Прем’єру анімаційного фільму «Дев’ять» чекали давно – цей проект вабив кіноманів оригінальною концепцією ще на рівні трейлерів. Стрічка мала з’явитися на широких екранах у серпні, однак прокатники підсилили інтригу, приурочивши вихід картини до ефектної дати – 09.09.09. «Дев’ять» – робота режисера-початківця Шейна Екера, створена на основі його німої короткометражки з однойменною назвою, що у 2006 році була номінована на «Оскар». Згідно з офіційною легендою, Тім Бартон, побачивши анімаційний шедевр Екера, став ініціатором зйомок і продюсером повнометражного аналога, долучивши до проекту Тімура Бєкмамбєтова. Присутність останнього вилилася в численну кількість екшн-сцен, покликаних розбавити похмуру готичну естетику Бартона та недитячу філософську фабулу Екера.
«Дев’ять» є класичним взірцем стітчпанку – жанру наукової фантастики, що змальовує альтернативний розвиток Усесвіту в постапокаліптичній дійсності. Цей непривабливий паралельний світ населяють не люди, а маленькі ляльки, зроблені з мішковини, залишків цупкої тканини й різного мотлоху. Вони активно застосовують примітивні досягнення механіки та предмети, що залишилися після людей (щоправда, речами користуються не за їхнім прямим призначенням). У мультику «Дев’ять» існування ляльок, позначених цифрами і наділених окремими якостями (Перший – авторитарний, Другий – винахідливий, Сьома – войовнича і безстрашна тощо), нагадує гру на виживання, адже окрім них на планеті лишились агресивні розумні машини. Стандартний сюжетний хід більшості блокбастерів – боротьба зі штучним інтелектом, запрограмованим на знищення, в картині Екера різко завертає в екзистенційні хащі про пошук ідентичності й розкриття таємниці життя після смерті. І цей пафосний виверт лише розхитує крихкий композиційний «голем», зліплений із екерівської меланхолійності, бартонівського чорного гумору та бєкмамбєтівської видовищності. Однак попри громіздкість структури й прописні істини, «Дев’ять» – це, безперечно, подія, яку не варто пропустити.