24 жовтня в Національному художньому музеї відкрилася виставка творів живопису Сергія Животкова. Офіційно експозиція приурочена до 50-річчя з дня його народження і, якщо вірити прес-анонсові, мала представляти 30 картин із різних серій митця («Карпатські…» та «Старовинні українські мотиви», «Біблійна серія», «Жіночі образи», «Блакитна Італія»). Проте глядачеві не судилося побачити ні магії та фігуратизму «Карпатських мотивів», ні архаїчної узагальненості «Жіночих образів» та вікової глибини «Старовинних українських мотивів», ні мінімалізму «Біблійної серії», де картини подібні до домашніх ікон. Із невідомих причин замість 30 на виставці було представлено лише 13 полотен майстра, до того ж практично всі вони відтворювали Італію та Прагу. Куратор виставки Олександр Животков, брат трагічно загиблого у 2000 році художника, відмовився пояснити відсутність обіцяного тематичного різноманіття.
Безперечно, організаційні недоліки не применшують цінності та глибини робіт Сергія Животкова. Навіть 13 картин приворожують пастельними, здебільшого сірими, барвами, створюючи атмосферу занурення, якогось усвідомленого мовчання та спокою. «Монотонна, «сумирна» колористична гама Сергія Животкова – результат пошуків чистої живописної тональності, – зазначив свого часу мистецтвознавець Ігор Диченко. – Сергій навмисне «пришпорює» свій живописний темперамент, шукає і знаходить колористичні сполучення, в яких основною цінністю на полотні мають бути колір, його луна, віддзеркалення від предметів, розчинення у просторі, який уже світиться сам, сам стає колористичною субстанцією». Цей настрій якнайменше асоціюється з бунтівною роллю художника, про яку кажуть критики. Втім, у 1980-х роках м’якими пастельними мазками Животков, натхненний авангардистом Григорієм Гавриленком, справді ламав панівні соцреалістичні канони.
Проте, як на 50-річний ювілей, «але» було забагато. Попри сильні й цінні роботи, осад від безвідповідальної організації таки лишився. «Творчий» підхід виявився аж надто творчим у найгіршому розумінні.