Ідеться про засуджених на території Криму українців, які перебували, зокрема, у Сімферопольському СІЗО та ізоляторах тимчасового утримання на півострові. За даними Центру інформації з прав людини, який відстежує тему ув’язнених, на момент анексії в пенітенціарних закладах АРК перебувало понад 3 тис. осіб. Не лише кримчан, а й жителів інших регіонів країни, переведених на півострів для відбування покарання. Згодом у них почали виникати проблеми. Найперше з громадянством. Як відомо, окупаційна російська влада вирішила примусово видати українським громадянам російські паспорти. Відмовитися від такого «сервісу» вони могли впродовж місяця. Але у в’язнів із цим виникли складнощі. За словами адвокатів, бланки для відмови від російського паспорта їм роздали, проте, здається, більшість цих документів зникла невідомо куди.
«У деяких випадках ув’язненим роздавали бланки, мовляв, заповніть, якщо не хочете бути громадянами РФ. Люди їх заповнили, і ці анкети забрали без будь-яких відміток. А після цього в’язням видали російські паспорти. Українці заявляли, що заповнювали документи про відмову. Проте керівництво пенітенціарних закладів відповідало, що жодної інформації про це не має. Були випадки, коли навіть і бланків не видавали для заповнення», — розповів у коментарі Тижню експерт Української Гельсінської спілки, адвокат Роман Мартиновський.
За його словами, тих, хто відмовлявся від документів на громадянство РФ, кидали до карцерів.
Читайте також: Велике переслідування. Українці в російському полоні
«Зрозуміло, що ця відмова не була прямою причиною. Керівництво знаходило найменші приводи для того, щоб запроторити ув’язнених до карцеру. І, коли люди звідти поверталися, їм знову пропонували громадянство. Вони знову відмовлялися. Їх знову кидали в карцер. Було й таке, що в’язнів із проукраїнською позицією підсаджували в камери до осіб, які підтримували «ДНР-ЛНР». Доходило до того, що таких людей швидше за інших відправляли до Росії для «відбування покарання», — додав Мартиновський.
ПОДВІЙНИЙ СУД
Але на врученні громадянства проблеми не скінчилися. У Криму почали створювати власні «суди», які взялися переглядати вироки українським в’язням і приводити їх «у відповідність до російського законодавства». А далі — переведення на територію РФ. В українському МЗС у відповідь на запит Тижня повідомили, що наразі відомо про 170 випадків повторного засудження українців і про 179 випадків вивезення їх з анексованого Криму до Росії.
За словами заступника міністра юстиції Сергія Петухова, засудження українських громадян у Криму російськими судами, а також їх переведення на територію РФ є порушенням міжнародного гуманітарного права, яке визначає правовий режим окупації. Це, зокрема, Гаазькі конвенції 1907 року та IV Женевська конвенція 1949-го. Крім того, 2014-го Україна ухвалила закон про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території. Згідно з міжнародними нормами, на такій території судова система має залишатись у незмінному вигляді. Також існує заборона на вивезення людей до держави-агресора.
Водночас у МЗС наголошують, що кількість вивезених українців може виявитися значно більшою. За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської, українські пенітенціарники досі не мають списку громадян, засуджених до анексії.
«Ми не знаємо, скільки залишилося на території Криму людей, засуджених нашими судами відповідно до українських законів. Є приблизна цифра — 2 тис. осіб, але ніхто не знає, скільки конкретно та в яких установах ці особи перебували», — повідомила вона в інтерв’ю Радіо Свобода.
Лутковська додала, що до неї звернулися приблизно 20 родичів засуджених українців, які нині перебувають на території РФ.
«У нас є дві форми даних: прізвища й загальна кількість. У нашому списку, який відрізняється від списку міністерства, приблизно 90 осіб. Але цифри змінюються щодня. Скажімо, на сьогодні є 28-29 колоній в РФ, де відбувають покарання кримські в’язні. Ми маємо інформацію тільки з 16. І лише в них перебувають орієнтовно 2200 ув’язнених. І ще 11-12 колоній, щодо яких немає даних. Нам відомо, що там є люди, але не знаємо, скільки їх», — зазначив Мартиновський.
«Крім того, поки що є не всі прізвища. Ми не знаємо, де зараз перебувають 25 людей. Але точно відомо, що вони були в СІЗО Сімферополя, звідки їх відправили для відбування покарання в РФ. Далі слід губиться», — додав він.
Вивезені в Росію в’язні неодноразово намагалися зв’язатися з українськими дипломатами, проте із цим виникали труднощі. Так, адвокат українського політв’язня Олександра Костенка Дмітрій Сотніков наприкінці березня опублікував звернення ув’язнених, відправлених до Кіровської області. Коли в Україні відбулася амністія, засуджені почали вимагати в росіян, щоб цей інструмент застосували і щодо них. Проте їм відмовили через «нові вироки», тобто «приведення українських вироків до законодавства РФ». Крім того, як розповів Тижню Сотніков, контактам між представниками консульства України та ув’язненими перешкоджали. Зокрема, українців кидали до карцерів, що унеможливлювало зустрічі з дипломатами.
Читайте також: Бранці Кремля. Як українці стають політв'язнями в РФ
Згодом, уже 11 травня, громадянин України Ельвіс Асанов, протестуючи проти спроби засудження його кримським судом як російського громадянина та переведення в пенітенціарні заклади РФ, у суді намагався перерізати собі горло. Його вдалося врятувати.
Асанов та інші ув’язнені написали до української влади лист, який потрапив у ЗМІ. Вони просять пробачення в українського суспільства за свої злочини й заявляють, що хочуть повернутися на батьківщину, адже змушені відбувати покарання на території держави, законів якої не порушували.
«Те, що ми колись зробили, не позбавляє нас громадянства нашої країни. Ми хочемо і сподіваємося повернутися додому, до своїх близьких людей. Ми бажаємо жити на благо нашої держави, але не бачимо бажання держави допомогти нам», — ідеться в листі.
ЕФЕМЕРНЕ ПОВЕРНЕННЯ
Україна може вимагати повернення своїх ув’язнених громадян на підставі щонайменше трьох документів: Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, Конвенції про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання у державі, громадянами якої вони є, та Європейської конвенції про передачу засуджених осіб. Проте, коли 2015 року Лутковська звернулася до РФ з проханням перевести цих людей для відбування покарання в Україну, російський омбудсмен Елла Памфілова відповіла, що це можна зробити лише згідно з Конвенцією про передачу засуджених осіб, яка передбачає передачу ув’язнених однією державою іншій. Але тут постає велика проблема: оскільки Україна не визнає Крим російською територією, то й використати цей механізм неможливо.
«Україна не може подати запити на переведення ув’язнених для відбування покарання, тому що вони вже в Україні. Інакше буде визнання факту, що Крим — це не наша територія. Проблема друга: українські вироки переглянула російська влада. І вона ухвалила інші рішення, за якими українці відбувають покарання. Якщо готувати документи між двома мін’юстами на повернення цих людей, то наше міністерство має визнати вироки судів, створених на території Криму. Але ж вони «створені» в АРК після анексії, відтак не визнаються Україною», — пояснив Мартиновський.
Цю саму позицію підтримав і радник міністра юстиції України Петухов.
«Навіть якщо вони відбувають покарання на території РФ, підставою для цього є рішення кримського «суду». І коли ці люди вирішать звернутися з проханням про повернення в Україну, до нас прийдуть документи цього «суду», який не визнаний Україною. За законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який діє зараз, ми не визнаємо жодних документів, створених органами окупаційної влади. Саме тому цих людей не можна повернути за конвенцією про передачу засуджених осіб», — пояснив Петухов.
Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію
Відтак Лутковська запропонувала Памфіловій проект меморандуму для повернення українців, застосувавши так звану практику ad hoc. Меморандум передбачає, що переміщення для відбування покарання в Україну осіб, засуджених у Криму до анексії, координуватимуть омбудсмени двох країн, не апелюючи до згаданих конвенцій.
Російський омбудсмен відхилила таку пропозицію, тож справа завмерла.
У квітні 2016-го в РФ з’явився новий уповноважений із прав людини — генерал-майор міліції у відставці Татьяна Москалькова. На хвилі «гуманізму» після помилування Путіним Надії Савченко новопризначений омбудсмен заявила, що Україна «нічого не робить», аби забрати з Криму своїх в’язнів, а в Росії «немає підстав їх тримати», бо вони вчинили злочин до анексії, «на території іншої держави».
У відкритому зверненні того ж дня Лутковська нагадала Москальковій, що Україна ініціює повернення цих засуджених уже протягом двох років, і повторно надіслала проект меморандуму, того самого, який пропонувала Памфіловій. Доля документа наразі невідома, проте омбудсмени зв’язалися по телефону (з ініціативи Лутковської) й домовилися про особисту зустріч «у найкоротші терміни», аби вирішити проблему передачі ув’язнених на батьківщину.
Водночас, як зазначає Мартиновський, універсального вирішення цієї проблеми не існує.
«Є варіанти щодо різних категорій засуджених. Перший — варіант Лутковської, тобто підписання меморандуму між омбудсменами двох країн. Другий — виконання вимог конвенції, яка передбачає передачу осіб для відбування покарання в країну громадянства. Є також варіант помилування й повернення їх до України. Осіб, щодо яких не набрав чинності вирок, можна повернути через взаємодію прокуратур двох країн. Як бачите, способів для вирішення цієї проблеми багато», — зазначив адвокат.
За словами радника голови Мін’юсту, не все так погано з українцями, засудженими в російських судах. Від них надходять звернення про повернення, і ця процедура триває. Відтак, юридично Україна повинна привести вирок російського суду у відповідність до власного законодавства, визначити термін і місце відбування покарання.
Однак існує ще одна проблема. Через відмінності в українському та російському законодавствах з’явилася категорія людей, яким російський суд зменшив термін відбування покарання. Логічно, що такі особи можуть не бажати повертатися в Україну, аби не відсидіти «зайвого». Що робити з ними, як повернути на батьківщину, не порушивши їхніх прав, також наразі не зрозуміло.
Читайте також: «Страшнішим за смерть є її очікування»
Як наголосив Мартиновський, повернення на батьківщину ґрунтується виключно на бажанні самого засудженого. Якщо він не хоче повертатися, то відбуватиме покарання в Росії. Для цього консул має поїхати до ув’язненого й переконатися, що той прийняв таке рішення з доброї волі, а не під тиском певних обставин.
«Були ситуації, коли строки зменшували, але було й навпаки. Позиція України має залишатися незмінною: погіршувати становище засуджених після повернення до України не можна. Це не гуманно й несправедливо. І буде додатковою перепоною для повернення. Уявіть, що особа, яка отримала в Україні довічне, в РФ отримала 15 чи 20 років. Вона відбула цей строк і мусить повертатися в Україну. Але тут існує небезпека знову потрапити за ґрати. І колишній ув’язнений, лишаючись українським громадянином, не може продовжувати перебувати в Росії: рано чи пізно його депортують. Як на мене, тут потрібно застосувати принцип гуманізму. Тобто становище ув’язнених не має погіршуватися», — переконаний Мартиновський.
Окремою проблемою є визначення статусу осіб, засуджених українськими судами й вивезених до РФ, які вже відбули покарання і хочуть повернутися додому. Зокрема, через новий для України так званий «закон Савченко», який передбачає зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Механізм застосування цього закону до таких осіб ще не продуманий.
«У протилежному випадку ми вже завтра матимемо проблему, коли після відбування покарання люди будуть повертатися в Україну і звертатися до судів із вимогами про визнання незаконним позбавлення їх свободи понад строк, який мав би бути зменшений у разі застосування «закону Савченко», — повідомив Мартиновський.
У цьому контексті Міністерство юстиції розробило проект закону про врегулювання правового статусу осіб, які відбули покарання на окупованій території України та в зоні проведення АТО. Найближчим часом його обіцяють опублікувати для громадського обговорення. За словами Петухова, цей документ передбачає судовий механізм перевірки законності звільнення від відбування покарання і, відповідно, врегулювання статусу цих людей. Закон повинен визначити, що засуджені відбули покарання й мають право вільно пересуватися територією України.
Український омбудсмен, коментуючи звільнення співвітчизників в ОРДіЛО, уже заявила, що ув’язнені, які відбували термін покарання на неконтрольованих територіях, можуть не досиджувати терміни в Україні. Таким чином, можна припустити, що українська влада готова піти на подібний крок і щодо інших ув’язнених.
Але поки що проблема не вирішена. Та й громадськість поки не побачила анонсованого проекту закону. До того ж у Криму досі лишаються безправні українці, вироки щодо яких не набрали чинності. Понад те, у Сімферопольському СІЗО більшає затриманих кримчан, зокрема татар, яких намагаються судити за російським законодавством. А це лише додає роботи українським дипломатам і юристам.