Із Черкас до Чигирина ведуть два шляхи. Новим маршрутка домчить за якусь годину. Другий довший, але мальовничіший.
Неквапливий бусик вихляє між селами та хуторами. Ідилічні краєвиди – лани, пагорби, лелечі гнізда на стріхах – наче ілюстрації до «Кобзаря». Шевченкова земля. Поворот – і дорога пірнає в соснові бори Холодного Яру, з вогких урочищ якого розлилася повінь Коліївщини. Ще кілька хвилин – і знов чепурне село в долині понад рікою. А над ним, на схилі високого пагорба, біліє барокова мурована церква. «Стоїть у селі Суботові…» Вотчина Богдана Хмельницького і його усипальниця.
РОЗРИТА МОГИЛА
У прохолодній півтемряві Іллінської церкви виблискує позолотою новий, майстерно стилізований під барокову епоху іконостас, створений галицькими митцями. А на могилі Богдана (точніше кенотафі – гетьманові останки зникли понад 300 років тому) замість неоковирної радянської плити з «політично грамотним» текстом – білий мармуровий саркофаг із лаконічним: «Гетьман Богдан Хмельницький».
За Іллінською церквою простягнулося невеличке плато, відгороджене від світу з двох боків стрімкими кручами. На цьому природному укріпленні в давнину стояв замок Хмельницьких. Краєвид, що відкривається звідси, оцінив нещодавно один генерал Війська Польського: «Тепер я нарешті зрозумів, чому за цю землю так багато й завзято воювали».
По периметру Богданових маєтностей на цегляних «лафетиках» стоять невеличкі саморобні гармати. Але це не псевдоісторична попса, а зворушливе свідчення патріотизму суботівців. Їх відлили й поставили тут учні місцевої школи за ініціативи вчителя й заповзятого краєзнавця Валентина Арутіна. Не вчора, а ще наприкінці сумнозвісних 1970-х, коли будь-який вияв поваги до України викликав у влади роздратування. Відтак ця бутафорська артилерія з роками стала пам’яткою новітньої історії. Як і відновлена шкільними ентузіастами хата-мазанка, що її перетворили на музейчик сільського побуту, дбайливо відновивши інтер’єр і оздобивши його предметами повсякденного вжитку минулих поколінь.
Останніми десятиліттями в Суботові провадиться чимала дослідна робота. Зокрема, під час розкопок виявили підмурок кам’яної вежі замку. Нещодавно над ним звели павільйон, який має захищати пам’ятку від руйнівного впливу природи й нерозумних людей.
На жаль, територію гетьманської садиби, як і багато чого ще в нашій державі, між собою не поділили… Точніше саме поділили! Навпіл – між Суботівським історичним музеєм і одним із наближених до влади «військ козацьких». Частоколу ще не збудували. Але «схід і захід» гетьманської домівки вже не разом.
ДІАМАНТИ Й МИШІ
Завідувач суботівської філії заповідника «Чигирин» пан Віктор, носій прикольного комп’ютерного прізвища Гугля, більшу частину свого життя присвятив дослідженню історії краю, збереженню його пам’яток. Зокрема, саме він власноруч розкопував залишки кам’яної вежі замку Хмельницьких, а згодом домігся зведення над ним ошатного захисного павільйону. Історіям, бувальщинам і легендам хазяїна суботівського заповідника, схоже, немає кінця.
Окрема тема – відвідувачі, яких він приймає тисячами річно. Одна з туристок довго й пильно зиркала то на церкву, то на п’ятигривневу купюру. Потім, закопиливши губу, поцікавилась: «А чому це храм не синій, як на грошах?»
Коли ж цю байку почула всипана діамантами панночка з урядової делегації, то почала вимагати, щоб їй показали відповідну купюру, аби переконатися на власні очі. Певно, на владному олімпі такі мізерні номінали ніколи не ходили.
Попри наукові дослідження й прийняття численних гостей, Віктор Гугля вирішує і чимало насущних проблем. Зараз, приміром, веде баталії з… мишами, котрі нахабно окупували новопостелену солом’яну стріху архаїчної мазанки. Значить, не все зерно там вимолочено.
Столиця Гетьманщини
Гетьмани, гетьмани,
Якби-то ви встали,
встали, подивились
на той Чигирин…
Тарас Шевченко
Найближчий автобус – годин за п’ять. Вибираємося із Суботова автостопом. Аби когось спинити, доводиться пройти вгору: на підйомі водії гальмувати не дуже охочі.
Пощастило. Солідне чорне авто, за кермом – пан Петро, колишній посадовець постмайданної адміністрації, а нині аграрій. Він виявився цінним співрозмовником. Розбудова заповідника «Чигирин», прожекти «Золотої підкови Черкащини», соціальні проблеми української провінції… Чимало цікавої інформації з компетентних вуст дорогою до Чигирина. Найбільша гордість екс-чиновника – демонтаж геть усіх пам’ятників Лєніну в районі. Саме біля спорожнілого постаменту чигиринського «фантомаса» ми й прощаємося.
Теплий вітерець. Майже нерухомий час. Неквапливі – бо куди? – люди. Сліпучі зайчики храмових маківок. Велосипеди, ще велосипеди. Від 1648-го до 1660 року Чигирин був резиденцією Богдана Хмельницького й відповідно столицею Гетьманської держави. Зараз – райцентр із кількістю жителів великого селища (11 тис.). Згусток історії та псевдоісторії також.
Біля підніжжя гори, що височіє тут над усім, збудували «Резиденцію гетьмана Хмельницького». Чималенький архітектурний комплекс із чепурними бароковими кам’яничками й кічуватими (а-ля народні) дерев’яними спорудами справляє загалом симпатичне враження. Відчутно, що разом із грішми сюди вкладено й багато душі. От лише патьоки неякісної фарби з дахів на білих стінах не дають забути, в якій країні і в які часи живемо.
Гетьманська резиденція, музей Хмельницького, тендітна церковця на схилі гори – усе це фрагменти амбіційного проекту часів президентства Віктора Ющенка під назвою «Золота підкова Черкащини». Йдеться про спробу створення елітного туристичного маршруту з розвинутою інфраструктурою. Черкаси, шевченківські місця, відновлений із руїни Мотрин монастир, Холодний Яр, Суботів, Чигирин.
Потік туристів із розбудовою «Золотої підкови» помітно зріс. На узбіччях маршруту почав розвиватися приватний бізнес. Ресторації та невеличкі шинки, звані повсюдно корчмами, міні-готелі, транспортні послуги. Однак сьогодні інвестиційний імпульс, заданий державною опікою над турпроектом, згас. А дальша розбудова починань малоймовірна. Фінансування скінчилося разом зі зміною влади в державі. Головна причина цього, як бачиться, навіть не у зрозумілій байдужості нових очільників до всього українського. Йдеться радше про психологічну вавку, притаманну всім нашим правителям: те, що робив попередник, апріорі погане.
Ірраціональність і недалекість такої позиції особливо випинається в цьому конкретному випадку. Адже питання не лише культурологічне чи патріотичне. Йдеться також про конкретну допомогу економічно депресивному регіону. Туризм останнім часом став важливою статтею доходів населення. Окрім нього – лише кілька сільськогосподарських та переробних підприємств, торгівля… Більшість людей годуються з городів та заробітчанства. А дорога до великих міст для багатьох уродженців цієї землі – це, по суті, квиток в один кінець. Не сьогодні Чигирин почали називати «містом солом’яних удовиць». У небазарний день на вулиці рідко зустрінеш чоловіка працездатного віку. Услід за батьками й молодь розбігається «по русифікованих містах».
127 СХОДИНОК УГОРУ
Схили густо вкриті рястом та фіалками, котрі й не підозрюють, що їх місце в «Червоній книзі». Замкова гора височіє над містом. А Богдан – над горою. І не сам. Першою бовваніє статуя «матушки Расєї», котра лагідним жестом штовхає в братні обійми бородатого боярина й чубатого козарлюгу. Навіки, тіпа, разом. Довкіл цього триєдиного божества інтернаціоналізму – грізний загін збунтованих селян, озброєних вилами, косами, сокирами, ножаками, крем’яним пістолем… Вражою злою кров’ю йдуть волю кропити. А вгорі, на високому стовпі, стоїть Богдан і погрожує булавою.
Мандрівка Чигирином добігає кінця. Поживна вечеря в затишній корчмі. Міст понад дзеркальним Тясмином, у який саме впало вечірнє сонце. На березі – перевернуті горідном рибальські човни. А наостанок жорсткий естетичний шок. Стандартне совкове «ізваяніє» героїчного воїна з гранатою, вималюване до того їдкою, отруйною, лискучою помідорно-журавлиновою фарбою, що від самого лише погляду зуби ціпнуть. Такий собі гламур. Зате відразу видко, що це – Червона армія, а не якесь там НАТО.
Водій маршрутки нетерпляче сигналить. Час рушати. Кортить натомість уклонитися, хоч воно й сентиментально, цьому містечку – колишній столиці України.
ЦИТАТА
«Козаки подекуди вже перейшли на бік черні й повсюди чекали тільки знаку. Хмельницький на це й розраховував, а тому поспішав іще дужче. Нарешті він зупинився на підступах. Чигирин розчинив йому браму навстіж. Козацький гарнізон негайно перейшов під його знамена. Будинок Чаплинського було зруйновано, шляхту, що шукала прихистку в місті, вирізали. Радісні вигуки, дзвін та хресні ходи не припинялись ані на мить. Полум’я миттю перекинулося на всю околицю. Усе живе хапалося за коси, піки і приєднувалося до запорожців. Незчисленні юрби простолюду стікалися до Хмельницького звідусюди». Генрик Сенкевич «Вогнем і мечем»
ВАРТО ПОБАЧИТИ
Іллінська церква у Суботові з усипальницею Богдана Хмельницького.
Замкова гора в Чигирині із залишками фортифікаційних споруд, мальовничими панорамами й напівдиким лісопарком.
Музей Богдана Хмельницького у приміщенні колишньої Чигиринської повітової управи (початку ХІХ століття). Експозиція налічує близько 2 тис. предметів: козацька зброя ХVІІ–ХVІІІ століть, твори українського мистецтва на батальну тему.
«Три криниці» – гідрологічна та історична пам’ятка Черкащини, система цілющих джерел. За легендою, криниці викопано за наказом гетьмана Богдана на території шпиталю, де лікувались поранені козаки.
ДЕ ЗУПИНИТИСЯ
У Суботові – готель «Гетьманська корчма» за 100 м униз по трасі від церкви. У Чигирині – готель «Чигирин» біля Замкової гори. Ціна – від 65 грн за добу.
ДЕ ПОЇСТИ
У Чигирині біля мосту через Тясмин є шинок із доброю кухнею та непідробним затишком. У Суботові в готелі діє пристойний ресторан, але для гурманів рекомендуємо корчму, розміщену в старовинній хаті поблизу Богданової церкви. Автентичні народні страви. Для підняття тонусу замовте варенуху – оковиту, зготовану в печі з медом та цілющим зіллям, зокрема з чудодійною чигир-травою.