Що відбулося 12 вересня 2019-го? Навряд чи хтось пам’ятає головну новину того дня, хоча важко знайти видання, яке її не опублікувало. У четвер, 12 вересня, оголошений новою владою «турборежим» офіційно дав збій. Беззастережна покора парламентської монобільшості президенту й уряду тривала аж 10 днів. Відтоді почалися дедалі частіші проблеми з ухваленням потрібних новій владі рішень.
Історичним відхиленим законопроектом став документ під назвою «Про правонаступництво України» (№ 1075). Ним запропонували скасувати чинність ще радянських нормативних актів, які досі діють. Серед таких, наприклад, два кодекси: житловий і про працю. Цифра 214 голосів замість потрібних 226 на інформаційному табло Ради стала лише зовнішнім виявом конфлікту, що глибший за політичні інтереси різних груп. Він радше стосується стилю роботи нової владної команди, який призводить до відсутності результату. Мова зараз не про те, «хороші» чи «погані» пропозиції виходять із владних кабінетів. Ідеться про вміння досягати бажаного.
Двома днями раніше описаного голосування законопроект № 1075 розглядали на профільному Комітеті з питань правової політики. На обговорення прийшли депутати різних фракцій та особисто новоспечений міністр юстиції Денис Малюська. Він сів поруч із Роксоланою Підласою — депутаткою від «Слуги народу» й однією зі співавторів указаного проекту закону. І міністр, і депутатка — вихідці з тієї когорти «слуг», яких прихильники звично називають молодими технократами, вказуючи на їхню здатність до практичної роботи замість пустослів’я. Малюська працював у BRDO — громадській організації, яка пропонувала законопроекти Міністерству економіки часів колишньої влади та стала основою нинішнього Кабміну (див. Тиждень, № 50/2019). Підласа також виходець із середовища ГО й працювала речницею Мінекономіки попереднього зразка.
Читайте також: Децентралізація: небезпечні зв'язки
На протилежному від них кінці стола розмістився Василь Німченко — типове давнє обличчя в політиці. 69-річний член фракції ОПЗЖ та екс-суддя Верховного й Конституційного Судів у новому скликанні парламенту отримав посаду першого заступника голови Комітету з питань правової політики. Узявши слово, Німченко почав довгу розповідь про шкоду, яку завдасть поданий законопроект. Уже скоро він збився на особисті спогади про 1991 рік і тодішні обставини узгодження законодавства СРСР та України. У цей момент Малюська та Підласа відвернулися, погано стримуючи сміх. Увесь їхній вигляд випромінював упевненість у власних силах. Присутність на засіданні була для них радше безглуздим ритуалом, ніж способом залучити нових прихильників. За їхніми спинами й так стояла монобільшість — майже 250 депутатів. Два дні по тому, як відомо, законопроект молодих реформаторів із тріском провалився.
Протягом осені невміння домовлятися й переконувати суспільство та опонентів (чим, по суті, є політика), яке «слуги» намагалися видати за чесноту, ще не раз зіграє з ними злий жарт. Востаннє — вже під час Різдвяних свят, коли законопроект про легалізацію грального бізнесу набрав тільки 213 голосів. Це хоч і непопулярна серед широких верств, але одна з головних обіцянок Володимира Зеленського. Влада планувала реалізувати задумане до 1 грудня. Замість ухваленого закону, який регулює правила гри, обмежилися показовим закриттям гральних установ за участю поліції. Щоправда, таке вже не раз практикували в новітній історії України. Гральний бізнес щоразу виходив переможцем.
Інша історія важливої, але не ухваленої реформи — ринок землі. Обіцянка з тих небагатьох, які навіть потрапили до офіційної програми Зеленського на виборах президента. Наразі законопроект проголосовано в першому читанні. Ухвалити його в другому збиралися на тому ж пленарному тижні, коли відбувся прецедент із законопроектом про гральний бізнес. Однак на заваді стали політичне шоу під час нічного засідання аграрного комітету й сутички під парламентом 17 грудня.
Проблема, звісно ж, не в самому факті відкладання законопроекту на наступний рік. Це має невелике значення, зважаючи на плани запровадити ринок землі не з початку 2020-го, а з його другої половини. Річ у сигналі, який дали опонентам економічних реформ у партії влади: шоу зі штовханиною в стінах парламенту та малозрозумілі протистояння біля його стін можуть дати результат. Це означає, що тепер «слугам» варто очікувати мітинги проти приватизації, проти легалізації того ж таки грального бізнесу й проти будь-чого радикальнішого за планове підвищення пенсій на 100 грн. Партії та політики, які виступатимуть від імені «простого народу», не жалкуватимуть сил і часу.
Не завершилася й багаторічна історія зі створенням Бюро фінансових розслідувань (БФР). Запровадження інституції роками обіцяла ще попередня влада на чолі з Петром Порошенком. Вочевидь, естафетна паличка відкладання тепер перейшла до Володимира Зеленського та його команди. Йдеться не тільки про запровадження нової установи, а й про суттєве обмеження апетитів очолюваної другом президента Іваном Бакановим СБУ у сфері розслідування економічних злочинів. Поки що проект закону про БФР ухвалено в першому читанні, а щодо змістовного наповнення документа тривають суперечки.
Читайте також: Без турборежиму
Окрім неухвалених парламентом є ще одна когорта реформ. Це ті, які повністю пройшли процедуру голосування депутатів, але досі не запрацювали. Передусім можна назвати чотири ініціативи: судова реформа, перезавантаження Держбюро розслідувань (ДБР), виборча реформа та легалізація видобутку бурштину.
Із останнім Рада формально впоралася наприкінці 2019-го. 19 грудня відповідний закон ухвалено в цілому. Варто додати, що йдеться про ще одну ключову обіцянку президента. Однак станом на 24 грудня закон досі не підписано й відповідно не опубліковано. Усе те саме стосується й ухваленого з пропозиціями президента Виборчого кодексу. Хоча цей приклад можна назвати радше позитивом у роботі нового парламенту. Під час доопрацювання кодексу взяли до уваги інтереси різних політсил і громадських організацій. Унаслідок цього документ отримав 330 голосів підтримки й загалом позитивні відгуки профільних організацій. Водночас називати ідеальним його також не варто: розрекламовані «відкриті списки» запроваджують лише частково. Здавалося б, затримка на п’ять днів із підписанням законів не є чимось надзвичайним. Однак у деяких випадках це затягується з незрозумілих причин. Ухвалений Радою ще 3 грудня закон про перезавантаження ДБР досі не опублікований (президент таки підписав закон лише 24 грудня). При тому що однією з головних причин його ухвалення називали швидке усунення з посади керівника відомства Романа Труби, який став фігурантом одразу кількох скандалів. У підсумку станом на кінець грудня Труба досі обіймає свою посаду. Також під загрозою залишається розслідування справ про злочини на Майдані у 2014 році. Ухвалений парламентом закон дозволяє слідчим у цих справах перевестися до ДБР поза конкурсними процедурами й продовжити свою справу. Станом на тепер розслідування досі заблоковані, а слідчих можуть звільнити з ГПУ раніше набуття чинності законом. У такому разі запропоновані документом норми взагалі втратять сенс.
Що ж стосується судової реформи, яку можна назвати першою масштабною зміною часів Володимира Зеленського, то результатів її впровадження досі немає. Це стосується обох головних нововведень реформи: як розкритикованого багатьма скорочення вдвічі Верховного Суду, так і реорганізації одного з ключових органів судової влади — Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Перше неможливе без другого, а конкурс на зайняття посад у ВККС ризикує затягнутися надовго через неоднозначний регламент.
Читайте також: Без шуму про реформи
Інша група реформ — це ті, які відбудуться «найближчим часом». Таке словосполучення та його смислові замінники — ще одна характерна риса нової влади. Лише перерахунок, скільки разів представники владної команди прикривалися ним до і після виборів, зайняв би левову частину шпальти. Однак кілька нагадувань усе ж таки варто зробити. Передусім слід сказати про розрекламовані норми, що стосуються народовладдя та референдумів. Досі немає навіть сформульованої концепції запровадження цієї обіцянки президента. У березні проекти законів обіцяли презентувати «найближчим часом» для обговорення. У жовтні спікер Дмитро Разумков пересунув «найближчий час» на переддень Нового року, а в грудні повідомили, що у 2019-му оприлюднити законопроекти таки не встигнуть.
Той самий «найближчий час» постійно згадується і в контексті законопроектів, необхідних для завершення децентралізації. Наприкінці грудня влада спромоглася запропонувати проект конституційних змін у цій сфері, однак без додаткових законів процедура впровадження залишає занадто багато питань. У підсумку під загрозою завершення реформи як такої.
До схожої риторики вдався й міністр економіки Тимофій Милованов, розповідаючи про новий проект Кодексу про працю. «Новий законопроект про працю ще опрацьовується. Він буде найближчими днями опублікований на сайті Мінекономіки», — повідомив він 23 грудня. Ще у вересні проект обіцяли повністю проголосувати до 1 січня 2020 року. Запевняв у цьому не хто інший, як міністр юстиції Денис Малюська під час обговорення законопроекту № 1075, про що йшлося на початку тексту.
У підсумку наприкінці 2019-го нова влада має в активі радше символічні перемоги на кшталт обіцяної зустрічі в «нормандському форматі» та зняття депутатської і президентської недоторканності (про справжній зміст цих рішень також тривають дискусії). Поки що це дає змогу утримувати доволі високий рейтинг довіри. Однак ефект символічних рішень швидко вичерпується, і з часом може виявитися, що нічого, крім обіцянок зробити «найближчим часом», у влади немає.