Розбита асфальтована дорога намотувала петлі. З кожним кілометром вона забиралася усе вище й вище. Я, зізнатися, стомився спостерігати рівномірну стіну тропічного лісу, коли ліворуч вигулькнуло невелике болітце, прикрашене рожевими лотосами. Серце мандрівника здригнулося. «Гальмуй»! – гукнув я. Кмітливий гід одразу переклав водієві: «Стоп, стоп!» І впевнено показав на стежку, прокладену дикими свинями, мовляв, тут сухо! За хвилину я стояв там, де погойдували своїми голівками дикі рожеві лотоси.
Перед самим заповідником нам зустрілася череда буйволів. Не сумніваючись у правильності наших дій, ми вискочили з машини. Нас відокремлювало від копитних не більше 15 кроків. І тут ми зрозуміли, що бики поводяться якось дивно. Вишикувавшися стіною і нахиливши голову, вони з недружньою цікавістю розглядають нас зпідлоба. Швидко оцінивши ситуацію, ми почали відступ.
У заповідному парку
Тут прекрасні готелі: дерев’яні бунгало в колоніальному стилі серед тропічної природи. У будиночку виявилося повно щілин. Одного разу я прокинувся від того, що якийсь місцевий пацюк притяг у будинок придушену ящірку! Півночі об стінку бунгало терся дикий кабан, дахом стрибали макаки, а на веранді полювала невгамовна цивета.
За сніданком на нас із супутниками очікував сюрприз: основними відвідувачами Таман Негара виявилися зграйки симпатичних дівчат із Німеччини. У продовж всього часу перебування в заповіднику ми спостерігали, як діви із заплічниками, одягнені в камуфляж і похідні черевики, ішли в джунглі. Розібравшись у місцевих умовах, я заспокоївся. Приблизно 15% національного парку пронизано стежками, а через струмки перекинені містки. Так що дівчатам не довелося прорубуватися з мачете в руках крізь незаймані джунглі. Але однаково їхній ентузіазм викликав повагу. Де в цей час були німецькі хлопці? Напевно, пили пиво у Мюнхені.
Незаймані джунглі
З перших же кроків у джунглях на тебе вивергається скрекіт цикад, щебетання дивовижних птахів і вискотіння макак. З оглушливим ляскотом пролітає зграя яскраво-синіх папуг, а перед самим носом неотруйна змійка зображає ліану. «У жодному зоопарку світу немає такої концентрації живих істот, як тут!» – наш провідник, малаєць Сабрі, в це свято вірить. Мене вразило мильне дерево (Rumput Kapal Terbang). Варто намочити його листя і потерти їх, як з’являлася густа мильна піна, яка є прекрасним антисептиком.
А деревоподібна папороть? Із часів динозаврів ця рослина практично не змінилася. Мурахи завбільшки з гедзів діловито пожирають волохату гусінь. В’юнкий варан біжить вертикальним стовбуром… Рай для аматорів природи!
Незабаром ми підходимо до висячого мосту. Оцінити враження від його проходження можуть тільки ті, хто стрибали у прірву з гумовим джгутом на нозі або сплавлялися сибірськими ріками. Адреналін у чистому вигляді! Уявіть людину, яка йде на висоті 45 м хисткою дошкою усього 25 см завширшки! А під ногами – тропічний ліс. У далечині видніються ріка і гори. Однак розглядати цю красу якось не до снаги. З’являється неймовірне бажання якнайшвидше перебратися на той бік і злегка віддихатися.
Повернувшись у бунгало, з’ясовую, що мою ногу облюбувала симпатична 5-сантиметрова п’явка. Після того, як я облив її з пляшки віскі, вона швиденько ретирувалася. По нозі текла кров. Я ретельно промив ранку, наклав пластир. Через 10 секунд кров пробилася крізь тканину. Здивований, я наклав ще один пластир. Але кровотеча ще довго і не думала зупинятися! Втім, не дивно: виявилося, що при укусі п’явки виділяють у кров речовину герудин, що перешкоджає згортанню крові.
Рафтинг.jpg)
.jpg)
Ми сіли у вузьку пірогу, на носі якої розташувався лоцман з патиком, а ззаду, при двигуні – керманич. Ліс раз за разом стуляв над нами свій дах. Численні чорні варани плили до берега. Ігуани ж байдуже спостерігали за нашим пересуванням. Дикі свині рилися у бруді, а орли пірнали у воду за рибою.
Двигун вив щораз, коли ми переборювали черговий поріг. Навколо нас білою піною кипіла вода, бризки залітали в човен.
Ми причалили до невеликого пляжу і пішки вирушили на мальовничий каскад порогів. Провідник меланхолійно зауважив, що цю стежку рік тому чомусь полюбили слони. Каскад мене особливо не вразив. Але! Тут я вперше зкупався в гірській ріці з теплою водою. Зазвичай гірські ріки утворюються від підталих у горах льодовиків. А тут – дивне відчуття. Водоспад є, вири теж, гірська ріка від злості, здавалося, ладна проковтнути навколишні камені, а вода – тепла!
Тубільці
Довідавшись, що ми їдемо в справжнє село племені батек, я захвилювався. У глибині душі підозрював, що це буде щось театралізоване. Але я помилився. Аборигени виявилися справжніми. На території Національного парку їх люблять і ретельно охороняють.
Час від часу тубільці зриваються з місця й ідуть у глиб джунглів – за чередами мавп. Ними й харчуються. Адміністрація заповідника іноді завозить до них туристів. За це аборигени отримують якісь кошти. Тим і живуть. Тепер уявіть мій шок, коли я замість розмальованих театральних дикунів побачив табір темношкірих людей, одягнених у спортивні штани «Адідас» і маєчки «Марко Поло». Одяг, зрозуміло, був подарований Червоним хрестом. Мені залишалося лише руками розвести.
Та як компенсацію папуаси показали, як працює духова рушниця для полювання на мавп. Це 2-метрова бамбукова тичка. Стріляють 20-сантиметровими отруйними стрілами, вирізаними з бамбука. Поранена мавпа намагається позбутися від стріли, ламає її, а за кілька хвилин вмирає. Тельбухи вбитої мавпи аборигени викидають, а м’ясо ретельно промивають.
Щораз, коли ми штурмували пороги мутної ріки Тембелінг, на камінні я зауважував рибалок. Ця ріка досить широка, дуже бурхлива, з водою кольору «кава з вершками». Вона є природним кордоном заповідника, а тому риболовлю у ній дозволено. Місцями вона мені нагадувала рідну Десну.
Наша пірога, що підганяється потужним двигуном, одразу ж вирулила на середину потоку й помчалася проти течії. Ліворуч і праворуч до неба здіймалися потужні гори.
У заводі ріки двоє парубійків пірнали з вузького човника. До правої руки кожного була прив’язана гумка й довга тонка піка. Тільки-но хтось з них відпускав гумку, як піка миттєво вилітала на метр уперед. Підсумком їхнього годинного рибо-полювання стало кілька чудових 4-кілограмових рибин. Вони зблизька нагадували лящів.
Протягом двох годин ми штурмували пороги й купалися в затоках. На самій ріці купатися було неможливо, тому що течія миттєво б нас злизала. Час від часу ми підпливали до рибалок, щоб подивитися, що вони вловили. Одного разу мене зацікавив малаєць, що метав невід-вітрило. Варто було тільки нам наблизитися, як невід зачепився за корч. Рибалці довелося пірнати на дно.
Однак найцікавіша риболовля йшла на плесі. Там на спінінг ловили креветок. Це були гігантські прісноводні креветки, які за розмірами навіть були більшими королівських! У нас із рибалкою відбувся діалог англійською:
– Містер, а як називається те, що ви зловили?
– Креветка.
– Дякую, я здогадався. А в неї є місцева назва?
– Я вперше бачу білу людину, яку цікавить малайська назва! Вона має ім’я «уданг галанґ» (Udang galah).
Трохи нижче за течією середніх років китаєць закидав спінінг. Я встиг тільки гукнути йому:
– Як риболовля, друже?!!
– Відмінно, містере! – доніс вітер. – Як в акваріумі!
Наш човен несло у бік готелю, і я усвідомив, що моя мрія нарешті здійснилася.[71][72][73]
СЛОВНИЧОК
Цивета – невеликий хижак, що нагадує куницю або кішку. Тулуб витягнутий, мускулястий і гнучкий. Живе у лісах. Поїдає боби й плоди кавового дерева. Щирим цінителям кави пропонують спробувати дорогий напій з екскрементів цивети. Цей напій вигадали в Австралії, поширений він також у США.
НОТАТКИ ТУРИСТА
Малайзія – терени неозорих парків
У цій країні площа Національних парків становить 61% всієї території. Саме в Малайзії ростуть найнезайманіші ліси планети. У багатьох регіонах людина зовсім ніколи не втручалася в життя лісу!
Національний парк Таман Негара розташований на Малакському півострові. Його площа становить 436 тис. га. У цьому заповіднику, крім лісів, розташоване скелясте пасмо Кербау.
Національний парк обмиває ріка Паханг, яка із численними притоками створює густу річкову мережу. Ріки бурхливі і порожисті, умови для рафтингу там просто ідеальні.
ЯК ДІСТАТИСЯ
.jpg)
Дороги там погані
У Куала-Лумпур, столицю Малайзії, можна дістатися арабськими авіалініями за маршрутом «Київ – Дубай – Куала Лумпур». Або ж французською «Ейр Франс» через Париж, або німецькою «Люфтганзою» через Франкфурт. За будь-якого вибору вартість авіаперельоту в обидва кінці коштуватиме $840–890. Поїздки туди безпечні і не вимагають жодних щеплень.
Потім від Куала-Лумпур до заповідника потрібно винайняти машину, оскільки парк Таман Негара знаходиться у глухій провінції на північ від столиці. Дорога до нього поганенька, нагадує наші українські шляхи, тож беруть місцеві водії недешево.
Київські туристичні агенції пропонують поїздку до Малайзії зазвичай «у пакеті» з Таїландом. Але ж не кожному потрібне на додачу «пластмасове відро».