відчувала: усе залежить від людини, хоча дівчата у своєму виборі свідоміші. Військова кафедра для них чи не єдиний спосіб потрапити до армії та отримати звання. А для деяких хлопців, навпаки, це варіант туди не потрапити (Шарлотта вступала до інституту, коли закон про обов’язковість випускників військових кафедр бути військовозобов’язаними, а не йти в запас, тільки ухвалювався). Вважає, що загалом навчання було дуже корисним, хоча й не без пережитків минулого. А ще зізнається, що відчуває несправедливість, коли, за правилами, військовим, які вже навіть побували на фронті, але мають нижче звання, належить першими віддавати їй, студентці, військове вітання.
«Постійно кажуть, що жінці не місце в політиці. Я пішла на політологію. Жінці не місце в армії — пішла у військовий інститут. Але це далеко не тільки про гендер. Моє місце там, де стану корисною та ефективною. А у військові я не могла не піти, бо народилася в Донецьку, виросла в Бердянську, що нині орієнтовно за 80 км від лінії фронту. Маю бути впевнена, що в разі наступу зможу захистити землю, де виросла й де живе моя родина».