За словами Девіда Гоука з комітету захисту прав людини в КНДР, в’язнів політичних таборів не судять, але гаданих порушників, підозрюють у хибних діях, хибних думках, хибних знаннях, хибних зв’язках чи хибному походженні.
Серед злочинців – ті, хто не витерли пилюки з портрету великого Кіма, були дипломатами чи студентами у Східній Європі кінця 1980-х, а отже, свідками краху соціалізму, контактували (зазвичай у Китаї) з південними корейцями, а також християни.
"Північна Корея – світовий лідер за кількістю зникнень людей. Жертви режиму відрізані від зовнішнього світу, а нелюдське ставлення до них у «народно-демократичному» ГУЛАГу перевершило умови концтаборів колишнього Радянського Союзу", – йдеться у статті.
Більше про це читайте у статті The Economist «ГУЛАГ за лаштунками парадів» у № 17-18 Тижня.