Туш “Ленінград” під ялинкою

 

 

 

 

 

 

На Новий 1978 рік родичі, друзі та сусіди збиралися за одним великим столом. Що на ньому було, ви вже знаєте, а от у подарунок зазвичай несли те, що знадобилося б на застіллі: кришталеві салатниці, чарки та сервізи для кави та чаю – особливо німецький комплект «Мадонна»… Ті, хто прагнув оригінальності, привозили з Москви – в Києві такого ще не було – новинку року: пляшечку з російською етикеткою «Пепсі» і написом: «Виготовлено з концентрату та по технологій компанії Pepsi Co».

 

 

А саме покоління «Пепсі» вартувало біля ялинки. Єдиною спільною мрією хлопчиків була німецька іграшкова залізниця зі справжнісінькими вагонами, тепловозами, мацюпусінькими будиночками та деревами для узбіччя і вокзалом. Вагончики можна було потім ще докуповувати, продовжувати колії та ускладнювати переїзди: ті, хто мав, кажуть, досі працює! Дівчатка очікували, також німецьких, гумових ляльок з очима, що кліпають, з приємним на дотик пружним тільцем і помітнішими статевими ознаками, ніж у вітчизняних пластикових пупсів. А всього за три рублі – сума величезна – кіло сто любительської ковбаси – можна було придбати в «Дитячому світі» справжнього повітряного змія, до якого додавалося кілька пластмасових парашутистів. О, заповітні 3 рублі – аби вони були в мене тоді, сьогодні я не пожалкувала б і трьох сотень гривень.

 

А дорослі були впевнені, що «книга – кращий подарунок». Саме з 1978-го шкільні підручники почали давати учням безкоштовно. А ще 30 років тому книжкові полиці деяких громадян Радянського Союзу отримали довершений вигляд: було завершено випуск найпрестижнішої книжкової серії «Бібліотека всесвітньої літератури»: 200 томів у полотняних палітурках та глянцевих суперобкладинках. 300-тисячний наклад розійшовся повністю. Так само умостилося на полиці (найдефіцитнішій – чеській!) 3-тє видання Великої Радянської Енциклопедії в 30-ти томах, розпочате ще в 1970-му. Ця монументальна праця і досі користується попитом як універсальна енциклопедія, хоча багато хто з її власників за всі ці роки так і не спромігся відкрити хоча б том.

 

Цікава деталь: ніхто з тих, хто мав вдома подарункове видання Леоніда Ілліча Брєжнєва «Малая Зємля. Возрождєніє. Целіна», не пам’ятає, як ця книга заявилася на полиці. Від того, що самі придбали, гнівно відхрещуються, а що хтось подарував, не пам’ятають. Можливо, саме її – найтиражніше на той час у світі видання, крім хіба що Біблії, – розносили під Новий рік Дід Мороз зі Снігуронькою? А що, чом би й не відзначити в 2008-му цей книжковий ювілей?! Адже вперше в історії вся країна пошепки передавала один одному ім’я справжнього автора, відомого публіциста-«ізвєстінця» Анатолія Аграновського. 30-річчя спічрайтерства на пострадянському просторі – це вже тема для наукових досліджень.

 

 

Інші традиційні подарунки того часу – бренди побутової техніки. Згадаю: електробритва «Харків», магнітофон «Електроніка» і до нього радянські касети «МК-60»… Фотоапарат «Смєна», велосипед «Орльонок»… Для жінок – французькі парфуми «Кліма» та «Же-о-зе» за 45 рублів пляшечка і дешевша ароматична олія «Болгарська роза»… А туш для брів та вій «Ленінград», на яку потрібно було плювати, аби розтерти сіро-чорну масу і намалювати сірником модні стрілочки в кутку ока? Я щойно відчула, що таке вічність, у столичному переході біля метро «Арсенальна», де серед інтернаціональної дешевої косметики стояла та сама чорно-біла коробочка туші. Цьогорічного виробництва! Для лікування ностальгії вона б стала у нагоді.

 

А ще під ялинкою 30 років тому можна було знайти шахи. Саме у 1978-му Анатолій Карпов став чемпіоном світу, тому як ходить кінь – знав кожен другий. Джинсів не було у продажу ніде і ніяких, але їх вже носили всі, моднячі «Вранглер» та «Лі». А в мене були болгарські джинси «Ріла» – більші на кілька розмірів, але заради шкіряного лейблу можна було знехтувати цією деталлю.

 

Але найкращим подарунком-1978 було те, чого взагалі «дістати» було неможливо. За жодні гроші. «Це» передавалося з рук в руки, як неабияка коштовність – один із перших аматорських записів «Машини врємєні». Ця група тоді в ранзі любительської не мала доступу до студійного обладнання. На півгодинному запису з концерту були «Солнєчний остров», «Кукольний балаган» і ще якісь, сьогодні забуті, пісні. Зокрема, така:

 

«Обещаньям я не верил, и не буду верить впредь,
Обещаньям верить смысла больше нет.
Но, сказать по правде, я хотел бы посмотреть
Что же будет с нашим миром через 20 лет». 

Про які обіцянки йшлося? У програмі КПРС за Хрущова стверджувалося, що «партія урочисто обіцяє радянському народу: у 1980 році комунізм буде в основному збудовано». Пізніше Брєжнєв додав і про окрему квартиру для кожної родини до того ж рубіжного терміну. А з «Машиною часу» за цей термін нічого особливого не сталося, але вони побачили, що сталося зі світом. Так само співають, нещодавно у Київ заїжджали, була я на концерті. Ось тільки за згаданий в тексті 1978 року 20-річний період аудиторія не встигла забути, що таке брехня. Навпаки, вона лише краще пізнала, що це.