В останню путь він ішов на плечах у своїх колег-побратимів з інших міст. Його прийшли провести десятки тисяч жителів міста, якому він служив уже понад 20 років. «Потрібна тиша, але тиша не означає мовчання, бо мовчання близьке до байдужості», — каже вдова Павела Адамовича Маґдалена під час заупокійної меси по її чоловікові. Що таке «небайдужість», вона знає чи не краще за інших, адже саме ця риса її чоловіка перетворила їхнє місто на один із взірцевих прикладів розвитку Польщі. Саме ця риса допомогла йому вшосте, уже без підтримки партії, біля джерел якої він стояв, перемогти на виборах цієї осені. За гіркою іронією долі саме через начебто належність до цієї сили вбивця позбавив його життя. Водночас завдяки небайдужості поляків по смерті Адамовича його скринька з грошима на благодійність, які він, як і сотні тисяч інших волонтерів організації «Великий оркестр святкової допомоги» (WOŚP), збирав у день своєї смерті, наповнилася по вінця. 16 млн злотих тепер спрямують на закупівлю обладнання для різних клінік країни. Такі відмінні Польщі по різні боки одного злочину.
«Польща глибоко поділена. Сказав би, настільки глибоко, що одна частина відмовляє іншій у праві до польськості, до патріотизму», — каже польський публіцист Адам Міхнік під час дискусії «Колективна пам’ять: 1905‑й, Велика війна, убивство Нарутовича», присвяченої 100-річчю Речі Посполитої. Цей захід, як пишуть організатори, планували задовго до вбивства Павела Адамовича. Однак трагічні події внесли свої корективи. У промові й Міхнік, й інші учасники дискусії проводять паралелі між убивством першого президента РП Ґабріеля Нарутовича та мера Гданська Павела Адамовича.
Читайте також: У Польщі затримали керівника охорони концерту, під час якого вбили мера Гданська
«Нарутовича тоді називали зрадником, єврейським купцем», — каже інший учасник дискусії, політик Роман Ґертих. І продовжує: «Протягом останніх місяців ми також спостерігали кампанію ненависті до Адамовича, яка наполягала, що він не хоче польського війська, є представником німецької опції та шахраєм, що він не поляк і підтримує іноземні інтереси».
Справді, за підрахунками журналіста Кшиштофа Леського, лише в новинній передачі Wiadomości на головному державному каналі TVP торік було щонайменше 100 сюжетів, у яких казали про Адамовича як про «злочинця, обманщика чи хабарника». На Нарутовича ж нападали в пресі, доходило до того, що закидали снігом, коли він пересувався містом, і зрештою художник Еліґіуш Невядомський вистрелив у нього на відкритті виставки у Варшаві.
Політичні замахи за участю часто психічно нездорових фанатиків не рідкість навіть у доволі стриманому й толерантному сучасному західному світі. Два роки тому від рук ультраправого психічно хворого радикала загинула британська парламентарка Джо Кокс. Як кажуть свідки, він теж вигукував: «Це за Британію! Британія завжди буде першою!». Ще до того, 2003-го, від ножових поранень психічно нездорового вбивці загинула шведська міністерка закордонних справ Анна Лінд.
Однак жоден зі злочинців не вказував так детально на внутрішній контекст, як 27-річний убивця Адамовича. Зі сцени, на якій стояв політик, зловмисник «виправдав» свої дії тим, що він «невинний сидів у в’язниці», де його «тортурувала «Громадянська платформа», і тому вбив мера Адамовича. Стефан В. відсидів, утім, п’ять із половиною років за цілком доведені напади на фінансово-банківські установи. Польські медіа пишуть, що він, як й інші злочинці такого штибу, має всілякі мілітарні хобі, а у в’язниці був визнаний психічно нездоровим. Але те, що вбивця виділив одну з груп польського суспільства, назвавши її винною в тому, що він відсидів за цілком доведені злочини, багатьох укотре наштовхнуло на роздуми про рівень ненависті в польському суспільстві та його фракційність. А ще замислитися про джерело, звідки найбільше виходить тієї мови ненависті, яка так легко маніпулює людськими мізками.
«Не відчуваю в серці ненависті до людини, яка вбила Павела. Маю біль у серці, страждання та жаль», — каже вдова Павела Адамовича в одному з інтерв’ю. Вона ж, як і багато хто інший серед колег-політиків її чоловіка та й журналістів, перекладає вину на польське телебачення, зокрема канал TVP. Останній своїми програмами, на думку багатьох політиків і журналістів, провокує ненависть до різних груп у суспільстві та діячів опозиції й міг спровокувати ненависть убивці Павела Адамовича до нього та «Громадянської платформи». За ці твердження TVP обіцяє позиватися до тих осіб, які пов’язують його передачі зі смертю мера Гданська. Хоча, як пишуть спостерігачі програм цього телеканалу, навіть після вбивства політика працівники TVP не припинили злословити, коли висловлювалися про нього. Так, тележурналіст Адріан Кларенбах у своїй програмі прокоментував загибель Павела Адамовича так: «Яке життя, така й смерть. Яка смерть, таке й життя». Опісля він вибачився за ці слова й пояснив, що їх погано зрозуміли. Були передачі телеканалу, які навіть для глядачів, що не надто добре розуміють польський контекст, видавалися б дивними та неприйнятними для національного телебачення європейської країни.
Читайте також: День похорону Павела Адамовича буде днем національного трауру – Дуда
Напередодні фіналу благодійної акції «Великого оркестру святкової допомоги», під час якого вбили Павела Адамовича, що волонтерив в організації щороку, у вечірній програмі каналу TVP Info показали начебто політичну сатиру за участю ляльок. Маріонетки були схожі на колишнього мера Варшави Ганну Ґронкевич-Вальц і голову організації «Великий оркестр святкової допомоги» Єжи Овсяка. За сценарієм, лялька — прототип мера Варшави створює собі маріонетку, схожу на Єжи Овсяка, й остання збирає гроші, які передає ляльці-Ґронкевич-Вальц. Що найбільше обурило спостерігачів цього відео, то це наявність на грошах (банкнота 200 злотих) зірок Давида. Голова ж «Великого оркестру святкової допомоги» Єжи Овсяк пообіцяв позиватися за це відео.
22 січня, уже після смерті мера Гданська, Центр дослідження упереджень при Варшавському університеті опублікував матеріал «Політична поляризація в Польщі. Наскільки ми розділені?». Згідно з опитуванням, що проводилося з вересня по листопад 2018 року, і прихильники опозиційних партій, і прихильники ПіС негативно ставляться одне до одного. Проте, за даними дослідження, представники опозиційних партій мають негативніші почуття, вищою мірою дегуманізують і менше довірять своїм політичним опонентам. Крім того, ті, хто підтримує опозиційні партії, негативніше ставляться до прибічників ПіС, ніж до груп, які в Польщі мають найменше прихильності (євреї, мусульмани, іноземці, представники ЛГБТ). Прибічники ПіС однаковою мірою негативно ставляться як до представників опозиційних партій, так і до груп, до яких у Польщі традиційно небагато прихильності.
Читайте також: Обвинувачений у вбивстві мера Гданська не визнав свою провину
Ці дані свідчать, що напруження в польському суспільстві дуже велике. Потрібно шукати точки порозуміння для різних груп, і причини цього не лише в якійсь одній із них. Але, зважаючи на поведінку політичних лідерів, із боку політиків, здається, не слід чекати допомоги в цьому процесі. Так, голова керівної партії ПіС Ярослав Качинський та віце-маршалки Сейму із його партії Беата Мазурек і Ришард Терлецький зайшли до зали засідань рівно в той час, коли закінчилася хвилина мовчання за Павелом Адамовичем. Кореспонденти Gazeta Wyborcza пишуть, що є свідки, які бачили, як трійця чекала під дверима, поки закінчиться хвилина мовчання. Така поведінка свідчить, що полякам, як і українцям у 2014-му, треба брати все у власні руки, оскільки політики наразі можуть лише ще більше розривати країну та людей, розділяючи їх на різні групи та виділяючи одну перед іншою, не бажаючи вшанувати опонента навіть по смерті.
Показово, що після смерті Адамовича в багатьох польських школах відбулися уроки про мову ненависті, де вчителі розмовляли з дітьми про терпимість до різних груп, які живуть у польському суспільстві, зокрема й до українців. Для людей властиво єднатися в горі й допомагати одне одному. Сума 16 млн злотих, зібрана до посмертної благодійної скриньки Павела Адамовича, — одне зі свідчень того. Кшиштоф Сажала, психолог із Гданського центру кризових втручань, у коментарі Polityka каже про теплі почуття, які з’являються в людей у таких ситуаціях. Так було по смерті Івана Павла ІІ та після Смоленської катастрофи. «Хочеться вірити: те, що трапилося, спровокує тривалу зміну й на канві трагедії може постати щось добре», — каже психолог. Однак він же застерігає, що дуже легко кинути сірника в «насичений емоціями ґрунт і спровокувати пожежу». Гданськ ніби розчинився в собі після вбивства мера Павела Адамовича. Місто, із якого розпочалася свобода та незалежність сучасної Польщі, готується до нового стрибка. Чи стане він і цього разу відправною точкою для змін у польському суспільстві, зрозуміємо вже незабаром.