Тумани Фріско

ut.net.ua
12 Червня 2009, 00:00

 

До цього міста звикаєш одразу, ніби ти вже колись ходив цими вулицями, а тепер просто повернувся купити газету «Одеський вісник» .
 
Бухта Джека Лондона
 
«Чого бажаєте – лангусти, краби, омари?» – запитує китаєць перфектною англійською. На набережній Сан-Франциско в одному з численних ресторанчиків ми розкошуємо свіжою океанською рибою, креветками. Усе це коштує недорого: океан – ось він, здіймає хвилі поруч.
 
Поєднання холодних мас води й високої температури повітря материкової частини Каліфорнії привело до створення феномену сан-фран­цись­ко­го туману, що влітку обгортає місто, буває, й днями поспіль.
Американці називають його Сіті, просто Сіті, тобто Місто. А емігранти з колишнього СРСР іноді кажуть на нього Фріско.
 
Сан-Франциско виник у ХVІІІ столітті, однак реально йому трохи більш ніж сто років, адже в 1906-му тут стався землетрус великої сили і приблизно 80% будинків не встояло. Хоча дивним чином вціліла церква Святого Франциска Ассізського, небесного заступника міста, яку звели ще в 1776-му. Цей храм і є найдавнішою пам’яткою міста.
 
Тут проживають 800 000 мешканців, Сан-Франциско розташований на 42 пагорбах і дуже розтягнутий уздовж узбережжя Тихого океану й затоки. При цьому слід зазначити, що з архітектурного погляду чудово спланований. Важко повірити, але незліченна кількість вулиць суворо паралельні одна одній, при тому що перебігають з пагорба на пагорб. А по діагоналі всі вулиці перетинає головна – Маркет-стрит.
Легенькі, що ніколи обрисами не повторюють один одного, кількаповерхові будиночки з мезонінами й горищними віконцями щільно притиснуті один до одного. Однак навіть на крихітних приватних ділянках передбачене місце для гаражів і квітів.
 
На Маркет-стрит височіють зведені у 1880-х вигадливі хмарочоси з банками і страховими компаніями. Ранками біля скляних гігантів метушаться клерки, нагадуючи мурах, що квапляться звідусіль до своєї купи. При цьому офісні трудяги намагаються якнайменше торочити про кризу.
 
Про владу грошей, що панує в місті, нагадує й доля уродженця цих місць Джека Лондона. Він якийсь час заробляв виловом устриць у бухті Сан-Франциско. Потім мандрував і зумів стати найвисокооплачуванішим письменником у США, при цьому залишаючись соціалістом. Але настала творча криза, і сюжет свого останнього роману «Бюро вбивств» він змушений був купити у письменника-початківця. Теж, утім, не бездарного – Синклера Льюїса.
 
 
Міст-символ
 
Символом Сан-Франциско здавна вважається знаменитий міст «Золоті ворота» завдовжки 2730 метрів. Збіг назви з київською визначною пам’я­ткою абсолютно випадковий. Хоча…
Збудований у 1937 році, цей урбаністичний шедевр з’єднує ділову частину міста, що розташована на пів­острові, з материком. Загальна вага цієї «надлегкої», на перший погляд, споруди на момент закінчення будівництва становила 894 500 тонн.
 
Неподалік в’їзду на одне з чудес світу височіє пам’ятник його творцеві – видатному інженерові Джозефові Берману Страусу. Він багато чого зробив для робітників: запровадив важкі будівельні каски, придумав сіткове загородження від каменів, що іноді падали з верхніх ярусів будівництва.
 
Після нью-йоркських терактів 11 вересня 2001 року біля «Золотих воріт» поставили Національну гвардію. Але згодом місцевий губернатор Арнольд Шварценеггер посилену охорону скасував, нині міст патрулює муніципальна поліція. Головна їхня проблема – не терористи. Щороку, стрибаючи із сан-франциського мосту, накладають на себе руки близько 300 осіб. Може, самогубців тягне сюди швидка смерть. У США всі тільки й роблять, що рахують. І ось учені підрахували, що 75‑метрове падіння з мосту триває 4 секунди, тіло вдаряється об воду зі швидкістю 142 км/год.
 
Чесний, як Франциск Ассізський
 
Багато американців розпитували мене: «То Павло Лазаренко найбільший махінатор в Україні чи є й більші від нього?». Його родина володіє тут ранчо. При тому, що суд присяжних Сан-Франциско визнав екс- прем’єр-міністра України винним у відмиванні незаконно нажитих коштів через американські банки. До речі, Павло Іванович, чекаючи суду, сидів в ізоляторі жіночої в’язниці, про що тут знають усі.
 
Але не тільки нечесні політики потрапляють в історію. Так, у міську історію Сан-Франциско вписане ім’я звичайного лікаря Джона Сурхоффа. Якось він прогулювався парком і випадково виявив десь у кущах дамську сумочку, забуту туристкою з Канади. У ній лежали коштовності більш ніж на мільйон доларів! Джон відніс сумочку в поліцію. Цю повчальну історію вже кілька років настирливо розповідають туристам, ненав’язливо акцентуючи увагу на чеснотах місцевих аборигенів.
 
 
Від богеми до мавп
 
У другій половині ХХ століття у Фріско потягнулися представники нової американської культури: художники, письменники, рок-музиканти й… хіпі. До їхніх послуг і тоді, й нині численні картинні галереї, Інтернаціональний музей жінок, Музей народних професій, Музей карикатур, Музей НЛО.
 
Є в місті специфічний район Кастро, де проживають тільки геї та лесбіянки. За статистикою, з усіх шлюбних пар Сан-Франциско близько 3% становлять одностатеві. Нещодавно я побачив афішу: виступає чоловічий хор геїв Сан-Франциско. Виявилося, у його складі 200 чоловіків.
 
У червні в Кастро відбудеться, як завжди, традиційний грандіозний гей-парад.
 
Мої друзі показали мені ще одну цікавинку – Чайнатаун, найбільший у США китайський квартал. Щасливі східняки почуваються тут, у теплій частині Північної Америки, без маоїстів і комуністів, цілковитими господарями свого життя. Більшість із них емігрували з-за Великої стіни ще на початку ХХ століття. Осівши, певна річ, почали перетягувати своїх незліченних родичів. Тепер тут функціонують численні забігайлівки й шикарні ресторани, які тримають нащадки Конфуція.
 
 Слід обов’язково відвідати й Marіna World Afrіca USA – грандіозний парк тварин на околицях Сан-Франциско. Мешканці суходолу, води й повітря живуть там на волі, без кліток. Закон дозволяє відвідувачам парку спостерігати й фотографувати на волі китів, дельфінів, верблюдів, слонів і шимпанзе. Безліч вражень!
 
 
Усюди наші люди
 
Оскільки у Сан-Франциско є Генеральне консульство України, то, звісно ж, зустрічаються й наші земляки.
 
Одним із провідних солістів місцевого балету є українець Вадим Соломаха. Ситуація типова. Він народився в Черкасах. Закінчив Київське хореографічне училище у 1992 році, чомусь не підійшов київському балетмейстерові Георгієві Ковтуну. Три роки працював у Японії, там отримав кілька престижних премій, з 1995 року – соліст сан-франциської балетної трупи. Вадим жартує, що почав танцювати ще в животі мами – так вона сама розповідала. І додає, гасячи посмішку: «Мені легко, я взагалі відкритий для танців у будь-якому їхньому вияві».
 
Емігранти з екс-СРСР збираються в різних клубах. Ходять на виступи гастролюючих акторів і письменників. Є в Сан-Франциско, як і в більшості великих міст США, філія Всесвітнього клубу одеситів, випускається газета «Одеський вісник».
 
Літнім екс-українцям, які емігрували до Сан-Франциско з колишньої «імперії Зла» ще 20 і більше років тому, жити тут досить-таки не кепсько. Щомісячну допомогу у $800 їм надає уряд США. Більшість із них – члени груп для людей похилого віку «Коло друзів», старі жартома називають ці групи «нашими дід-садками».
 
Один із «дідів» цього кола Яків Лернер розповідає: «До кожного тут прикріплена доглядальниця, лікують безплатно. Жити можна, але сумую за Одесою», – ностальгічно зітхає колишній бухгалтер з «перлини біля Чорного моря». Його син, інженер-кон­струк­тор, уже прижився в США, невістка – хімік, працює в одній із фармацевтичних компаній.
 
Більшість емігрантів останньої пострадянської хвилі починали свою трудову діяльність у Сан-Франциско з розвезення піци або роботи таксистом. Але з часом багато хто непогано влаштувався, як-то, наприклад, Марек Гольтман, інженер по ком­п’ю­терах, або Вадим Стожаренко, програміст. Вадим любить побалакати по телефону зі своїми українськими друзями. А їх у нього в Одесі залишилося чимало. Трансатлантичний зв’язок недешевий, тож у нього на розмови йде, за його словами, до 25% заробітної плати.
 
… На Сан-Франциско знову опускається легкий серпанок туману, білі будиночки й хмарочоси просвічуються крізь вуаль американської дійсності. У цьому місті ніколи не буває занадто спекотно й занадто холодно. Шкода, що вдома найчастіше усе навпаки.