На День Незалежності в селі Святопетрівське під Києвом відкрився спортивно-патріотичний комплекс «Доброволець». Новеньку чотириповерхову будівлю можна впізнати за величезним малюнком на стіні: троє військових із синьо-жовтим прапором. Перед входом стоїть пам’ятник — боєць із гранатометом на плечі. Це Сергій Табала, Сєвєр — 18-річний «кіборг», що загинув під час оборони Донецького аеропорту.
«Сєвєр уособлює всіх добровольців України, оскільки був наймолодшим», — каже Андрій Павленко, голова благодійного фонду «Пам’яті Небесної сотні». Цей фонд поставив собі за мету звести пам’ятники кожному з героїв Небесної сотні на їхній малій батьківщині. І саме він створив цей комплекс.
Іловайський котел, оборона Донецького аеропорту показали, що за Україну часто воюють непідготовлені солдати, фактично діти. Тоді стало зрозуміло, що країні вкрай потрібне патріотичне виховання, підготовка вже з ранніх років, пояснює Павленко. З’явилася ідея створити такий комплекс. Його побудували за кошти небайдужих людей та ГО «Рух територіальних громад».
«У комплекс вкладали гроші прості люди, хто по 1 тис. грн, хто по 200, хто по 50. Ні голова Києво-Святошинської райадміністрації, ні голова ОДА не допомогли», — розповідає Павленко.
Зараз у комплексі подекуди ще триває ремонт, кладуть плитку, ставлять поручні на східцях. Але вже діє кілька виставок і повністю облаштований музей Небесної сотні. В одному з коридорів уся стіна завішана світлинами, на яких упізнаєш кадри з Революції гідності та війни. Це фотовиставка Ірини Цвілої, вона доброволець і хороша подруга Павленка. Поряд експозиція світлин Володимира Мельничука, який загинув 20 лютого 2014 року на Інститутській.
Читайте також: Володимир Сакун: «Таких боїв в Афганістані не було, ми билися практично в повному оточенні й не схибили, і без наказу не відійшли!»
Ще одна стіна в портретах Небесної сотні. Павленко знає всіх родичів загиблих героїв, із багатьма підтримує стосунки. Разом із ними збирає гроші на пам’ятники, вкладаючи в них власні кошти.
«Ось тітонька, 62 роки, Антоніна Дворянець, Бровари. Урятувала 18 лютого біля ст. м. «Хрещатик» на Інститутській хлопця, на якого накинулися менти. Відтягнула його, він забіг у метро, а вона не встигла, її забили кийками на смерть. Просто розбили жінці голову», — згадує Павленко.
Він може на ходу розповісти про кожного, хто є на цих фото. Про Сергія Синенка із Запоріжжя, якого спалили у власному авто, Івана Бльока з Городка, якого на Інститутській убив снайпер.
«Валерій Брезденюк — талановитий художник зі Жмеринки, роблю йому зараз пам’ятник. Валерій малював на воді, його техніка називається ебру, фіналіст шоу «Україна має талант». Вбили на Майдані 18 лютого пострілом у спину», — далі розповідає Павленко. Дружина Брезденюка приїздила на відкриття «Добровольця» і привезла дві картини, їх повісять у музеї.
Цей музей Небесної сотні другий в Україні. Перший відкрили в Івано-Франківську восени 2015-го. У Києві він формально створений, але для нього досі не знайшли приміщення, хоч минуло вже майже чотири роки. Активісти й волонтери вирішили облаштувати його у Святопетрівському власними силами. Тут зберігаються артефакти як із Революції гідності, так і з війни на Донбасі. На стелі велика мозаїка: фото засновників Києва в оточенні майданівців. На вікнах вітражі з майданівських фото. «Задумка в тому, — пояснює Павленко, — щоб увечері, коли в музеї горить світло, вітражі було видно з вулиці». Їх, як і малюнок на фасаді, зробив художник Роман Бончук, який і заснував музей Небесної сотні в Івано-Франківську.
Під стіною шини з Майдану, прапор із підписами й розмальована каска. Щити, бити, праща з камінцями — основна зброя й оборона євромайданівців.
Є речі трьох загиблих героїв Києво-Святошинського району: Віталія Васильцова з Жорнівки, Віктора Швеця з Гатного та Ігоря Бачинського з Боярки. «Ми обов’язково поставимо їм пам’ятники», — каже Павленко.
Тут само складені на полицю речі Сергія Табали. В організаторів є ідея в цьому приміщенні 3D-малюнком розписати оборону Донецького аеропорту.
Ще в комплексі є два великих спортивних зали. Тут хочуть облаштувати зал-трансформер, у якому діти зможуть займатися танцями, акробатикою, співами. Уже знайшли тренерів із самбо й боксу, на відкритті навіть провели турнір. Також у комплексі створили безплатні курси англійської мови.
«На відкритті виступав дитячий хор. Ми домовилися, що з місцевими дітьми щось організовуватимемо, можливо, створимо дитячий чи молодіжний хор імені Василя Сліпака», — розповідає Павленко.
Читайте також: Ірина Цвіла: «Можливо, я розридаюся, коли настане перемога, а доти не час киснути»
Цілий поверх він хоче віддати під офіси патріотичних організацій, ще на одному облаштувати хостел, де можна буде відпочити й переночувати, також у планах відкрити кафе. Павленко хоче, щоб комплекс був цікавим для скаутів, тут проводитимуть військово-патріотичні ігри «Джура».
В активістів великі плани, проте втілити їх поки що доволі складно: не вистачає грошей.
«Ми хочемо написати велику програму заходів, але комплекс ще неготовий, триває ремонт, роботи багато. До Дня Незалежності ми його відкрили, але дрібниці допрацьовуємо. Якщо надходитиме якась допомога, це завершиться значно швидше», — каже Павленко.
У комплексі, за його словами, досить місця для масштабних заходів. Він планує раз на квартал влаштовувати заходи всеукраїнського масштабу й раз на місяць обласного.
«Такі центри мають бути по всій країні, у кожній області, кожному районі, — наполягає активіст. — Що більше людей про це знають, то більше шансів, що влада почне цілеспрямовано виділяти кошти на увічнення народної пам’яті».
Андрій Павленко хоче, щоб такі комплекси діяли всюди, але не лише коштом небайдужих громадян, а й за підтримки влади. «Молодь треба виховувати, закарбовувати в її серцях Україну. Влада має вкладати в це гроші. Але жодного кроку назустріч вона не робить, усе люди самі, своїми руками», — каже він.
Активіст скаржиться, що постійно закликає місцевих чиновників долучатися до встановлення пам’ятників героям Небесної сотні, але вони не відгукуються, на відміну від простих людей.
«Люди в нашій країні — це скарб. Коли почалися бойові дії, у нас не було нічого, у декого навіть набоїв. Люди, як мурашки, переходили кордон із Польщею й на собі тягли бронежилети, каски, передавали волонтерам, а ті везли на фронт», — згадує Павленко, який сам тривалий час возив на Схід волонтерську допомогу.
Читайте також: Яна Зінкевич: «По-справжньому ПТСР почнеться років через п’ять»
Завдяки таким людям, які знайшли одне одного, відкриваються музеї та встановлюються пам’ятники, закарбовується історія.
«Ми хочемо пропагувати цей музей, підвищувати свідомість не тільки молоді, а й усієї нації, — каже активіст. — Навколо дуже багато байдужих. Їм байдуже, що триває війна, їм невідомо, що таке віддати життя за батьківщину».
СПК «Доброволець» розміщений на вулиці Білгородській у селі Святопетрівське Києво-Святошинського району, новенька бежева будівля стоїть при самій дорозі. Попри ремонт, комплекс діє, Андрій Павленко дуже хоче, щоб його відвідало якомога більше людей.
«Доброволець» створений для того, щоб готувати юне покоління до захисту Батьківщини, — говорить він. — Ми маємо робити все, щоб молодь була сильна, здорова, ерудована, готова боронити країну, якщо настане такий час».