7 травня в Мадриді пройшла нечисленна хода «Безсмертного полку». На чолі, попереду учасників, поліції супроводу й великого червоного транспаранта, у брудно-зеленій пілотці із червоною зіркою ішла, ведучи стрим, Лю Сівая (Liu Sivaya, вона ж Любовь Сівая). Вона російська блогерка, яка приїхала до Іспанії з Росії у 18 років, називає себе «політологинею і журналісткою» та створює російську пропаганду іспанською мовою. Сівая несла портрет Алексіса Камійо, колумбійця, що давно жив в Іспанії, із 2014-го воював на боці «ДНР» і загинув 2022 року, розповідала про перемогу дідів над нацизмом і співала «Катюшу». Десь за пів години стриму організатори сказали їй відійти з початку колони, інакше вони попросять втрутитися поліцію. Вона назвала їх «більшими фашистами, ніж ті, проти кого вони виступають». Після того з’явився мем: «Тобі здається, що у тебе поганий день? Згадай, що Лю Сівую попросили з проросійської маніфестації».
Лю Сівая — один із прикладів того, як інформація, повністю співзвучна з російською пропагандою, поширюється серед іспанськомовних аудиторій. Алгоритм нагадує той, що раніше непогано працював для видання «Страна.ua» в Україні: симпатична молода блогерка (у цьому випадку — із Росії) з ідеальною іспанською, соцмережі як основний спосіб поширення контенту, розмови про політику й факти, які нібито не висвітлюються або приховуються традиційними ЗМІ, а насправді висмикування фактів для конструювання альтернативного контексту, що зручний Росії. Теми будь-які від внутрішньополітичних і коронавірусної інфекції до війни та історії, що дають поле для впливу на аудиторії зі скептичними, конспірологічними, антизахідними настроями, грають на внутрішньому напруженні й, знову-таки, актуальні російському порядку денному. У випадку Лю Сівої також універсальна політично-ідеологічна лояльність, що позиціюється як «рівновіддаленість» або «незаангажованість»: у неї є фото з представниками, символікою та на заходах майже всіх провідних загальнонаціональних партій Іспанії в різні періоди залежно від того, чи партія на цей момент набирає голоси і які в неї шанси на присутність у національному політикумі.
Скриншот із відео, де Любовь Сівая розповідає, що перебуває в окупованому Маріуполі та що їздила сюди неодноразово під час періоду, коли російські війська його окупували
У цієї блогерки 200 тис. підписників на ютубі, 162 тис. — у твіттері й 57 тис. — в інстаграмі. Цільова аудиторія частково в Іспанії, але здебільшого в країнах Латинської Америки. Яка частина цієї аудиторії — справжні користувачі, а яка — боти, сказати складно. Але з травня 2020 року її акаунт у твіттері виріс до 200 тис. користувачів. Для порівняння: у деяких провідних іспанських політологів і журналістів, які коментують тему України та мають органічну аудиторію, від 3 до 20–30 тис. фоловерів.
Читайте також: Як російська пропаганда може використати технологію діпфейк проти України
Інший профіль проросійської пропаганди в іспанськомовному просторі — блогерка Інна Афіноґєнова. Також молода харизматична росіянка з ідеальною іспанською, обговорює внутрішню політику в Іспанії та країнах Латинської Америки, міжнародну політику й, звісно, Росію та Україну. Афіноґєнова працювала в іспанськомовному RT і аж до повномасштабного вторгнення казала про те, що його не буде, а блокування російських державних пропагандистських ЗМІ — це зачистка від «незручної інформації». Після 24 лютого вона витримала майже двомісячну паузу, а далі опублікувала відео про те, що вона проти війни, страждання мирного населення, «не знає», чи ЗМІ, на яке вона працювала, можна вважати медіа, чи ні, але каже за себе: «Пропагандою війни не займатимуся». Зараз її влог виходить на ютуб-платформі Пабло Іґлесіаса, донедавна лідера об’єднання крайньо лівих партій «Подемос» і другого віцепрезидента іспанського уряду (формально Іґлесіас «покинув політику», але зараз розбудовує власну медіамережу й активно бере участь у внутрішніх конфліктах руху, який він раніше очолював). «Подемос» входить до урядової коаліції, і деякі її представники публічно критикують підтримку України у війні з Росією, особливо постачання Україні зброї, але поки що це не впливало на політичні рішення щодо іспанської підтримки України зброєю чи іншими засобами. Зараз Афіноґєнова, засудивши російську війну в Україні, позиціює себе як пацифістку, виступає проти озброєння України, критикує «дискримінацію» росіян у країнах колишнього Радянського Союзу, прирівнює «обидві сторони» й розповідає про «корумповану та репресивну» Україну.
Скриншот із відео на ютуб-каналі Інни Афіноґенової, де вона каже, що «не займатиметься пропагандою війни»
У неї 380 тис. фоловерів у твіттері, 220 тис. — на ютубі, плюс аудиторії в Іспанії та країнах Латинської Америки через медійні платформи, із яких вона мовить як гостя або ведуча, зокрема платформи Canal Red, яку запустив — наразі онлайн — Пабло Іґлесіас. Останнє робить її кейс серйознішим за випадок Лю Сівої, оскільки такі платформи більше легітимізують її саму та її риторику серед лівих аудиторій.
Нещодавно Марк Марджинедас, іспанський журналіст, який довгий час працював у Росії та висвітлював російсько-українську війну серед інших (разом з іншими західними журналістами він провів шість місяців у полоні «ІДІЛ» у Сирії), опублікував розслідування про Афіноґєнову. Він цитує її колишнього колегу Макса Ґолованова, котрий розповів, якими були її погляди раніше. За словами Ґолованова, протягом років роботи на RT вона не критикувала режим Путіна, долучалася до залякування й переслідувань тих колег, які не хотіли робити пропаганду, робила гомофобські, націоналістичні та расистські висловлювання, особливо проти українців та інших народів, що вийшли з Радянського Союзу, давала маніпулятивний дубляж російськомовних інтерв’ю іспанською та поширювала інформацію з неправдивих джерел. Це розслідування викликало фурор серед іспанських ЗМІ, а також хвилю переслідувань у соцмережах Марджинедаса з боку прихильників Іґлесіаса й Афіноґєнової. Утім, такий булінг — звична практика затикання рота тим, хто критикує цих людей, їхні погляди й твердження, зокрема своїм же колишнім однопартійцям.
Марк Марджинедас. Джерело: www.epe.es
Американський Інститут Брукінґса дослідив російську державну й медійну пропаганду іспанською та португальською в країнах Латинської Америки протягом чотирьох місяців до й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Цей аналіз дає уявлення, як працює російська машина поширення інформації. У перший тиждень після повномасштабного нападу російських сил на об’єкти по всій Україні 24 лютого 2022 року контент про Україну від російських медій, політологів і політиків становив близько 50 % досліджуваних дописів, а в наступні місяці — близько 30 %. Для порівняння: у середньому за восьмимісячний період цей показник становив 20 %, а протягом чотирьох місяців дослідження до повномасштабного вторгнення — 10 % усіх дописів і переважно стосувався звинувачень України в «агресії проти Донбасу» й потенційній конфронтації з НАТО.
Дослідження виявило, що російська пропаганда особливо зосередилася на твіттері, хоча це не завжди найпопулярніша платформа в країнах Латинської Америки, а контент про Україну отримував вищий рівень залучення, ніж інші теми на різних платформах. Далі кілька елементів цієї російської інформаційної роботи, як їх описують дослідники Брукінґса. Незалежні іспанськомовні інфлюенсери зазвичай мали менше фоловерів, ніж ті західні коментатори, які регулярно поширюють меседжі Кремля у світі (тільки один із семи таких коментаторів мав понад 100 тис. фоловерів). Підсилюючи автентичні голоси, Росія збільшує охоплення для своїх меседжів, але водночас ніби й не фігурує як їхнє джерело — це допомагає легітимізувати російські меседжі. Аналогічно Росія посилювала «голоси однодумців», які поширювали певні елементи порядку денного Кремля й підігравали його зовнішньополітичним цілям, в аудиторіях у США та Європі.
Читайте також: Російська пропаганда у Франції: гідра відрощує нові голови
У перші місяці повномасштабного російського вторгнення в Україну війна не сходила з перших шпальт топових іспанських ЗМІ. Тепер на обкладинках вона з’являється рідше, але аналітика, а особливо детальні репортажі як із тилу, так і з передової, далі виходять регулярно. Тим часом «альтернативні наративи» більше знаходять собі місце в соцмережах. Бійці цього «інформаційного фронту» пропонують своїм фоловерам те, чого «вам не кажуть у медіа», «голос народу» та «справжню журналістику».
Успіх цієї інформаційної активності різниться залежно від країни: в Іспанії він доволі обмежений, бо є своя усталена політична культура, мейнстримні ЗМІ, які дають багато адекватної інформації, політичне керівництво, що декларує прихильність до демократичних норм і прав людини. У березневому опитуванні Євробарометра 82 % іспанців сказали, що схвалюють фінансову підтримку Україні, що вище за середньоєвропейський показник, і що в цьому контексті варто активізувати безпеково-оборонну співпрацю в ЄС. Хоч одночасно серед основних факторів, що непокоять іспанців, — інфляція, зростання цін на енергоносії та підвищення цін загалом. 86 % вважають Росію загрозою для безпеки ЄС і 80 % — що ЄС відстоює європейські цінності, коли протистоїть Росії. У країнах Латинської Америки він більший, бо в багатьох із них інша політична культура: Україна — далека й незнана країна, поширені настрої антиамериканізму та скепсис щодо політики Заходу загалом, активніша й впливовіша російська пропаганда.
Намагатися реагувати на кожне таке явище складно: це означає витрачати дефіцитні ресурси на порядок денний, нав’язуваний і роздмухуваний Росією, який зосереджується на деструктивному (такому, що заплутує та відволікає), а не конструктивному (такому, що могло б формувати взаємовигідні знання або контакти). Утім, є кілька важливих моментів, на які варто звернути увагу. По-перше, Україні потрібне середньо- або довгострокове бачення того, як можуть розвиватися контакти з іспанськомовними країнами. По-друге, варто розуміти, з якими країнами, сегментами суспільства або політичного класу є сенс працювати, а з якими такого потенціалу поки що немає, і будувати інформаційну роботу на цьому напрямі відповідно. По-третє, тепер в України мало експертів, інтелектуалів, митців та інших потенційних спікерів, які добре знають іспанську й можуть спілкуватися нею так само вільно, як спілкуються англійською, французькою, німецькою чи польською. Тепер деякі інформаційні ініціативи вже інформують іспанськомовний світ про Україну. Наприклад, StopFake іспанською спростовує фейки й пропаганду, UkraineWorld Español публікує новини, контент з українськими ЗМІ та інформацію про українську культуру у твіттері, а нещодавно відомі інтелектуали, митці й журналісти з країн Латинської Америки запустили інформаційну кампанію на підтримку України в соцмережах під хештегом #AguantaUcrania.