Дебатувати до Києва з’їхалися переможці конкурсу, які вибороли право на участь у фіналі серед 2300 учнів із понад 140 шкіл Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Росії, Чехії, Угорщини та України. Організували конкурс «Міжнародні молодіжні дебати» Ґете-Iнститут, фонди «Герті», «Пам'ять, відповідальність, майбутнє» та Центральне відомство Німеччини з питань освіти за кордоном. Цьогорічний фінал відбувався під патронатом Віталія Кличка.На фінальну дискусію завітав посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот,заступник міністра культури та туризму України Вікторія Ліснича та інші почесні гості.Мав відвідати фінал конкурсу й віце-президент німецького Бундестагу Германн Отто Зольмс, проте, як стало відомо Тижню, він скасував свою поїздку через політичну ситуацію в Україні.
Цей конкурс можна порівняти з поширеними в Україні олімпіадами, проте окрім закріплення мовних навичок дебати сприяють ще й засвоєнню демократичних цінностей. Захищати думку, якої сам не поділяєш, спробувати зрозуміти іншого, вміти вислухати його і побудувати свою аргументацію у відповідь на запропоновану, шукати компроміс і переконувати – це по-справжньому цінні вміння. Саме через брак таких навичок й усвідомлення їхньої важливості для демократії у вітчизняного політикуму маємо не одну проблему, суспільне обговорення якої могло би посприяти швидшому її вирішенню.
Інтелектуальний бокс
«Цей фінал узагалі відбувся, серед іншого, завдяки ще й тому, що у школах-учасниках учні приблизно від восьмого – дев’ятого класів інтенсивно готуються до культури дебатів, правил гри, – розповідає Тижню Ельке Кізевальтер, координаторка і радниця Центрального відомства Німеччини з питань освіти за кордоном, яке опікується в Україні спеціалізованими школами з поглибленим вивченням німецької мови. – Відбулося чотири регіональні змагання серед шкіл на Сході, Півдні, Заході України та в Києві. По два переможці з кожного регіону прибули до Києва для участі у фіналі країни». Зрештою до міжнародного фіналу вийшли дві українки – Катерина Команчук з Кривого Рогу та Олександра Петрова з Києва.
Вчителі, які супроводжували та підтримували своїх учнів на конкурсі, є головними впроваджувачами дебатів в українські школи. «Дебати мають стати тим заходом, який проводять школи України серед своїх старшокласників, – вважає Валентина Орап, заступник директора спеціалізованої школи №239 із поглибленим вивченням німецької мови, у якій навчається одна з фіналісток конкурсу. – Наша школа лише два роки бере участь у цьому проекті. Для нас це дуже хороший результат – перше місце в Україні. Звісно, важко дебатувати німецькою, якщо діти не роблять цього українською. Тому ми у своїй школі торік провели такі дискусії українською мовою, що знайшло відгук у наших колег. Тема була такою: «Україна – це моє майбутнє?» Це певні правила, за якими відбуваються дебати, хвилина в хвилину, треба вкластися – чудові тренінги і розвиток навиків саме для старшокласників. Коли ми буваємо у Польщі, Чехії, бачимо, що рідною мовою кожен старшокласник знає правила дебатів, тому що або сам брав участь, або був глядачем, тож для них це вже органічно».
Для Німеччини дебати також є запозиченим форматом, який, проте, активно впроваджується у освітню систему. «Культура дебатів почала розвиватися в Німеччині десять років тому, – розповідає пані Кізевальтер. – Вони доволі поширені, але ще аж ніяк не в кожній школі. Історично школи у Британії й Америці мають значно сильнішу культуру дебатів. Німеччина лише на початку цього шляху».
Дискусії, яких потребуємо
Теми, які порушувалися на дебатах, брали часом зі шкільного життя, подеколи вони мали різну актуальність для різних країн. Обговорювалися, серед іншого, доцільність впровадження «анонімного резюме» для прийому на роботу, в якому не вказувалося би ім’я, вік, національність і стать, немає фото, а вказані лише освіта і здобутки – задля запобігання дискримінації за віком, статтю чи національністю. Також обговорювали, чи мають неповносправні діти навчатися в одній школі з повносправними, чи має вживання алкоголю бути заборонене для дітей до 18 років. Деякі теми формулювалися задля пошуку єдиного рішення у межах єдиної Європи. Хоча гіпотетичне прийняття такого рішення у ЄС не поширюється автоматично на Україну, і це не могло не позначитися на аргументації українських учасників. Тож наші учні вчилися мислити на перспективу у межах об'єднаної Європи. Водночас західні сусіди дипломатично залучали й Україну до загальноєвропейських дискусій. «Для мене Україна знаходиться не так вже й далеко, – говорить чешка Ґабрієла Вашатова. – У школі ми вивчали про вашу країну. Для мене не надто важливо, що Україна не належить до ЄС. Теми для ЄС – глобальні і впливають на цілий світ».
«Мені здається, все залежить від національності, – зауважила українська учасниця Катя Команчук. – Якщо заборонити щось українцям, то вони закон не дуже-то сприймають, а німці вже замисляться. Дуже цікаві політичні, суспільні теми: чи треба вводити шкільну форму у всіх школах, чи треба дозволити гомосексуальні шлюби. Була навіть тема: чи варто у школі продавати жувальні гумки. Тобто часом теми такі маленькі, але все одно розвивають мовні навички. Мені дуже подобається. Ставлення зовсім інше. Якщо на олімпіаді ти просто приходиш і відповідаєш тему, то тут проблему розглядають і з одного, й із іншого боку».
Енергетика дебатів
19-річна Ґабрієла Вашатова є активісткою організації, яка виступає проти вживання алкоголю, проте не має нічого проти використання атомної енергетики. «Для мене це не проблема, – зауважує вона. – У Чехії ми маємо дві атомні станції, і з ними ще не було проблем. Відбулося кілька демонстрацій з австрійського боку, тому що станція стоїть біля кордону. Але в Чехії протестів не було». Дражливу тему атомної енергетики винесли і на фінальні дебати. Зокрема, обговорювали, чи мають всі країни Європи на законодавчому рівні ухвалити відмову від користування ядерною енергією найближчим часом.
Тема не лише знакова, а ще й дуже актуальна для України. Для більшості європейців Чорнобиль – це перша асоціація з нашою країною. Тож учасники неодноразово надихалися нашим досвідом, обговорюючи цю проблему. «У нас подібна тема була на київському фіналі дебатів, – пригадує Олександра Петрова. – Ми дискутували про те, чи має Україна більше інвестувати в альтернативну енергетику. Я вважаю, що країни мають відмовитися від цього. Але тема прив'язана до «найближчого часу». А це просто неможливо, особливо, коли такі країни, як Чехія або Фінляндія, вкладають у це гроші».
Показовим є рівень суспільної дискусії у нашій країні на цю тему. Вона, як правило, актуалізується ближче до чорнобильських роковин, у той час як знакові для всієї країни події, приміром, добудова двох реакторів на Хмельницькій АЕС, виносяться на обговорення лише на локальний рівень. А рішення про інші, не менш знакові та контроверсійні будівництва, як, зокрема, нещодавно розпочаті створення Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у Чорнобильській зоні та заводу з виробництва ядерного палива на Кіровоградщині, взагалі ухвалюються десь у кабінетах і на обговорення фактично не виносяться. Проте говорити про це потрібно. Тому дискусія молодих школярів могла би слугувати непоганим прикладом для усього українського суспільства. А надто, якби до цього дослухалися вчасно.
Після фінальних дебатів зустрічаю Ґабрієлу і запитую, чи змінила вона свою думку про атомну енергетику після обговорення. Проте школярка залишилася стояти на своєму.
Проблемні вчителі
Торік Тиждень вже писав (див. Школа демократії) про те, що німецьким вчителям, які працювали в українських школах, було відмовлено в акредитації МЗС. На жаль, за рік цю проблему не було вирішено, тож в Україні не залишилося жодного (!) вчителя – носія мови, з 15, які працювали в українських школах попередні роки.
«У МЗС хочуть, щоби ці вчителі оформлювалися так само, як всі інші, хот приїздить до України працювати і шукати свою долю, – розповідає Валентина Орап. – Ці вчителі не шукають своєї долі. Вони приїхали сюди виконувати високу місію згідно з Міждержавним договором про культурне співробітництво. Удома вони мають чудові будинки, машини, родини, найвищий рівень професійності. Тому має бути різниця – і так було попередні 16 років. Тепер їм сказали, що звичайні вчителі звичайних шкіл не можуть мати акредитацію МЗС».
Звичайному іноземцеві для того, щоб влаштуватися на роботу в Україні, потрібно пройти всі кола українського бюрократичного пекла: отримати дозвіл на роботу, спеціальну візу і реєстрацію. Причому для дозволу на роботу фірмі або установі, яка його працевлаштовує, треба отримати статус такої, що може працевлаштовувати іноземців, а це теж бюрократична тяганина. «Процедура надзвичайно важка і витратна, – зауважує Ельке Кізевальтер, – важче, ніж у всіх інших країнах. Тому наші викладачі змушені були покинути Україну».
«Їх одразу направили до інших країн, – продовжує Валентина Орап. – Там немає проблем, Україні ж не потрібні носії мови, які приїжджають працювати безкоштовно. Коли до приватної школи приїздить спеціаліст, йому потрібно заплатити величезні гроші. І там вони є. А звичайні школи – як же це так! Ось вам ставлення наших чиновників до вчителів – для них це звучить як образа».
Можливо, Україна незацікавлена давати українським школярам надто якісну мовну освіту, щоб вони раптом не поїхали за кордон. А то ще й залишаться там і не повернуться. Проте ця логіка веде лише до самоізоляції і неконкурентоспроможності. Адже володіння мовами не лише покращує кар’єрні шанси, а й допомагає зрозуміти іншу культуру і презентувати власну. Хороша мовна освіта у перспективі збільшує шанси нашої країни в цілому. Тому що українці, які володітимуть декількома європейськими мовами і розділятимуть європейські цінності, напевно будуть сприйняті у Європі як рівні співгромадяни. Вже не кажучи про майбутніх політиків, для яких доленосною є здатність порозумітися з закордонними колегами.
Перемогла у цьогорічному фіналі «Міжнародних молодіжних дебатів» Аннетт Лимар з Естонії. «Мені дуже сподобалося брати участь у дебатах, водночас це було причиною неабиякого стресу – щодня готуватися. Щоправда, мені шкода, що дебати промайнули. Я би порадила кожному взяти у них участь».
Українські політики часом також дебатують (див. Не в носі длубати), але навичок цієї витонченої інтелектуальної вправи їм відверто бракує. Тож нам залишається лише порадити проводити такі конкурси або тренінги не лише серед підлітків, а й серед дорослих.