А який був порив!!! Лише 17 травня, за день до пам’ятного відбиття БТР-ї атаки під будівлею МВС у Києві, що супроводжувався побиттям журналістки бравими хлопцями з антифашистськими серцями й на вигляд схожими на гопників, у Донецьку із запалом закликали боротися з фашизмом. Читайте – з опозицією.
Окрім уже набридлих закликів заборонити діяльність ВО «Свобода», парламентської партії (!), на «антифашистському» мітингу в Донецьку цькували й інші опозиційні організації. «Нині загрози неофашизму в Україні не помічають опозиційні «вождики»: Кличко та Яценюк… Європарламент закликав політичні фракції парламенту відмовитися від будь-якого співробітництва з ВО «Свобода». Яценюк і Кличко декларують і сповідують європейські цінності. Але вони нахабно ігнорують резолюцію Ради Європи. Це означає, що вони мають брехливі цінності. Вони називатимуть себе патріотами, казатимуть, що не є неофашистами, це важко визнати», – з такою розлогою доповіддю виступив на мітингу колишній секретар Донецької міськради, а нині народний депутат Микола Левченко. Той самий, який заявляв, що українська мова мусить лишитися лише для фольклору, а державна мова в Україні має бути одна – російська.
«Фашизм не пройде!» – скандували мітинг, який, за даними організаторів, зібрав кілька тисяч людей і відчутно зменшився кількісно зразу після виступів основних спікерів. Що ж? Не пройде – то не пройде. Як кажуть на Донбасі, хлопці сказали – хлопці зробили, хіба не так? «Донбас порожняк не гонит!»
Аж от ті самі шанувальники, тих самих політичних сил, які 17 травня керівники міста й лідери місцевої ПР називали «фашистами», разом зі своїми лідерами здійснили акцію в Донецьку. І – тиша. Донеччани взагалі ніяк не перешкоджали учасникам акції мітингувати. Ті, кому було цікаво, підходили, слухали, брали агітаційні матеріали, фотографувалися з лідерами опозиції. Кому ж байдуже, просто оминали акцію й не кривдили опозиціонерів ані словом, ані ділом. Тамтешні жителі займалися своїми справами. Більшість працювали на заводах, фірмах й установах. Батьки возилися з дітьми. Гопники спокійно кружляли пивце і тискали дівчисьок. «Боротися з фашизмом» у багатомільйонному місті спало на думку лише одному перехожому, та й того, зрештою, забрала міліція.
Владні ЗМІ вже закинули опозиції, що їхню акцію донеччани не підтримали. Будьмо чесними – в Києві та Франківську підтримка опозиційної акції теж не надто виправдала сподівань. Але Донецьк – регіон особливий. Так, акція опозиції не дістала масової підтримки мешканців міста. Але й водночас не викликала і їхньої відрази. Люди побачили уживу осіб, яких їхня влада охрестила «фашистами», а як уже гірше? І, попри знову-таки заяви донецької влади, ніхто не чинив провокацій. Донеччани мали змогу поспілкуватися з опозиціонерами, зробити власні висновки та замислитися. «Дуже гарна атмосфера!» – задоволено зауважив Геннадій Москаль.
Що ж то за напад пацифізму так несподівано охопив місто-колиску правлячої партії? Та дуже просто. Ніхто з тамтешніх мешканців не прийшов чинити перешкоди акції опозиції лише тому, що й міліціонерам, і штатним агітаторам, і спортсменам кримінальної зовнішності робити цього не наказали.
Читайте також: «Вставай, Україно!» у Донецьку: Малочисельно і майже без бійок
Події 18 травня здійняли такий скажений резонанс і всередині країни (на що влада чхати хотіла), і на Заході (на який влада мусить зважати), що тепер правляча партія охоплена розпачем і гадки не має, як діяти далі. Знову вдатися до дурнуватого тролінгу імені Петрова-Дурнєва проти лідерів опозиції? Так завершиться ж усе новою протибетеерівською обороною, для якої навіть техніку муситимуть знову привозити міліціонери з мигалками. Чи, може, знову кинути проти акції «спортсменів, найнятих опозицією»? Так знову ж тишком-нишком наб’ють і журналістів, і жінок, і пенсіонерів. Як потім владі виправдовуватися?
Можливо, влада вирішила взагалі нічого не робити самій і дати карт-бланш на дії проросійським організаціям Донеччини? Якщо так, свою місію ті з тріском провалили, проявивши зразкові пацифізм і толерантність. Що й не дивно, вдавати «боротьбу з фашизмом» у Миколаєві – це не з живими опозиціонерами дискутувати. Хай навіть на вулицях Донецька.
Влада не спустила проти опозиції псів, і раптом спливло на поверхню те, про що і без того писали східноукраїнські журналісти. Ніякої агресії проти опозиційних партій на Східній Україні немає. Так, східняки мають до опозиціонерів чимало запитань, подекуди болісних та неприємних. Але ж опозиції і карти в руки. Треба спілкуватися, пояснювати, переконувати, достукуватися до людських душ. Саме це й називається політичною боротьбою. І достукатися до людей можливо. Відрази до опозиції на Донбасі немає – підтверджено акцією 31 травня.