Виходиш на штурм, настрій більш ніж бойовий. Досі тобі вдавалось обійти долю та ворожі обстріли. Але одна міна змінює твої плани вже на наступний бій, та (сподіваєшся) не на всю війну. Бо командир пишається виконаним тобою завданням і чекає твого повернення, а побратими розраховують на твою підтримку на нулі.
Ця історія про те, як група сміливих і відважних бійців загону «Південь» Української добровольчої армії ціною власного здоров’я вибивала противника з його ворожих окопів.
«Череп, Череп, — бив по обличчю бійця його побратим Солодкий. — Друже, тримайся!» Череп просив або дати знеболювальне, або застрелити його. Боліла нога — уламки міни пошматували стегно з двох боків, але, на щастя, кістку не пошкодили. Рани великі та глибокі. Накладений турнікет стискав, від чого біль ставав ще дужчим.
За деякий час Череп почав втрачати свідомість. Коли приходив до тями, посилав усіх довкола й просив знеболювальне. Найбільше дісталося другу Сталкеру, який намагався тампонувати рани побратиму. Чекали евакуацію. Виносити пораненого вдень — значить, бути потенційно трьохсотими, що гірше — і двохсотими. Череп втрачав кров — час, відколи наклали турнікет, спливав.
Це був приліт ворожої міни 82 міліметри прямісінько в окопи. Тривав другий день штурму ворожої позиції бійцями загону «Південь» УДА. Семеро відчайдушних хлопців щедро насипали противнику за пазуху. Вибивали, випалювали окупантів зі своєї землі, у яку вони так глибоко встигли вкопатися.
Якоїсь миті по той бік хтось навіть закричав: «Здаюсь!», і друг Студент зупинив кулеметну чергу, але руки так ніхто й не підняв — білого диму не було. Противник знову спробував вдатися до обману. Зорієнтувався друг Солодкий, який прикривав побратима, і припинив цю кількасекундну тишу — земля окупанту стала скловатою.
Артилерія далі працювала. Хлопці давали окупантам жару. Джексон підносив Студенту гранати, якого за влучність і дальність товариші називали Гранатометом. Вибухи, вогонь, спалахи та свист усього, що може дозволити собі противник. Наші відповідали.
«Друже Бруно, навіщо ти береш на штурм стільки їжі, навіть сало? — запитував командир загону Сан Санич. — Коли ти збираєшся це їсти? У вас завдання зайти, зачистити й закріпитися». Щільний вогонь, мабуть, сприяв апетиту. Кулемет працював — Бруно їв.
А далі поранення отримав і друг Маестро — уламки потрапили в плече. Згодом чоловік, якому за 50, сам зміг вийти й пройти самотужки ще чотири кілометри — допомагав адреналін. Свідомість втратив уже під час евакуації, коли розслабився. На жаль, поранень зазнав і Джексон. Найважчого — Черепа — Студент і Сталкер несли на руках до евакуації майже два кілометри. «Медевак» віз хлопців у ніч — пекельний досвід важких боїв залишався позаду.
Джексон, Сталкер, Студент
«Хлопці — молодці! Я ними пишаюся. Відпрацювали на всі сто. Зі своїм завданням упоралися. Ворог був добре підготовлений, але й добре отримав по зубах. Задвохсотили чимало, — каже командир Сан Санич. — А Череп? Зараз він у лікарні, за півтора-два місяці одужає — і знову в стрій. Така вже ціна одного штурму».