Згодом малинові піджаки й крісла «червоних директорів» було конвертовано в політичні та управлінські кар’єри, а «дахом» стали не Самвели, а президенти та прем’єри. І тут з’ясувалося, що «говорити» – це важлива функція для творення правильного іміджу. Десь на тому етапі народилася генерація «експертів», а з нею і практика, згідно з якою вміння складати букви у слова та речення було достатньо, щоб вважати себе фахівцем у всьому. З часом «малинові» та «червоні» трохи цивілізувались, опанували нехитру риторику «експертів» та вже самі з’являлися серед аналітиків, щоб на наступному етапі стрибка у владу публіка їх не забула.
Так сформувався стиль, який затягнув у своє коло і колись пристойних людей, і журналістів, і, звісно, публіку. Стиль дався легко, бо він не передбачав ані відповідальності за слова, ані подекуди навіть наповнення їх змістом.
Оскільки справжня політика зводилася до дерибану країни, зовні прийнято було транслювати ефектні шоу за участю «експертів» та «еліти». Стиль формував культуру споживання спрощених та вихолощених смислів. А самі смисли вже мало кого цікавили. Тому раз на півроку експертно-аналітична команда технічно перевдягалася просто в польоті, «білі» поступалися місцями «чорним» і навпаки. Може, десь за лаштунками обмінювалися «чернетками», щоб не пропадало добро?
За 23 роки спікери встигли забути, хто вони, яку освіту здобули, ким працювали (якщо працювали) і в якій галузі були фахівцями. Належності до табору «патріотів» чи «професіоналів» було досить, щоб транслювати кілометри порожнечі – байдуже, критики чи обіцянок. Бо ж стиль.
І він нікуди не подівся. Він затягує все нових людей, які за місяць-два кам’яніють в образах «експертів» та «лідерів думок». Було б добре, якби ці відносно «нові» люди говорили від свого імені. Тільки від свого. Однак ні. Вони знову транслюють думки то армії, то Донбасу, то бізнесменів чи аграріїв.
Затим витворюється парад голих королів, але ніяк не народжується хлопчик, який їм про це повідомив би.
Так, це дуже важливо – почути та зрозуміти незадоволення військових «експертів», яким не подобається спосіб організації армії. Але хто він – цей експерт? Який послужний список має? Чим відзначився? Чому не на фронті?
Зрозуміло, що не обов’язково вміти плавати, щоб навчити цього когось. Але «поважна публіка» має знати, хто виголошує військові стратегії і де його того вчили. Те саме і про дипломатію, і про бізнес, і про медицину. Про все.
До речі, свого часу всі студенти університетів вивчали медицину. А студенти медичних вишів над ними потішалися. «Не існує медицини «взагалі». Є анатомія, нормальна та патологічна, є фармакологія, є хірургія, що, своєю чергою, ділиться на достобіса хірургій… Що ви там вчите?»
Що ми там вчимо, коли узагальнюємо, генералізуємо і при тому забуваємо, фахівцем у якій галузі колись були?
Що таке «успішний бізнес» за часів Януковича? Бізнес, створений на бюджетних потоках? То чи потрібний такий досвід зараз? Кого слухаємо?
Хто такий «представник обманутих вкладників»? Це така професія? Спеціальність? Таке уособлення решти вкладників банків? У який момент історії цих людей стали настільки однаковими, що від імені «всіх» можна говорити?
Донбас теж. Коли від імені Донбасу промовляють ватажки терористів – це, хоч як дивно, зрозуміло. У них така робота: сформувати зцементований намертво образ огидного люду, щоб на віки вічні закласти мінні поля розколу та розбрату. Однак коли «аналітики-патріоти» роблять те саме, це стиль. Бо сьогодні треба сказати так, а завтра можна буде й інакше. І жоден когнітивний дисонанс у поважної публіки завтра не виникне. Бо ми так звикли.
Фахівці «широкого профілю» формуються не тільки через бажання персони вийти з тіні та піднестися над головами простих людей. Голого короля створює почет.
Це ж комфортно: мати телефончик «на всі руки майстра» і тягати його з шоу на радіо, з радіо на інтерв’ю. «Зайку-всезнайку» народжують журналісти й громадські діячі, а в пору політичних жнив на них полюють ті, хто складає списки партій під вибори.
Бовкати язиком – це спосіб творення кар’єри. І спосіб руйнації держави. Бо «широкі профілі» хтозна ким призначених експертів та керівників зараз нікому не потрібні. Вони шкідливі й небезпечні. Плавання у стилі популізму ще десятки років даватиметься взнаки в країні. Невміння розбиратися в суті проблеми, заміна навички заглиблюватися звичкою бігти по поверхні й далі створюватимуть ілюзію простих рішень і швидких зрушень.
Девальвація смислів та слів – це більший виклик, ніж девальвація державної валюти. Щоправда, для спасіння смислів не потрібні вливання МВФ. Достатньо випробовування малиновим піджаком. Вдягнути його. Підійти до дзеркала. Противним бандитським голосом спитати у себе: «Ти хто такий?». І після чесного визначення своєї суб’єктності можна починати віщати. Не від імені всіх, хоча й не без узагальнень, звісно. Але всі генералізації – тільки через реальні досвід і фах, які мають ознаки дійсних досягнень – тих, що не бояться ані «малинового піджака» сьогодні, ані запитань наших дітей завтра.