Тимчасово недоступний

В центрі уваги знову ВАТ «Укртелеком». Днями ві­це-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко заявив, що монополіст – один із перших у черзі на приватизацію. Місяцем раніше голова наглядової ради ВАТ «Укртелеком» Микола Гончар заявив про доведення компанії до банкрутства її нинішнім керівництвом.

Пропало все

За нинішніх економічних показників і боргового шлейфу Укртелекому загрожує дефолт, переконаний Микола Гончар. У період до 2005 року компанія демонструвала стабільне зростання в межах 16% щорічно. Але після приходу нового керівництва темпи приросту доходів почали знижуватись: у 2008 році зменшилися на 2,5%, а в плані на 2010‑й закладено падіння на рівні 7,4%. 2008 року колись одне з найбільших підприємств України взагалі стало збитковим – позаторік мінус 1,53 млрд грн, за підсумками 2009-го – мінус 456,4 млн грн, а в проекті фінплану на 2010 рік передбачено 1,26 млрд грн збитків.

Заборгованість підприємства за кредитами зросла з 600 млн грн до 3,5 млрд грн. Загалом фінансові зобов’язання компанії сьогодні становлять 4,7 млрд грн, тоді як статутний капітал підприємства – 4,6 млрд грн. Микола Гончар називає і найближчі загрози для фінансової стабільності Укр­телекому – виплата $55 млн за боргами перед Credit Suisse First і Deutsche Bank. Нещодавно керівництво Укртелекому де-факто визнало свою неплатоспроможність, попросивши кредиторів відтермінувати чергову виплату.

Ого!

Критичний фінансовий стан Укртелекому – наслідок не­ефективного менеджменту, що притаманно всім великим державним компаніям. Укртелеком не витримує конкуренції з мобільними операторами, внаслідок чого компанія стрімко втрачає ринкові позиції (з 2003 по 2009 рік частка компанії в прибутках телекомунікаційної галузі скоротилася з 38% до 16,5%). «Це один із проявів світової тенденції останніх років – відтік клієнтів, прибутків від операторів фіксованого зв’язку до їхніх «мобільних» конкурентів», – пояснює керівник експертної групи Netton.Telekom Роман Хімич. Стрімкий розвиток мобільної телефонії породив у 2008 році конфлікт держкомпанії та стільникових ­операторів, що полягав у ба­жанні Укртелекому переглянути ставки інтерконекту (плати, яку оператор перераховує своєму конкурентові за з’є­д­нання з його номером). Укр­телеком опинився в невигідному становищі, оскільки сплачував за хвилину дзвінка на номери мобільних по 0,5 грн, натомість отримував від стільникових операторів вдвічі менше – 0,25 грн при мобільних дзвінках на стаціонарні номери. За словами голови правління Георгія Дзекона, цей дисбаланс коштував Укртелекому 170 млн грн щорічно, гравці мобільного ринку за рахунок ­високих ставок на інтерконект для Укртелекому мали змогу «дотувати» безкоштовні дзвін­ки своїх абонентів усере­дині мережі, що сприяло нарощуванню їхньої клієнтської бази. В конфлікт втрутився Антимонопольний комітет, який мав на меті уніфікувати ставку інтерконекту. Проте за неофіційною інформацією, розгляд питання було призупинено після дострокової сплати податку на прибуток компаніями «Київстар» та «МТС–Україна». Роман Хімич вважає, що Георгій Дзекон мав можливість вирішити цей конфлікт на користь держоператора, але не зробив цього».

Укртелекому все ж таки вдалося домовитися з операторами мобільного зв’язку про поступове здешевлення інтерконекту протягом 2010 року, проте воно буде незначним, тому експерти прогнозують, що втрати держ­оператора внаслідок диспаритету ставок цьогоріч можуть перевищити 200 млн грн.

Не можна сказати, що керівництво Укртелекому не усвідомлювало необхідності (на тлі зростаючої конкуренції на ринку зв’язку) модернізації та запровадження нових послуг для клієнтів. Зокрема, протягом 2006–2008 років на 20% скоротили штат співробітників – до 95 тисяч. Проте експерти вважають, що за сучасного рівня автоматизації штат компанії все ще роздутий щонайменше вдвічі, а вибір нових проектів був неправильним.

Пріоритетними проектами Укртелекому впродовж останніх років стали «ОГО!» (кабельний інтернет-доступ) та Utel (3G-зв’язок). Реалізацію останнього експерти одноголосно називають провальною. Фахівці попереджали про недоцільність розвивати зв’язок третього покоління на базі державного монополіста, мовляв, мобільні мережі й телефони UMTS-стан­дар­ту наразі дорогі, в умовах України навряд чи отримають широке розповсюдження, а тому не принесуть швидкого прибутку. Однак там, де витрачають державні гроші, як правило, мудрих порад не слухають, а керуються власними інтересами. Уряд Єханурова таки примусив Нацкомісію з регулювання зв’язку видати Укртелекому відповідні ліцензії. Аргументували це рішення по­требою збільшити вартість ком­панії на $400–500 млн, а відтак – і привабливість для потенційного інвестора. За словами Миколи Гончара, в розвиток 3G-мережі було інвестовано 1,4 млрд грн. Зокрема, 56 млн грн витратили на невдалу кампанію з просування нової послуги. З цим твердженням погоджуються й експерти зв’язку, й рекламісти. Оператор намагався нав’язати українцям відео­дзвінки та голосові сервіси, тоді як споживач потребував високої швидкості передачі даних, бездротових технологій доступу до інтернету тощо.

«Постанова розвивати в Україні 3G-мережу на базі Укр­телекому є дуже суперечливою: передовсім це дуже капіталомісткий проект, під який у оператора не було фінансових ресурсів. Відповідно розбудову мережі припинено, Utel став рішенням для мобільного інтернету, а не для телефонного зв’язку. Тож цю послугу з самого початку слід було пози­ціонувати зовсім інакше», – розмірковує аналітик компанії GfK Ukraine Гліб Вишлінський. «Головними причинами невдачі проекту стали грубі помилки, допущені на етапі планування. Не було проведено адекватного оцінювання вартості антиконкурентних бар’є­рів (чинників, що заважають розвитку унікальних переваг Utel, якими не володіють інші оператори. – Ред.). Основною проблемою залишається фрагментарне радіопокриття. Це значно обмежує можливості швидкісної передачі даних там, де немає можливості приймати 3G-сигнал, що фактично нівелює переваги нового продукту для бізнес-абонентів», – вважає Роман Хімич. Таким чином за І квартал 2009 року Utel приніс Укртелекому лише 22 млн грн доходу, на початку поточного року, за даними iKS-Consulting, Utel обслуговував 432 тис. абонентів, або 0,78% ринку мобільного зв’язку в країні. На думку експертів ринку, Укртелеком так і не зміг скористатися перевагами права розвитку 3G-мережі й тому змушений був віддати послугу на аутсорсинг стільниковим операторам.

Більш вдалою спробою модернізуватися став інтернет-проект «ОГО!». Протягом І кварталу 2009 року він приніс держоператору 245 млн грн доходу та 700 тис. користувачів, проте експерти вважають, що потенційно послуга могла стати прибутковішою за умов грамотного маркетингу. «Я бачу значний потенціал збільшення клієнтської бази за рахунок гнучкішого ціноутворення та розробки спектра пропозицій. Зараз оператор фактично просуває одну тарифну модель ­безлімітного користування ­ін­тернетом із обмеженою ­швидкістю», – критикує пан Виш­лінський. І це тільки один із прикладів невикористаних можливостей. Аналітики зауважують, що Укртелеком практично не працює з корпоративним клієнтом – а це цільова ­аудиторія типового оператора фіксованого зв’язку. «Низці приватних операторів фіксованого зв’язку, як-то Оптима Телеком, Vega, пасивність держкомпанії дала змогу вибудувати свій бізнес», – констатує Вишлінський.

Експерти впевнені, що керівництву Укртелекому не треба вигадувати велосипед, варто лише правильно скористатися наявними перевагами. Було б бажання. Держоператор володіє найбільшою магістральною мережею передачі даних, потужності якої були готові орендувати конкуренти. Однак Укртелеком не зміг запропонувати потенційним партнерам вигідних умов, через що останні були змушені розвивати власні мережі, а ­укр­телекомівський ресурс ­за­лишився незатребуваний. ­Головне контрольно-ревізійне управ­ління оцінює недоотриманий прибуток держкомпанії від цього напряму на рівні 900 млн грн. Микола Гончар по­в’язує незацікавленість Укр­телекому цим напрямом із особистими бізнес-інтересами керівництва компанії. За його словами, Георгій Дзекон має стосунок до компанії, яка підписала з мобільними операторами контракт на будівництво дублюючих мереж.

Державна фрікономіка

Микола Гончар причину фінансового занепаду держоператора бачить винятково у фігурі теперішнього керівника Укртелекому. Однак незалежні експерти переконані, що державний менеджер ніколи не буде ефективний, яким би не було його прізвище. «Проблема Укр­телекому – це проблема деградації держави, зокрема і як власника цього підприємства. Для наведення ладу немає волі, ось і все», – констатує Роман Хімич. Ще до запуску Utel, на початку 2007 року, Роман Хімич аналізував бізнес-план проекту й був здивований його недолугістю. «Якість документа  нижча всякої критики, – писав експерт у своєму блозі. – Зрештою, відверта халтура – звичний спосіб мислення та справ на всіх поверхах української держави. Після роботи в Мінтрансі мене заледве можна чимось здивувати. Приміром, мені напевно відомо, що фінансувати початок будівництва сумнозвісного каналу Дунай – Чорне море ухвалили без ­будь-яких техніко-економіч­них обґрунтувань чи навіть перевірки технічних умов. Покійний Кирпа вирішив, що будуватимемо, й діло пішло. Заднім числом видали якусь фількіну грамоту на п’яти (!) сторінках».

 Стратегічні державні підприємства в Україні вже давно служать не для наповнення бюджету, а для виконання політичних завдань (зокрема в схемах для акумуляції коштів на вибори) та задоволення бізнес-інтересів різноманітних угруповань та політичних сил, які в той чи інший час мали конт­роль над компаніями. «Менеджмент, який призначає держава, ніколи повною мірою не орієнтований на отримання прибутку, він має політичні завдання, і це впливає на фінансовий стан підприємства. Проблема не в тому, як примусити керівництво Укртелекому працювати, а в тому, що цю компанію потрібно було приватизувати ще десять років тому», – переконаний Гліб Вишлінський. Через затягування з приватизаційним процесом, Укртелеком за останні роки подешевшав у кілька разів. Так, якщо у 2000-му вартість компанії оцінювали в $2,2 млрд, у 2007-му – в $3,5 млрд, то в поточному році Фонд держмайна збирається отримати за Укртелеком $1,25 млрд, натомість за оцінками Миколи Гончара вартість підприємства сьогодні не перевищує $600 млн. Декого така цінова динаміка наштовхує на думку: приватизацію Укр­телекому свідомо відтягували, аби зменшити його ціну під конкретного покупця.

Ще до свого призначення головою Фонду державного майна Олександр Рябченко в інтерв’ю Тижню висловив думку, що Укртелеком перебуватиме у власності держави, поки не буде знекровлений. «Це величезний майновий комплекс і місткий фінансовий потік. Ідеться не про прибутковість, а про обсяги грошей, що проходять через підприємство. Є люди, які на цьому добре заробляють, вони зацікавлені в тому, щоб компанія залишалась у власності держави якнайдовше, і їхнє лобі сильніше, ніж зацікавлене в приватизації», – говорив пан Рябченко. Деякі експерти вважають, що питання продажу держ­оператора, яке знову актуалізувалося, пов’язане із зацікавленістю підприємством компанією Ріната Ахметова System Capital Management. До кризи SCM активно скуповувала операторів фіксованого зв’язку, а на початку 2006 року керівництво компанії вперше підтвердило зацікавленість у приватизації Укртелекому, якщо його буде виставлено на продаж.

[1765][1766][1767]