У гості до незнайомців

Хостери (від англ. – гість), коуч-серфери (від англ. – переходити з одного дивана на інший) – так по-різ­­но­­му називають людей, які подорожують за обміном. Львів’ян­­ка Оксана Стойчук уже півтора року користується інтернет-ресурсом Couch Surfing, що об’єднує шукачів тимчасового притулку на чужині й тих, хто готовий поділитися з ближнім своїм «диваном». Враження і досвід неймовірні. «Я жила у різних людей в Іспанії, Швеції, Угорщині, Німеччині, – розповідає Окса­­на Тижню. – Люди готові не тільки поділитися помешканням, а й присвятити тобі свій час. Абсолютно безплатно і безкорисливо. Загалом мене приймали близько двадцяти осіб, а в мене вже зупинялися п’я­теро подорожуючих». 

 

Всього у Couch Surfing зареєстровано понад 1,1 млн користувачів із 231 країни світу. За статистикою ресурсу, майже всі охочі змогли успішно знайти собі нічліг. Найбільше серферів зареєстровано в США – понад 263 тис. Україну на сайті станом на 5 червня поточного року презентували лише 1898 користувачів (0,2% загальної кількості). Проте їхня кількість збільшується щодня, і можна говорити, що для українців хостерство – новий тренд.

 

 

Люди вдаються до нетрадиційних способів подорожування з різних причин. Для одних – це бажання культурного обміну та спілкування, для других – прагматичний розрахунок (мовляв, так можна заощадити чимало грошей), для третіх – спосіб знайти друзів. IT‑спеціаліст із Києва Сергій Пари­зький довго вагався і, зрештою, погодився прийняти до себе людину – британського студента, поп-музиканта Люсьєна. «Досвід виявився позитивним, – каже Сергій. – Тож тепер прийматиму ще когось». А ось поїхати сам у гості він поки що не наважується. Мовляв, хтозна, чи не підведуть ті, з ким ти домовився, коли до них приїдеш і постукаєш у двері.

 

Головна мета більшості серферів – побачити туристичні міста з ­нетуристичного боку. Центральні «іграш­­­кові» вулиці й будинки, стандартний набір оглядових місць, алея шопінгу та кілька дорогих ресторанів з відвідувачами-туристами – це не те, що дає змогу відчути місто зсередини. «Коли ти зупиняєшся у когось удома, переживаєш із людьми те життя, яким вони живуть у себе на батьківщині, – розповідає Оксана Стойчук. – Приміром, якось я зупинялася в людей у центрі Барселони і дивилася на туристів очима місцевих». Хоча дехто просто віддає гостям ключі від помешкання, мовляв, роби з ним, що заманеться. Один Оксанин сток­гольмський «приймач» так і зробив, що просто таки шокувало львів’янку.

 

Часто користувачі шукають людей із різних куточків планети не для нічлігу, а для проведення часу на чужині. Посидіти в кав’ярні, прогулятися вулицями, відвідати якесь цікаве місце – багато хто реєструється на сайті тільки з цією метою. «Я спочатку наважувався тільки на зустрічі, прогулянки, маленькі екскурсії, – каже Сергій. – І лише за кілька місяців погодився прийняти в себе людину». Ще одна причина серфінгування – бажання збільшити перелік знайомств і контактів. Звісно, не всі гості й «приймач» стають друзями. Проте багато таки стають. «Є просто фантастичні лю­­ди, – каже Оксана Стойчук. – З багатьма я спілкуюся чи не щодня».

 

 

Про ризики, пов’язані з серфінгом, самі користувачі сервісу говорити не хочуть. Мовляв, зрозуміло, що пускати додому незнайомців небезпечно, але потрібно намагатися запобігти неприємностям. «Багато людей займаються цим, щоб знайти собі дівчину чи хлопця, – каже киянка Наталія Мар’янчук. – Але в під­­сумку відбувається так, як ти цього хочеш. До мене, між іншим, ніхто не чіплявся». А ось київській студентці-журналістці Євгенії Вятчаніновій чоловік, у якого вона зупинялася у Сполучених Штатах, пропонував спати з ним на одному ліжку. Щоправда, коли вона відмовилася, той без проблем надав їй окреме спальне місце.

 

Британець Люсьєн обрав свого хостера Сергія за першим враженням від фото. «Він був зовсім не схожий на збоченця чи маніяка, – розповів Люсьєн Тижню. – Хоча саме про таку небезпеку я думав найбільше, коли вперше вирішив серфінгувати. Гостинністю киянина Сергія британець був уражений. Хлопець пустив його додому о шостій годині ранку, попри запевняння Люсьєна, що він почекає на вокзалі прийнятнішого часу. «Київський вокзал – місце небезпеч­­не, – каже Сергій. – Особливо для іноземця». Жити у Сергія Люсьєнові сподобалося, та й Києвом, каже, був приємно здивований.

 

Оксана Стойчук дає кілька порад щодо того, як уникнути неприємностей. По-перше, слід звертати увагу на відгуки інших людей у профілі користувача (дані людини на інтернет-сторінці), якого розглядаєш як потенційного хостера. По-друге, важливо те, скільки гостей лю­­дина вже прийняла. По-третє, сам профіль користувача має виглядати так, щоб було зрозуміло: людину цікавить це явище в принципі, а не короткочасні пошуки сексуальних партнерів. Нещодавно Оксана їздила до Індії. «Мені одразу надійшло кілька повідомлень від новачків-індусів зі схожими текстами з пропозицією познайомитися і зупинитися в них, – каже вона. – Зрозумі­ло, що «клювати» на таке не можна».

 

Психологи одностайні в тому, що є певна частка людей, схильних до ризику. «Точної статистики немає, проте прийнято вважати, що це приблизно третина населення планети, – каже психолог, редактор журналу «Практична психологія і соціальна робота» Олександр Губенко. – До того ж кожна людина має потребу в збудженні нервової системи. Хтось викликає його у такий спосіб – їздить у гості до незнайомців».

 

А ось доцент факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олег Соснюк великим ризиком прийом вдома незнайомців не вважає. Мовляв, і при знайомстві на вулиці ризик є, як і під час будь-якого контакту з чужою людиною. «Ніколи не знаєш, що в іншого на думці», – нагадує він.

 

 

Чи є хостинг заняттям альтруїстичним, сказати важко. Більшість учасників цього руху, з якими спілкувався Тиждень, не стали називати його добросердною справою. «Це взаємодопомога, – каже Оксана Стой­­чук. – Якщо ти запрошуєш, то й тебе приймають». Близький такий підхід і Люсьєнові. За гостинність Сергія він готовий віддячити прийомом у старовинному будинку своєї бабусі в англійській глибинці. «Дар­­ма що там може бути нудно – немає ні кіно, ні клубів», – ніби соромлячись, каже він.

 

А ось координатори таких сервісів схильні до романтизму. Очільники Hospitality Club – альтернативного ресурсу Couch Surfing – на своєму сай­­ті зазначають, що за глобальну ме­­ту мають ледве не «мир у всьому світі». Волонтер Couch Surfing Антуан відповів Тижню, що, «приймаючи людей у себе й подорожуючи в такий спосіб, кожен може зробити світ трохи меншим, аніж він здавався раніше».

 

Українці, як уже було згадано, долучаються до хостерства досить активно, проте є кілька важелів, які уповільнюють цей процес. «Люди Заходу мають набагато більший комунікативний досвід, – каже Олег Соснюк. – Власне, вони раніше долучилися до активного користування інтернетом, та й соціальні інтернет-мережі спершу з’явилися на Заході, а вже потім – у нас». Отже, поширення подорожей за обміном – питання часу і нашої довіри до інших людей. Утім, якщо враховувати популярність у нашій країні воландівського «ніколи не розмовляйте з незнайомцями» та нову соціальну рекламу, в якій інтернет змальовується з рогами та страшними очима, часу на встановлення довіри знадобиться чимало.