Між Києвом та Москвою
Одеський рух зародився у середині 1980-х років. «Вадік Мелещук на прізвисько Босс збирав молодь у панамках та тільниках на 14-й трибуні, – згадує Хірург. – Звідти й пішли перші більш-менш організовані дії».
За словами «старих», поштовхом для цього стали приїзди до Одеси фанатів з інших міст і перегляд матчів Чемпіонату світу-86, що відбувавсяу Мексиці. Вражали барвисто оформлені трибуни закордонних фанів. Наслідувати хотілося англійців та італійців.
«Кольори в «Чорноморця» тоді були біло-сині, – згадують хлопці. – Панамки й тільники носили саме таких кольорів. «Рози» (шарфи. – Ред.) в’язали в ательє, прапори шили власноруч».
Перший виїзд вирішили «пробити» 1987 рокудо Ворошиловграда (нині – Луганськ). Але о шостій ранку біля вокзалу з’ясувалось, що автобуса не буде, а їхати залізницею вже запізно. Тому вперше одеські фани виїхали 19 березня 1988 року. До Києва.
«На той час ми товаришували майже з усіма фанатами, – каже вболівальник на прізвисько Хан. – Але пізніше, 1989 року, одеський рух розколовся. Одна частина створила промосковський блок. Друга – прокиївський. 1989-го все вирішилося остаточно. Більшість одеситів долучилася до промосковського блоку».
«Приєднання до Москви» визначило друзів та супротивників. Ворогували з Києвом, Дніпропетровськом, Харковим (з яким, щоправда, «замирились» наприкінці 1990-х).Друзями стали Москва, Донецьк і Запоріжжя. Тоді, в останні роки Союзу, товаришували одесити також з фанами львівських «Карпат», які входили до прокиївського блоку. «Сталося це, позаяк ми вже міцно з ними подружилися, – пояснює Хірург. – А дехто й породичався».
Нинішні друзі одеситів – Харків, Вінниця, Донецьк, Полтава. Вороги – Київ, Дніпропетровськ, Львів, Маріуполь, Запоріжжя.
Проросійська орієнтація затвердилася у фанів «Чорноморки» від перших років нового тисячоліття. Тоді ж вони остаточно розійшлися з львів’янами.
Червоно-чорний прапор та імперський орел
Водеському русі нині можна виокремити три напрями: проросійський, проукраїнський і аполітичний. Подейкують, що російський – це найчисельніший. Пояснюється це просто. «Серед фанатів чимало руських за походженням, або ж росіян, хто їх розбере, – сміється Юра. – Тому на секторі двоглавий орел – це не дивина».
Політичні сутички траплялися, але на спільному зборі вирішили, що всі конфлікти мають вирішуватися поза стадіоном. Проте політична складова від цього не зникла. Під час матчів вивішувались банери на підтримку в’язнів сумління, сербського Косово, на спогад про Максима Чайку, Яна Стюарта, Єгора Свірідова та Юрія Волкова. На одеському секторі можна побачити як російську «імперку» (чорно-жовто-білий прапор, який вважають своїм російські праві «ультраси». – Ред.), так і червоно-чорний та жовто-блакитний прапори.
А ще є банер, що підтверджує дівочу присутність – UltrasGirls. З’явились вони як окрема група 2007 року. Засновниками були три дівчини: Ксенія, Надія та Крама. У першому складі нараховувалося не більше 15 осіб, роком пізніше дівчат назбиралося близько 50. Щоправда, зараз представниць прекрасної статі з UG знову з півтора десятка.
«Ми шиємо та малюємо банери», –- скромно уточнює Ксенія, чия донька вперше відвідала футбол у тримісячному віці.
На суто футбольному рівні провідними опонентами одеситів залишаються кияни. Щоправда, певний час вболівальники одеського клубу були позбавлені офіційних приводів зустрічатися з ними: «Чорноморець» не раз вилітав із вищої ліги.
…І ніякої бійки в центрі міста
Багато що змінилося за 17 років у житті фанатів «Чорноморця». «Виїзди стали зовсім інші, – розповідають хлопці. – Нині комфортніше: автобус, купе… Але тоді було цікавіше: загальні вагони, електрички, автостоп».
Мій перший виїзд відбувся 29 травня 1994 року, на фінал Кубка України між «Чорноморцем» та сімферопольською «Таврією», – згадує Юра. – Мабуть, це був кращий мій виїзд. Запам’яталось абсолютно все. І марш Києвом (тоді приїхало понад 70 одеситів, тож кияни з дніпрянами нічого не могли вдіяти), і сам футбол, і бійка з киянами на секторі, і перемога команди, і подорож додому без квитка і жодної копійки в кишені». Нині, зізнається Юра, він їздить за командою не часто і здебільшого до своїх старих друзів.
Порівнюючи старі та нові часи, фанати часто нарікають на міліцію, яка їх «заганяє в ліси». «У центрі міста вже не влаштуєш, як колись, доброї масової бійки», – шкодує Юра. Проте у навколофутбольній площині щось та й покращилося. Розповідають, що хлопці стали більше уваги приділяти спорту і менше пити.
Серце – клубові, честь – нікому
Спортивні вправи – це перемоги у сутичках. Тут і одесити є, чим пишатися. Про багаторічну історію сутичок із фанатами інших клубів можна написати чималу книжку.
«У 1994-му, на фінал Кубка, сформувався кістяк зі старих фанів та молоді, яка додалася відразу після незалежності, – ділиться спогадами Юрій. – Протягом восьми років ці люди послідовно доводили: фани «Чорноморця» – найсильніші в Україні».
Щоправда, втілити замислене вдавалося не завжди. Хлопці згадують, наприклад, марний виїзд до столиці у березні 2003 року. «Тоді зібрали приблизно півтори сотні бійців, – розповідають учасники подій. – Їхали всі. Слід було довести, що ми не маємо наміру здавати позиції на українській навколофутбольній сцені. Але у когось з киян увірвався терпець. Той хтось зателефонував до міліції і попередив, що на станції метро «Лісова» планується бійка між одеситами та киянами».
Людина сама обирає
«Є що згадати, але немає що розповісти дітям!», – резюмує суть фанатизму Юра. А діти є вже в багатьох фанатів одеського клубу.
«Коли починали, то майже всі були школяри та студенти. Як і нинішня молодь, –згадує він. –Зараз багато хто зі «старих» одружений, інавіть не одноразово. Мають дітей, яким уже по 15–20 років. Є люди, які мають власний бізнес, керівники банків, податківці, міліціонери, викладачі, робочий клас, журналісти, археологи… багато хто. Але коли збираємось разом, то всі забувають, хто ми. На кілька годин, як замолоду, знову стаємо розбишаками та бешкетниками».
Нащо це поважним людям, отак псувати собі життя? На це запитання відповідь коротка: «Людина сама обирає, що їй робити».
«Були люди, які в бійках отримували серйозні травми, з наслідками для здоров’я. Були й такі, хто з п’яних очей когось порізав чи побив і мав за те серйозні проблеми з законом. Це вже дурість, – визнає Юра. – У самого є травми, що нагадують про себе, але то таке».
Звісно ж, «таке»: одесити до всього намагаються ставитись з гумором. Навіть до того, на що можна й образитись. Наприклад, прізвисько «жиди», яке з’явилося не так давно.
Самі себе фанати з Південної Пальміри називають «моряки», або «морські дияволи» (така, до речі, назва найбільшого фанатського угруповання в місті – DarkBlueDevils). Розповідають, що раніше опоненти називали фанатів «Чорноморця» одеситами, навіть кияни, які все життя були для Одеси «хохлами». А ось на початку 2000-х, коли у «хохлів» відбулась зміна поколінь, молодь почала вживати прізвисько «жиди». «Сприйняли з гумором»”, – кажуть синьо-чорні.
Є також речі, з яких в Одесі не сміються. Кажуть, що їм прикро за Євро-2012.
Майже футбольна столиця
Правоохоронці, зізнаються хлопці, не мають в Одесі клопотів більше, ніж деінде. Особливих проблем, пов’язаних з Євро-2012, не сталося б. «Можливо, міліція лютує в тих містах, де відбуватимуться матчі», – думають вони. Та й, чесно кажучи, не дуже хотіли, щоб саме Україна приймала чемпіонат.
«Але все одно, чому в Одесі не буде матчів? Це курортне місто. А якщо заглибитися в історію, то в Російській імперії у футбол почали грати саме в Одесі. Збірна Одеси – перший чемпіон Росії з футболу 1913 року, у фіналі перемогла збірну Санкт-Петербурга з рахунком 4:2, – наголошує Юра. – Зрозуміло, що то була інша країна, інший час, але історію не змінити. Та колишнє керівництво міста не дуже переймалося цим питанням. Вони розуміли, що програють вибори, тому, мабуть, не побажали дарувати суперникам ласий шматок. Такі заходи – це завжди дерибан грошей на всіх рівнях. Ось така турбота про місто і його мешканців».
Поза Одесою не завжди розуміють, чому вболівальники "Чорноморця", – переважно громадяни України, – нерідко виявляються патріотами Росії? Відповідь – проста і складна водночас. Росіяни за походженням чи переконаннями з українськими паспортами є поширеним явищем на Півдні України. Особливо в Одесі, де не часто можна почути українську, але багато лунає розмов про "русскій город". Щоправда, до брутальних конфліктів справа не доходить. "Моїх друзів не бентежить, що я український націоналіст. А я нормально ставлюсь до того, що вони – патріоти своєї країни", – каже Юра. І додає: "Аби люди були адекватні." Так і живе Одеса – за двома столицями. Виглядає так, що і не поспішає визначатися. А Київ з цього приводу не надто турбується".