Сьогодні стає дедалі важче пригадати часи, коли Європа не потерпала від кризи. Євросоюзові вдалося загасити грецьку пожежу (хоча жар усе ще тліє), і тут-таки він зіткнувся з потоками біженців, із якими не може впоратися. Відносини з Росією, вже серйозно підірвані вторгненням в Україну, ще більше ускладнилися через рішення Кремля дислокувати війська в Сирії. А давно затихлі «перемовини про перегляд» членства Британії в ЄС ось-ось перетворяться знову на гру з високими ставками, яка може закінчитися «брексітом».
Порівняно із цими жахіттями укладення угоди про ЗВТ, здавалося б, не мало бути проблемою. Принаймні так вважали європейські лідери, коли у 2013 році дали Європейській комісії мандат на проведення перемовин про Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (ТТІП) зі США. ЄС зовсім не зашкодив би імпульс до зростання, а Америка — природний партнер; між ними не мало б виникнути сварок через наплив дешевих товарів у результаті підписання документа, які нашкодять європейським робітникам. І все ж таки угода налетіла на глуху стіну опору. Опитування свідчать, що в кількох країнах більшість населення проти партнерства. По всій Європі місцеві органи влади проголошують свої території (зовсім безглуздо) «зонами, вільними від ТТІП». 10 жовтня висловити своє несхвалення на марш у Берліні вийшло щонайменше 150 тис. німців.
Читайте також: На порозі торговельної війни?
Чим викликані ці страхи? І прихильники, і супротивники ТТІП сходяться на думці, що це не традиційна торговельна угода. У ній, як і в нещодавно підписаному Транстихоокеанському партнерстві (ТТП) між США та 11 іншими країнами, скасування тарифів займає не настільки велике місце, бо їх залишилося не так уже й багато. Прогнозування — справа невдячна, але Європейська комісія вважає, що скасування «нетарифних бар’єрів» принесе чотири п’ятих 0,5% приросту європейського ВВП, який амбітна угода могла б забезпечити до 2027 року. Серед цих «нетарифних бар’єрів» еквівалентні, але несумісні правила перевірки харчових продуктів і безпеки автомобілів, через які робота на «не своїх» ринках обходиться американським і європейським виробникам дорожче.
Викликані цим фактом аргументи супротивників ТТІП уже набили всім оскомину, але в їхніх очах «співпраця в галузі регулювання» — це пастка, у якій європейцям доведеться їсти вимочену в хлорному розчині курятину, а на їхній землі виростатимуть фрекінгові установки. Один євробюрократ бідкається, що протистояти таким наріканням — це «як боротися з російською пропагандою». Але якщо відкинути міфи, то залишиться незручна правда: угоди «нового покоління» на кшталт ТТІП, які більше стосуються правил, ніж тарифів, цілком очікувано збурюватимуть у громадськості підозри про те, що вони сприяють домінуванню корпорацій, які знищать робочі місця й системи соціального забезпечення. Такі побоювання вже змусили єврокомісара з торгівлі Сесілію Мальмстрем частково відмовитися від дозволу компаніям подавати до суду на державу, передбаченого ТТІП. Крім того, робити якісь достовірні економічні прогнози щодо результативності дії угоди важко через її нечіткий характер. Найзапекліший спротив вона викликала в Німеччині й Австрії — двох країнах із потужними соціальними системами та низьким рівнем безробіття. Їм, за словами критиків, є що втрачати, а здобутки не надто великі.
Тож тепер прихильники ТТІП роблять наголос на двох стратегічних аргументах. По-перше, ТТІП зміцнить альянс між великими світовими демократичними державами в нестабільний період; дехто називає це «економічним НАТО». По-друге, запровадження спільних (або взаємовизнаних) стандартів на двох найбільших споживчих ринках зобов’яже решту світу наслідувати цей приклад, хоча б у таких сферах, як трудові права та права людини. І позаяк частка Європи й Америки у світовому економічному виробництві зменшується, то тим більше причин визначати правила гри сьогодні. Нова торговельна стратегія ЄС, ініційована Мальмстрем минулого тижня, має на меті запровадження подібних ідей у нових угодах із такими країнами, як Австралія та Нова Зеландія, навіть якщо ці документи наразі не деталізовані.
У всьому цьому щось є. На думку лобістів ТТІП у країнах із непростим сприйманням угоди на кшталт Австрії, негатив можна розвіяти, якщо подавати її як альянс між демократичними державами. Росія щосили намагається зірвати перемовини стосовно Трансатлантичного партнерства, а це означає, що ставки на кону чималі. Подейкують, для канцлера Німеччини Анґели Меркель стратегічна мета ТТІП важить навіть більше, ніж економічна, хоча вона ще мало зробила, щоб завоювати скептичний електорат у себе в країні.
Читайте також: Класика популізму
Але не бракує в ТТІП і ризиків. Якщо двосторонні або регіональні угоди будуються на цінностях, а не на економіці, то виходить, що хтось неодмінно залишиться за бортом. Такі домовленості здатні зіпсувати відносини в багатосторонній системі, яка й без того не дуже здорова. Розмови про «економічне НАТО» можуть не сподобатися тим, кого дратує військовий оригінал Альянсу: такі люди швидше бігтимуть від, ніж до ще міцніших трансатлантичних обіймів. І, нарешті, ще одна пов’язана з Британією загроза, яка до кінця 2017 року проведе референдум щодо виходу з ЄС: євроскептики Сполученого Королівства кажуть, що їхній країні вигідніше укладати власні торговельні угоди, ніж довіряти брюссельським дармоїдам. А якщо з ТТІП нічого не вийде, британці подумають, що мають рацію.
Суперзброя ЄС — правила
Перемовини щодо ТТІП майже зупинилися; забуксували навіть дискусії про скасування тарифів, хоча це мало бути найпростішою частиною (обговорення нової пропозиції в Маямі призначено на 19–23 жовтня). На нещодавній зустрічі у Вашингтоні декому добряче перепало, і перемовники сподіваються, що в якійсь формі угоду таки можна буде укласти ще до закінчення президентського терміну Обами у 2017-му. Якщо це не вдасться, наступний господар Білого дому може знайти для себе інші пріоритети, а угода — виявитися заручницею виборів у Франції та Німеччині.
Це, не виключено, підірве європейський підхід, який іще не зазнавав серйозних випробувань. На відміну від зовнішньої політики торгівля — це та сфера, де ЄС справді має вплив. Але експерти Євросоюзу займаються фітосанітарними стандартами й вимогами до документації, а не масштабними стратегічними питаннями. А торговельні угоди можуть бути смертельною зброєю. ЄС пересвідчився у цьому 2013 року, коли запропонована європейськими технократами угода з Україною була розцінена Владіміром Путіним як геополітичний наступ і це вилилось у революцію та війну. Те, що ЄС почав серйозніше дивитися на торгівлю як на зовнішньополітичний інструмент, означає, що урок засвоєно на «відмінно». Але не забуваймо і про ризики.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com