Зважаючи на те, що суди в нашій країні стали такими популярними, львівська Книгарня «Є» у Львові також вирішила організувати суд- суд над нонконформістською поезією.
В понеділок 17 жовтня на лаву підсудних сіли поети Ірина Загладько та Іван Непокора. Їхнім адвокатом виступила літературознавець та поет Галина Крук, громадським обвинувачем – літературознавець Андрій Дрозда, суддею – київський поет Вано Крюгер.
Вано Крюгер був убраний в мантію та бонет, протягом усієї акції не випускав із рук суддівського молоточка, перед ним стояли дві скриньки – з написами «За» і «Проти», в кожну з яких усі охочі могли покласти гроші – залежно від підтримки, чи засудження нонконформізму у поезії. Думка громадськості (тобто кількість грошей у скриньках) мала значення для вирішального вироку судді, адже суди зазвичай у цій країні продажні.
Але передусім варто було з'ясувати, що таке нонконформізм, особливо зважаючи на те, що Крюгер відкрив суд твердженням, що будь-яка поезія є нонконформістською.
Адвокат Крук стверджувала, що нонконформізм повинен мати сенс. Зокрема, варто розуміти, чому ти робиш не так, як усі, за що або проти чого виступаєш. Обвинувач погодився і зауважив, що в нонконформізмі головне- би не було так, як в американському фільмі The Wild One про покоління бітників (1953 р.).
«Усе змінюється, – і кожен текст у певному контексті може бути нонконформістським, а в якихось групах – цілком конформістським. Нонконформізм – це вибір бути в меншості й чітке усвідомлення того, чому обираєш бути в меншості», – нагадала Крук.
Після читання віршів Іриною Загладько та Іваном Непокорою громадський обвинувач помітив, що цю поезію важко назвати нонконформістською, оскільки в ній є автобіографізм, який зараз не заборонений; вірші часто носять верліброву форму- а це теж нині поширено; нерідко подибуємо сленгову лексику, що в сучасній літературі також нерідко трапляється.
Адвокат зауважила, що в будь-якому разі суд має справу з дуже добрими поетами.
«Чи є тут нонконформізм? Можемо говорити про нонконформізм у літературі тоді, коли автор усвідомлює: його власна позиція та позиція загалу сконфронтовані. Ми звикли до того, що нонконформізм — це епатаж. Тож асоціюємо його передусім із поколінням кінця 80-х — початку 90-х, із Лесем Подерев'янським, із маркованою лексикою, якої, згідно з романтичними уявленнями про поезію, у віршах не повинно було б бути. Втім, варто розуміти й те, що коли настає мода на епатаж (а в українській літературі такі періоди були), то це явище перестає бути нонконформістським. Так, – погодилась адвокат зі своїм опонентом, – у віршах Ірини Загладько та Івана Непокори немає епатажу — поети за ним, очевидно, не женуться, натомість вони виявляють свій нонконформізм тими засобами, які вважають прийнятними. Головне – що ці поети мають свою позицію», – закінчила свою промову Галина Крук.
Андрій Дрозда припустив, що коли поет пише щиро, то він за визначенням є нонконфопмістом. Коли ж його тексти творяться в першу чергу для успіху або на замовлення, то настає конформізм.
Глядач із залу суду (свідок?), відомий український філософ, культуролог Роман Кісь зауважив: «Коли поет думає, як його буде «хавати піпл» і заради цього творить епатаж, то це є чистої води конформізмом».
Конформізмом, на його думку, є і пристосованість до панівних дискурсів- певний набір тем у поезії. Думку Романа Кіся перегукується з тезами Крюгерата Дрозди, що будь-яка поезія є нонконформістською, якщо вона щира.
На початку і протягом суду Вано Крюгер теж час від часу зачитував свої вірші зі збірки «Ніжна посмішка Берії». Громадський обвинувач припустив, що саме суддівські вірші є найбільш нонконформістськими з усіх нині зачитаних.
На вирок вплинуло те, що прокурор зняв свої обвинувачення, а також те, що скринька з написом «За» наповнилась більшою кількістю монет із більшим номіналом, ніж скринька з написом «Проти».