У збільшеному форматі графіки дивіться: "Шляхи грошей, тепла, газу, та проблеми, які виникають на цих шляхах"
Втім, найбільша проблема української комунальної теплоенергетики полягає в тому, що неможливо вказати конкретного винуватця її негараздів. Для громадян у всьому винна їхня районна ТЕЦ, яка не подала тепла. Для ТЕЦ – «Газ України», який не виділив їм ліміту газу. Останній же, за законом, надає газовий ресурс на кожні десять днів за умови або передоплати, або банківських гарантій, або ж – у крайньому разі – слова честі міської влади про те, що газ оплатять. «Батькам міста» дати обіцянку неважко, але виконати її вони не можуть, бо більшість перемогла на виборах із гаслом «не підвищимо цін». А чинні тарифи не покривають вартості дорогого імпортного газу. Більше того, на шляху грошей від споживача до «Нафтогазу» перебуває чимало структур, які радо «прокрутять» ці кошти, списавши затримку в розрахунках на Жахливу Глобальну Кризу. Населення ж зустріне зростання тарифів багнетами й матиме рацію: адже дорогою до нього на обігрів Всесвіту витрачається 40% виробленого комунальниками тепла. Коло замкнулося.
Вдосконалити чинну систему теплопостачання неможливо. Її можна лише поламати й створити на її місці нову. Однак грудень – не найкращий час для подібних ініціатив. А влітку владі буде не до того – на носі вибори президента. Гаряча пора.