«Місто Марії: щоденники облоги» – це документальна музична вистава, драматургічна основа якої складається зі щоденників сестер Гречкіних із Маріуполя (вони теж будуть на прем’єрі вистави) й уривків інтервʼю з ними, а музичне полотно поєднує різні фрагменти звуковими хвилями саксофона, ударних та електроніки. У виставі також звучать традиційні пісні Донеччини, а візуальний ряд поєднує документальні відео героїнь, відео з Маріуполя, графічні елементи та фрагменти новин.
Ганна та Анастасія Гречкіни – сестри-близнючки, культурні активістки, які працюють з темою прав людини. Дівчата впливали на культурне життя Маріуполя, створювали освітні та мистецькі проєкти. Вони мріяли відкрити власну веганську кавʼярню та ресайкл-магазин в місті. 24 лютого 2022 року дівчата зустріли повномасштабну війну в Маріуполі, три тижні провели в заблокованому російськими військами місті, фіксуючи та документуючи події у своїх щоденниках. Ані і Насті пощастило евакуюватись з Маріуполя 17 березня 2022 року в Бердянськ, а потім, провівши ніч в автобусі в сірій зоні, – в Запоріжжя.
Від квітня 2023 року драматург проєкту Андрій Бондаренко та режисерка вистави Євгенія Відіщева брали інтервʼю в сестер із певною періодичністю, фіксуючи стани, настрої та рефлексії героїнь у різний час, у різних країнах та містах.
Це вистава про силу, про пошуки цієї сили в собі, аби усвідомити і пережити втрату дому, втрату звичного життя і будувати нове життя на тлі війни, окупації, депресії та втоми. Формат роботи команди вистави – співтворення: в процесі репетицій митці та мисткині рефлексували теми війни, втрат, ділилися власними болями, страхами, травмами, мріями. Завдяки цьому від зародження ідеї до премʼєри вистава змінювалась і зрештою стала живим перформансом, згустком почуттів і рефлексій як героїнь, так і всієї мистецької групи. Автоматичне виконання завчених мізансцен не працює з травматичними темами, тож кожна вистава – це співтворення артистів і музикантів і співпереживання людей на сцені та в глядацькій залі.
Режисерка Євгенія Відіщева так коментує свою виставу: «Сьогодні Україна стає щитом для всього цивілізованого світу. Ми потребуємо зброї і підсилення. Наша вистава – це спроба щиро поговорити зі світом про війну в центрі Європи, про геноцид та наслідки російської агресії в широкому контексті на прикладі дуже конкретної історії двох сестер, які народились та жили в Маріуполі».