Здається, можна було б святкувати перемогу, тільки ейфорії чомусь немає. Лише туман. Що чітко видно крізь нього, то це тіла загиблих повстанців. І нічого більше. Що буде далі, не знає ніхто. Скільки цей туман висітиме над нами всіма і що за собою приховує – також. Зрозуміло лишень, що зупинятися не можна й на хвилину. Бо революція триває.
Ще дуже багато роботи. Так багато, що довірити її виконання політикам небезпечно. Завалять. Як завалили минулого разу. Заговорять, перекуплять, замнуть. Тільки допустити цього нині ніяк не можна. Надто дорогою ціною далась перемога, надто багато крові скропило українську землю. Душі героїв не простять, живі не подарують, майбутні покоління проклянуть.
Знову маємо шанс. Чи не найбільший за багато століть – нарешті стати народом, людьми, змінитись, очиститись від рабства й запанувати «у своїй сторонці». Тільки знову не наступити б на помаранчеві граблі, не заснути б і не збайдужіти.
Янукович утік. Але може з’явитися будь-якої миті. З іншим прізвищем, іншою мордою, іншою командою «професіоналів». Політики далі бавляться в ті самі ігри. Вони швидко оговтались, оцінили ситуацію, покаялись і змінили риторику. Тепер вони ангели во плоті, але хай це не вводить нікого в оману. Вони не здатні змінитись. Не минуло й тижня від пережитого шоку, як ці ангели знову взялися за старе: брехати, плести інтриги, перекуповувати одне одного й сотати своє отруйне павутиння.
Читайте також: Повстання спинити не можна продовжити
Так, за ті три місяці боротьби українці змінились як ніколи. Багато навчились, багато зрозуміли й багато відкрили в собі. Вони можуть тепер по-справжньому пишатися собою, бо здійснили те, на що в інших народів ідуть десятиліття. І в цьому неабияка заслуга поваленого тирана. Цей нефартовий дурень зумів так настроїти проти себе власний народ, що зробив неможливе: воскресив в українцях давно похований дух свободи. Але чи варто за це дякувати деспоту? Мабуть, ні. Дякуймо собі, що знайшли-таки сили встати з колін і підвести голови.
Нині ми виграли битву. Можливо, найважчу битву свого життя. Битву гідності. Битву зі страхом. Але це лишень перша перемога, хай і дуже важлива. Нас чекає ще не один бій і не одне розчарування, але ми обов’язково мусимо виграти свою війну. Адже в нас немає іншого вибору, немає шансу ні на поразку, ні на капітуляцію, бо позаду прірва.
Мусимо найперше вбити в собі раба. Вбити його у своїх рідних і близьких, у своїх друзях і сусідах. Навіть у своїх котах і собаках. Випалити цей гидотний чиряк із нутра політиків, тих, кого делегуємо управляти країною. І якщо вони не захочуть змінюватись, просто викинути їх на смітник, як непотріб.
Мусимо змінити країну. Цілком, до основ. Уже й негайно. Змінити систему влади, пам’ятаючи, що влада – це найманці, наші слуги, а не вершителі доль. Правоохоронну систему, усвідомивши нарешті, що вона мусить служити нам і боятися нас, а не бандитів, які мають сидіти за ґратами. Втовкмачити міліції раз і назавжди, що не можна здіймати на свій народ ані руку, ані кривий погляд. Мусимо змінити систему освіти, аби наші діти не виходили зі шкіл каліками, аби росли мудрими, чесними й ніколи не здогадувалися, що оцінки можна діставати за хабарі. Змінити систему охорони здоров’я, аби не вмирати від байдужості й захланності. Змінити інформаційний простір, аби нас не зомбували й не годували нечистотами. Збудувати сильну переможну армію, служити в якій було б за велику честь. Змінити все: дороги, будинки, автобусні зупинки, парки, річки, навіть псячі будки – й ті перемалювати в яскраві кольори. Нам має бути комфортно жити у своїй країні. Ми мусимо бути щасливі від того, що народилися на цій прекрасній землі. І ніколи, чуєте, ніколи навіть не думати, аби втікати кудись за тридев’ять земель шукати кращої долі.
Так, може, забагато пафосу, але такий час. Не будь українці трохи романтиками та божевільними, їм нізащо не вдалося б скинути цього фальшивого монстра. Він і досі маячив би на горизонті, як прокляття. А тому вибачайте.
Чиатйте також: Україна проти Януковича: пауза
І хоч не все так гарно, як хотілось би, не все так просто, як бажалось би. Є безліч питань, які потребують негайного вирішення, маса страхів, що не дають спокійно спати, але чомусь віриться, що все буде добре. І Крим заспокоїться, бо не такі вони вже круті, оті «карєнниє житєлі», і Росія проковтне поразку, бо куди їй, хирлявій, і свої доморощені зрадники втихнуть, головне – підхід.
І Януковича, будьте певні, впіймаємо й посадимо там, де йому найбільше пасує сидіти. Якщо до того він, звісно, сам не помандрує до пекла за все добре, що встиг натворити за своє нікчемне життя.
А труднощі? Вони завжди були, є і будуть. Але ми вміємо їх долати. Ми добре загартовані, і в нас є імунітет та щеплення на випадок будь-яких несподіванок.