Для супротивників чергового збільшення кількості членів Євросоюзу, а саме приєднання до нього Західних Балкан, червнева заява новообраного президента Європейської комісії Жана-Клода Юнкера прозвучала обнадійливо. Він сказав, що перемовини триватимуть, але «ніякого розширення в найближчі п’ять років не буде». У політичному сенсі це мало б означати, що весь процес загальмовується.
Нинішній єврокомісар з розширення (який невдовзі покине посаду) Штефан Фюле назвав цю промову «суперечливою і популістською», бо жодна країна регіону й так не бачилася готовою до вступу впродовж п’ятирічки: «Це був недоречний і невчасний меседж для Західних Балкан». Поповзли чутки, ніби процес розширення на час керівництва Юнкера зупиниться. Кілька сердитих слів (і твітів) Карла Більдта, шведського міністра закордонних справ, допомогли зупинити нову тенденцію. Він заявив, що передумати розширювати свої лави – це послати «негативний сигнал» і «відмовитися від відповідальності».
Призначення на початку цього місяця єврокомісаром із питань розширення та європейської політики сусідства австрійця Йоганнеса Гана стало приводом замислитися, яке значення вкладено в назву його посади. Сусідство охоплює шість країн колишнього Радянського Союзу плюс Південне Середземномор’я. Британський європарламентарій Чарльз Теннок вважає, що приглушення Юнкером теми збільшення євросоюзівських лав – це намагання «заспокоїти громадську думку». Просувати ідею розширення в тому напрямку стало важко, як стверджує Теннок, адже громадськість остерігається появи організованої злочинності й міграції. До того ж гостро стоїть суперечливе питання про майбутнє членство Туреччини.
Західні Балкани втратили колись сильну підтримку Лондона, що нині заклопотаний здебільшого імміграційними проблемами. Натомість активізувався Берлін. Проте глибші корені негараздів – не в ЄС, а в самому Балканському регіоні. Неефективний уряд Боснії забуксував поступ країни на вісім років. Рухові Македонії до членства заважає суперечка із греками щодо використання її назви. Косово відстає настільки, що зараз це єдина держава на захід від України, громадянам якої потрібна віза для в’їзду до Шенгенської зони.
Залишаються Чорногорія, яка веде перемовини про вступ, Албанія, яка в червні стала офіційним кандидатом, і Сербія, яка має тепер зелене світло для старту переговорів, сподіваючись розпочати їх до кінця цього року. Однак перемовниця від Белграда Таня Мищевич каже, що не все так однозначно. Наголос на зустрічі – це добре, але демонстрація політичної готовності до прийому нових країн також важлива.
У новому звіті Політичної дорадчої групи «Балкани в Європі» йдеться про те, що у випадку цих країн може повторитися ризик «турецького сценарію» – нескінченних переговорів. А це, не виключено, призведе до інших небезпек, зокрема до втручання у процес Росії або Туреччини. У документі зазначають, що відмова потенційних кандидатів від мети здобути членство у ЄС (навіть неформальна) здатна вплинути «на демократію, міжетнічні відносини й тривалі інвестиції в економіку».
На щастя, незабаром Західні Балкани вже матимуть у Брюсселі нову союзницю: італійку Федеріку Моґеріні, яка стане верховним представником ЄС із зовнішньої політики. Її країна, як і батьківщина єврокомісара з регіональної політики Йоганнеса Гана, добре знає цю частину Європи й розуміє, що розширення ЄС у відповідний бік є питанням безпеки. Стабільні Балкани потрібні всім, а нестабільні та бідні можуть стати джерелом експорту злочинності й мігрантів або вкотре – вогнищем конфлікту. За словами міністра закордонних справ Словаччини Мирослава Лайчака, для Юнкера розширення ЄС, очевидно, не пріоритетний напрям, але це не має надміру тривожити країни регіону. Як без зайвих дипломатичних реверансів прокоментував ситуацію Ельмар Брок, що головує в комітеті Європарламенту із закордонних справ, вони просто повинні виконати свою домашню роботу.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com