Провінційне Єнакієве останнім часом набуло розголосу по усенькій Україні в статусі «малої батьківщини Президента». Та далеко не всі знають, що місто шахтарів і металургів сумно відзначене також тим, що тут стався справжнісінький ядерний вибух.
Найпоширеніша версія про виникнення ідеї підірвати в центрі діючої вугільної шахти ядерний пристрій звучить так. Хтось, мовляв, із тодішніх радянських партійних бонз побував в Японії й привіз звідти дивну звістку: що після одного з неминучих у тих краях землетрусів місцеві копальні перестали мати проблеми з метаном – у гірських породах нібито утворилися численні шпарини, через які вибухонебезпечний газ весь вийшов. Помножте цю, швидше за все, нехитру шахтарську легенду на апломб керівників країни, що намагалися зробити СРСР як не наймогутнішою економічно, то хоча б найстрашнішої наддержавою світу, і ви отримаєте унікальну по своїх умовах – та по безглуздості – «цілком таємну» операцію «Кліваж».
«Кліваж» – шахтарській термін, що означає сітку невидимих оком розшарувань у вугільних пластах. «Спіймати кліваж» уважалося неабиякою вдачею для забійника, що орудує пневматичним молотком, бо у такий спосіб він міг без зайвих зусиль подвоїти свою продуктивність. От таким ім'ям і нарекли акцію, у ході якої передбачалося підірвати ядерний пристрій прямо в діючому полі шахти. Чим, воно, мовляв, буде гірше того японського землетрусу.
Що при цьому не враховувалося? Ну, по-перше, та обставина, що «Юнком» – шахта із крутим падінням пластів, де механізація де-факто неможлива. Вугілля тут видобували півтори тисячі гірників, озброєних лише «стаханівськими» відбійними молотками. Їхні життя або, як мінімум, здоров'я ставилися на кін авантюрного починання. Крім того, впритул до копальні розташовані будівлі робочого селища Юнокомунарськ, де більшість із житлових будинків – ровесники самої дореволюційної шахти. Ніхто не міг наперед поручитися, як вони поведуться в момент, коли ударна хвиля від підземного вибуху дістане поверхні.
Анатолій Горбунов, старший науковий співробітник московського Інституту гірничої справи ім. Скочинського, учасник проекту «Кліваж» чесно визнає: «Це робилося нібито для того, щоб перевірити: чи не зменшиться газонаповнення вугільних пластів. Але то була абсолютно фіктивна офіційна версія. У виробці, яку обрали для вибуху, шахтного метану взагалі не спостерігалося».
– На глибині 826 метрів обладнали нішу, там і розташували триметровий циліндр діаметром 80 сантиметрів, який містив ядерний пристрій, – скупо свідчить ще одна дійова особа операції «Кліваж», російський науковець Микола Шевцов.
ГУДКИ ТРИВОЖНО ЗАГУЛИ
16 вересня 1979 року Юнокоммунарськ прохопився зі сну під тривожне завивання сирен. Напередодні було оголошено, що провадитимуться навчання громадянської оборони, в ході яких усіх мешканців міста вивезуть на кілька годин до тимчасового табору, а потім, мовляв, організовано повернуть додому. З собою дозволяли взяти лише гроші та документи. За порядком на безлюдних вулицях селища мала доглядати міліція, якій, розповідають, із тої нагоди видали досхочу бойових набоїв.
Зрозуміло, в дитячу казочку про навчання ГО повірили не всі. Тим більше, що напередодні гірники «Юнкому» бачили, як під землю, в обстановці секретності та загального знервування («Усе на матюках!» – розповідав один з очевидців) спускали «якусь залізяку», щільно обгорнуту брезентом. Та й нашестя великих військових чинів, міського та донецького начальства у тихе робітниче селище було небувалим. Так чи інакше, а дехто з місцевих жителів вирішив ні на який «евакопункт» у чистому полі не їздити, а, зачинивши двері, відсидітися вдома – будь що буде.
Навколо копальні у три ряди виставили оточення з курсантів військових училищ. Але й традиційного радянського «бардаку» вистачало. Скажімо, донецький журналіст Леонід Санін за допомогою лише редакційного посвідчення легко пройшов усі пости, аж до командного пункту, розташованого в адміністративно-побутовому комбінаті «Юнкому». І лише коли спритний репортер, впіймавши когось із заклопотаних вчених, почав брати інтерв‘ю, розпитуючи про деталі операції, за спиною виросли здоров‘яки в цивільному. «Не думав, що людину моєї комплекції можна пронести кілька кілометрів, аж за дальній кордон, бігцем та тримаючи виключно за комір», – з іронією згадував потім професійну пригоду газетяр.
Точно о 12-й годині уповноважений член держкомісії по проведенню операції «Кліваж» натиснув червону кнопку. Поштовх ядерного вибуху відчули практично по всьому Єнакієву, та навіть у сусідніх Горлівці, Кіровському, Дебальцеві. Очевидці згадують, що як при великому катаклізмі заскавчали собаки, горизонт рясно затягло пилом. Літні люди хрестилися та згадували про кінець світу.
Майже відразу мешканцям Юнокомунарська дозволили повернутися до домівок. У деяких квартирах повилітали вікна, з‘явилися тріщини на стінах. Та вже через кілька днів на копальні поновилися підземні роботи. Те, що у шахті «гахнули бомбу», вже не було великою таємницею. Навпаки, начальство на всі боки вихвалялося результатом спецоперації. Але невдовзі вибухонебезпечний газ знову з'явився у виробках копальні. Директор підприємства Віктор Раєвський неохоче визнав, що якщо до «Кліважу» статистика раптових викидів вугілля та газу на основних пластах шахти, «Дев'ятка» та «Мазурка», становила в середньому 1,8 випадку на рік, то після зменшилася «аж» до 1,7 НП. Коли ж згодом на «Юнкомі» стався вибух метану з численними людськими жертвами, про ядерний експеримент поспішили забути.
КОЛИ «ВОНО» ПРОКИНЕТЬСЯ…
Та у надрах вугільних пластів залишилася страшна мітка: в епіцентрі атомного вибуху гірські породи миттєво випарувалися, утворивши простору порожнину з багатометровими стінками з вулканічного скла. З часом в «печеру дракона» (місцевий фольклор) по тріщинах проникли шахтні води, заповнивши гігантську підземну кулю вщент. Певний час за місцем випробувань спостерігала спеціальна лабораторія радіологічного контролю (втім, у своїх офіційних релізах вона незмінно стверджувала: міграції радіоактивних речовин із зони ядерного вибуху не спостерігається, гамма-фон близький до норми). А буквально поруч рубали донбасівське «чорне золото» шахтарі, намагаючись не думати про те, яка небезпека полює на них у темряві шахти.
Ситуація різко погіршилася після того, як кілька років тому «Юнком» потрапив під кампанію «реструктуризації» вітчизняного вуглепрому. Спочатку стару копальню збирались просто затопити. Однак запротестували місцеві «зелені», і врешті решт Мінвуглепром виділив 350 млн. гривень на облаштування «вічного» водовідливу. Його функціонування щороку коштує державі шестизначних сум.
Яка ж ситуація сьогодні, через три десятиліття після безвідповідального експерименту на людях? У Горлівській виконавчий дирекції з ліквідації шахт на запит про рівень ядерної небезпеки на «Юнкомі» відповіли, що «аналізи води і проби повітря показують, що небезпеки для навколишнього середовища об'єкт «Кліваж» не несе». З чиновниками не згодна Любов Леоненко, громадська активістка з Юнокомунарівська: «Люди в місті дуже хворіють, багато ракових пухлин, захворювань органів руху. Особливо воно відбивається на дітях. Проте ніхто не наважується прямо сказати, що це пов'язано з вибухом у шахті».
Між тим, незалежні експерти-екологи в регіоні серйозно побоюються, що рано чи пізно тиск гірських порід розчавить стінки ядерної капсули, і радіоактивна рідина, насичена продуктами вибуху, отруїть водоносні пласти Донбасу. Далі, через систему місцевих річок, потрапить в мілководне Азовське море, а потім і в Чорне. У такому випадку чималий регіон, включно з щільно населеними Сходом та півднем України, опиниться в зоні техногенної халепи.
Реальність такого надзвичайного розвитку подій продемонстрував нещодавній страйк працівників єнакієвського підрозділу державної компанії «Укрвуглереструктуризація», відповідальної за водовідлив зі старих шахт міста. Гірники, доведені до відчаю багатомісячними затримками зарплатні, погрожували відключити насоси, що неминуче викликало б екологічну катастрофу з непередбачуваними наслідками. Того разу гроші для шахтарських получок оперативно знайшли, та де впевненість, що ситуація не повториться. Неабияку погрозу несе також діяльність кримінальних збирачів металевого брухту, що в пошуках поживи відчайдушно нишпорять по покинутих шахтних виробках. Ніхто не дасть гарантії, що рештками вугілля «Юнкому» не звабляться єнакієвські «копанкарі». Бо ж територія «атомної» копальні сьогодні безлюдна та покинута. Чимось вона нагадує 30-кілометрову Чорнобильську зону, старшою сестрою якої по суті є.
Коли в країні став наближатися футбольний чемпіонат Євро-2012, виникла ідея виставити «Кліваж» напоказ в якості музейного експоната. «Гроші, що зараз витрачаються на консервацію закритого шахтного об'єкту, можна пустити на створення підземного музею, та й ще заробити», – наважився стверджувати нардеп-«регіонал» Валерій Бондик. В Єнакієві навіть презентували перші експонати майбутнього туристсько-розважального центру «Техноленд», які складалися… з нашвидкуруч пофарбованих списаних шахтних вагонеток. Що до простих жителів «малої батьківщини Януковича», вони б залюбки здихалися назавжди того «підземного Чорнобиля».