…Нарешті сіла в маршрутку — і гайда! 25 км зі Львова — рукою подати. Їхала в Городок передусім до… серця короля Ягайла. Та про все по черзі.
Сонячний день бабиного літа — чи буває краща погода для подорожі? Спершу намагаюся зорієнтуватися сама. Аж ось і підказка — кілька настінних мап-схем із докладною інформацією про Городок. Зокрема, про пам’ятки історії.
Переді мною рухається в бік парку мальовнича групка: святково вдягнені хлопчик (костюмчик, біла сорочина з метеликом на шиї), тато з розкішним кошиком троянд і дівчинка з ляльковими локонами в білій сукні до п’ят, з-під якої блимають туфлі на підборах (!), білі по лікті рукавички. «До причастя?» — подумала. Але ж вони прямують у глиб парку.
Доріжка виводить мене до каменя, який засвідчує заснування цього старовинного міста. Городок уперше згадується всюдисущим-всезнаючим Нестором-літописцем 1213 року. Тут, у Городку, збереглися залишки земляних укріплень колишнього давньоруського городища, на місці якого пізніше побудували замок. Замку, звісно, вже давно немає. А в парку, на березі озера, біліє заквітчана арка, перед якою стільці в білих чохлах із бантами на спинках. Під аркою щось на зразок трибуни з великими літерами LOVE.
Читайте також: Чернігів: обійми пустих дворів
— А що то буде? — звертаюся до підстаркуватого чоловіка в джинсовому костюмі, котрий штовхає дитячий візок.
Джинсовий чоловік виявився немісцевим, аж із-під Чернігова. Он звідки його російська… Подумала: невже в Городку…
— Здесь расписываться будут. Церемония как в Европе.
Звісно, як у Європі: зовсім поряд прикордонні Шегині…
Мені, щоправда, більше запахло Голлівудом, зважаючи на LOVE. І ми, Химко, люди.
Розговорилися з молодцюватим дідом. Родом він із дєрєвні Сємьоновка, що під самим кордоном із Росією. Приїхав до сина з невісткою, які працюють на фірмі Galicia (ох це схиляння перед чужинськими назвами…). І наголосив: з українською в них усе гаразд. Гадаю, і в маляти, яке чеберяє у візочку, також буде нормально…
Але ж ближче до серця короля Ягайла! Дався він мені! Така контроверсійна постать… Самі литовці ставляться до нього (Jogaila) неоднозначно. Великий князь литовський і польський король, володар Русі (Руського королівства). 1378 року християнізував Литву. Про Кревську унію 1385-го знають усі… 1387 року остаточно приєднав до Польщі галицькі землі. Вікіпедія: «Через його політику зближення Польщі та ВЛК відбулося дві громадянські війни — Литовсько-руська 1381–1384 та Литовсько-руська 1389–1392». А після перемоги в Грюнвальдській битві (липень 1410 року) Львів тріумфально зустрічав Владислава II Ягайла.
Читайте також: Косів — палімпсест легенд
Чого ж інтригує мене цей/той Ягайло, котрий ще більше повитісняв русинів на маргінеси, які опинилися «на нашій не своїй землі»? Покатоличував їх, накликавши ченців із Польщі. Ось і францисканців запросив у Городок, де вони швиденько спорудили монастир. І саме там, за переказами, у крипті чи в стінах, поховане серце монарха. Бо саме в Городку, де так любив бувати Ягайло, 1 червня 1434-го він помер. Начебто від застуди, яку підхопив, слухаючи спів солов’я неподалік у лісі. Між іншим, Ягайло не вмів ні писати, ні читати. Та цікавився мистецтвом, наукою. Отже, серце — у Городку, а тіло — у королівській усипальниці краківського Вавеля.
Той колишній францисканський монастир усякого набачився. Нині тут парафія УГКЦ оо. Студитів. Церква Преображення Господнього.
Смішна буваю: що насправді хотіла побачити, як уявляла поховане людське серце? У такій собі кришталевій скриньці, де воно, рожевувате, повільно б’ється?
Читайте також: Старі світи Тернополя
Отець Тарас, настоятель храму (церква має дуже цікаве просторове вирішення), на моє запитання розводить руками. Якраз готується до вінчання. Пізніше сюди наб’ється повно святкового люду і я, зачаївшись у куточку, стану свідком таїнства. (Може, і серце Ягайла також?) А поки що розмова зі священиком, який виявився начитаним про литовсько-польсько-руського монарха. Та нічого певного про те, де його серце, сказати не міг. За переказами, так, саме тут…
А пам’ятний знак про серце короля (відкритий 2010-го) через дорогу, біля костелу Воздвиження. Всередині ажурно-прозорого серця ще одне, на стилізованому гербі, під короною…
З високим костелом римується вежа міської ратуші (1836) — по діагоналі, через голови-верхівки осінніх дерев. Перепланований Ринок, або майдан Гайдамаків. Не лише в Кодні лилася їхня кров і зупинялися від страждань серця: тут, у Городку, їх теж страчували.
Стою обличчям до пам’ятника-колони жертвам більшовицьких репресій — знову кров і серця, повні болю… Ловлю на собі погляд: придивляється до мене будинок, де мешкав Лесь Мартович. Тут він працював на посаді помічника адвоката, є меморіальна дошка. Поруч старої, добротної архітектури гімназія. Є в Городку що побачити, над чим подумати…
Читайте також: Луцьк: місто, де зорі низько
Спускаюся до містка через річку Верещицю. Колись повновода, нині має сили хіба що викидати сміття на круті свої бережечки…
Тут можна ходити цілий день — найкраще без поспіху, самотою, щоб пройнятися духом міста. Скільки могли б розповісти церкви Благовіщення, Святого Духа, Миколаївська (оборонного типу), дерев’яна Івана Хрестителя з ренесансними деталями порталів, вишуканими іконостасами… Звертали увагу, як прикрашають храми різні наші православні, греко-католики й католики? Де зі смаком, а де наче ятки з крамом…
Сподівалася на власну інтуїцію, та вона чомусь не вивела на будівлю, де за ініціативою перекладача Тимофія Гавриліва з’явилася дошка пам’яті австрійського поета Ґеорґа Тракля. Тут теж лишилася невидима часточка його крихкого серця…
Читайте також: Ромни. Доміки мрій
Історія така. Під час Першої світової на околицях Городка відбулася страшна битва між австрійськими та російськими військами. У кривавій м’ясорубці побував і фармацевт Тракль, який служив у війську. Опинився серед поранених у тому приміщенні, де нині стоматологічна поліклініка. Пережите не могло минутися без наслідків: украй вразливу натуру мав поет. Опісля Городка шпиталь у Кракові, далі психіатричне обстеження… Зрештою 27-річний Тракль помер від отруєння кокаїном. А Городок він встиг увічнити, хай і моторошними картинами. Існує, наскільки я знаю, два варіанти перекладу поезії «Городок» українською.
Ґеорґ ТРАКЛЬ (переклад Мойсея Фішбейна)
ҐРОДЕК
Іванові Васюнику присвячую цей переклад
М. Ф.
Надвечір осінні ліси стугонять
Од убивчих гармат, золотаві рівнини
Й блакитні озера, понад ними сонце
Котиться млисте; ніч огортає
Вояків, що конають, дикі волання
Їхніх роздертих ротів.
Але тихо назбирує в пeрсті
Хмаровище червоне, де мешкає гнівний Господь,
Кров забуту, місячний холод;
Всі дороги — у чорне гниття.
Під золотим галуззям ночі й зірок
Тінь сестри колихлива в завмерлім гаю
Вітає душі героїв, закривавлені голови;
Й тихенько звучать в очереті темні осінні флейти.
О горда скорбото! Її вівтарі залізні,
Пекуче полум’я духу нині живить нестерпний біль,
Ненароджені внуки.
1914
Ґеорґ Тракль (переклад Тимофія Гавриліва)
Городок
Увечері бряжчать ліси осінні
Зброєю смерти, злочені рівнини
Й блакитяні озера, зверху сонце
Хмурніше котиться; вгортає ніч
Вмирущих воїв, дикий зойк
Їх уст калічних.
Та тихо збирається на верболознім тлі
Червоне хмар’я, де гнівливий бог,
Пролита кров, схолода місяцева;
Усі шляхи ведуть у чорний тлін.
Під злоченим гіллям зірок і ночі
Сестрина тінь іде німотним гаєм
Звитяжців духи, їх криваві глави вітати;
І зглушено звучать в очеретах флояри осени.
О гордий смутку! Крицевий олтаре,
Днесь живить біль огненний пломінь духу,
Ненароджених онуків.
Так хочеться закінчити оптимістичною кодою! Та спадає штамп на зразок: а серце Городка б’ється… Так, б’ється воно, хоча впродовж віків пролилося скільки крові й нині плаче воно за загиблими героями так званої АТО. Та живий думає про живе… І життя – триває.
|
|
|