У виняткового для вітчизняного книгодрукування проекту «Сни Ганса Християна» – мінімум четверо батьків. Письменниця Леся Воронина створила авторські казки на продовження мотивів андерсенових текстів. Художниця Катерина Штанко подарувала старим-новим героям зовнішність. Видавництво «Грані-Т» потурбувалося, аби всі творчі й технічні складові отримали завершеність у кінцевому продукті – книжці для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Аби оцінити її унікальність, українська малеча (та й батьки також) повинні мати розвинене естетичне чуття. Інакше це стилізоване під давній щоденник видання (з імітацією пожовклих сторінок; зі зворушливими малюнками на їхніх берегах; із калькою, що нею перекладено великі ілюстрації; нарешті, зі стрічечками, аби ошатно перев’язувати книжку) ризикує стати ідеальним презентаційним взірцем.
Щодо четвертого «предка», ним, звісно, є сам данець. У «Снах…» збережено переважно «букву» казкаря всіх часів і народів, бо «дух» Воронина серйозно змінила. Набір дійових осіб знайомий – говіркі ляльки й квіти, побутові предмети, котрі підказують своїм господарям лінію поведінки, ельфи, тварини, хворі або вбогі діточки, що от-от полинуть у кращий світ. Інновація української літераторки полягає не так у відмінних від першоджерела сюжетах, як у принциповому зсуві інтонації: від суворої та прохолодної тональності «Сніжної королеви» до теплої емоційної гами «Снів…», де градус надії на краще значно вищий, ніж в Андерсена, який вважав, що дітлахам усе ж краще на небі в янгольській іпостасі, ніж на землі у вигляді маленьких страдників.