Увага представників української влади прикута до гасіння чергової пожежі в енергетичній сфері, а у фокусі перебувають тактичні кроки. Проте основні виклики все виразніше формуються на віддалену перспективу.
Під час виступу в парламенті 8 жовтня чинний міністр енергетики Герман Галущенко констатував, що «цей опалювальний сезон проходитиме під значним впливом світової енергетичної кризи. В умовах стрімкого зростання ціни на вуглеводні та їхнього тотального дефіциту в цей осінньо-зимовий період робимо ставку на атомну генерацію». Далі він, як і низка інших топчиновників протягом останнього часу, запевнив про достатність запасів газу в підземних сховищах газу (ПСГ) для цієї зими.
Однак подібні заяви лише демонструють, що у владі досі не зрозуміли, що нинішня енергетична криза, яка вирує не лише в Європі, але й у світі, для України становить найбільшу загрозу не цього, а наступного чи навіть наступних опалювальних сезонів. Доведеться долати наслідки багаторічної відсутності стратегічного підходу до національної безпеки, зокрема й у цій царині. Наприклад, відсутності на восьмому році війни з Росією послідовного зміцнення власних позицій на енергетичному фронті. Як наслідок, Україна може вже за рік опинитися перед складним вибором нових кабальних угод із Москвою або енергетичного та економічного шоку.
Якщо ціни на природний газ на спотових ринках не повернуться до помірного діапазону, а дефіцит вугілля у світі поглиблюватиметься, то до осені 2022 року наявний мінімальний запас міцності в українській енергетиці повністю вичерпається, а відновити його може не вдатися.
Міністр енергетики, як і решта посадовців Нафтогазу, переконує, що в ПСГ майже 18,8 млрд м3 блакитного палива при мінімально визначеному урядом рівні в 17 млрд м3. На перший погляд, це справді так. Однак 4,6 млрд м3 із них — так званий буферний газ, який не можна використати для потреб споживачів узимку. Окрім того, опалювальний сезон ще не розпочався, а сховища не лише припинили наповнювати, але й уже почали використовувати. З 14 млрд 213 млн м3 на 1 жовтня запаси зменшилися до 14 млрд 135 млн м3 станом на 10 жовтня.
Читайте також: Енергетика. Час дорослішати
Це відбувається навіть не через споживання газу в нашій країні, а внаслідок активного експорту до ЄС. Наприклад, 10 жовтня в Україну на всіх точках входження надійшло 90,5 млн м3 блакитного палива (з них 86,8 млн м3 — з РФ), тоді як до країн Європи поставлено 99 млн м3. 9 жовтня — 88,7 млн м3 та 101,1 млн м3 відповідно й так далі. Газ відбирають зі сховищ приватні компанії, які поряд із Нафтогазом раніше закачували його до українських ПСГ. Тепер він цілком закономірно йде для продажу в Європі в умовах рекордних цін. В опалювальний сезон відтік газу в західному напрямку може й перевищувати ті кільканадцять мільйонів кубометрів на добу, які фіксуються зараз, адже загалом у приватних компаній у наших ПСГ мільярди кубометрів блакитного палива.
Внутрішній видобуток замість зростання продовжує падати. Наприклад, за 8 місяців із початку 2021 року він зменшився на 520 млн м3, якщо порівняти з аналогічним періодом 2020-го, та на 800 млн м3 порівняно з аналогічним періодом 2019 року. За нинішніх цін, щоб компенсувати ці 800 млн м3, потрібно заплатити мало не мільярд доларів, та й то за умови, що ці обсяги можна буде фізично поставити до України.
Водночас спад відбувається переважно через державну компанію «Укргазвидобування». Загалом протягом 2020 року «Укргазвидобування» скоротила видобуток на 5% — до 14,2 млрд м3, хоча, відповідно до програми 20/20, затвердженої ще 2016 року, мала навпаки збільшити його до 20 млрд м3. І хоч приватні газовидобувні компанії нарощують видобуток — до кінця поточного року прогнозується історичний рекорд у 5 млрд м3 (у 2020 році — 4,9 млрд м3), однак такого темпу явно недостатньо навіть для того, щоб компенсувати обвал видобутку в держкомпанії.
Тим часом можливості для імпорту газу з ЄС постійно зменшуються через цілеспрямовані дії Газпрому. Наприклад, після укладення газової угоди з Угорщиною про постачання туди палива «Турецьким потоком», фактично повністю втрачено можливості для реверсу за цим маршрутом.
Навіть якщо опалювальний сезон 2021/2022 і вдасться пройти на накопичених запасах в українських ПСГ, залишається відкритим питання про те, чи вдасться поновити запаси в них бодай до мінімально необхідних для проходження наступного опалювального сезону. Принаймні наразі очевидно, що Газпром цілеспрямовано створює Україні перешкоди в досягненні цієї мети.
Президент РФ Владімір Путін нещодавно прямо заявив, що «Газпром вважає, що йому економічно доцільніше, вигідніше навіть було б заплатити Україні штраф, але збільшити обсяг прокачування новими системами… Тиск більший у трубі, менше викидів в атмосферу СО2, дешевше все виходить — під 3 млрд за рік. Але я прошу цього не робити». Поки що. І найголовніше — ідеться в кращому разі лише про обсяги в межах контрактних зобов’язань, які вже з поточного року зменшені до 40 млрд м3 на рік.
Читайте також: Замінити труби кораблями
Наприклад, останнім часом, як було зазначено вище, транзит із Росії впав нижче 90 млн м3 на добу, що за рік виводить у кращому разі на 32–33 млрд м3. В умовах дефіциту газу на європейському ринку частка цього палива, яку ми зможемо купити в компаній, для яких він транзитується Україною, навряд чи буде досить великою. Урешті під час того ж таки виступу Путін, не ховаючись, окреслив сценарій, за якого дотримуватися угоди Газпрому буде не потрібно. «Там (в українській ГТС. — Ред.) будь-якої миті може щось лопнути, статися. І тоді настануть узагалі несприятливі наслідки для всіх».
Угорщина — лише перша ластівка. Дефіцит і високі ціни на спотовому ринку ЄС, якщо вони утримуватимуться навіть на дещо нижчому від цьогорічного рівні й протягом 2022-го, ставить під сумнів здатність навіть фізично знайти необхідні для поповнення українських ПСГ обсяги блакитного палива.
Однак за два останні роки українська влада критично ослабила позиції держави ще й через наростання проблем в електроенергетиці. Ставка на максимізацію виробітку струму на АЕС, яку заявив чинний міністр енергетики під час виступу у ВР, — це все ж лише часткове та дуже умовне розв’язання проблеми. За словами Галущенка, щоб навіть після цього покрити дефіцит вугілля внутрішнього видобутку, Міненерго планує з 15,3 млн т палива, яке потрібне в опалювальний сезон, імпортувати 6,2 млн т. За його ж даними, енергетичні компанії законтрактували наразі лише близько 4 млн т, а ще понад 2 млн т доведеться шукати на дедалі більш дефіцитному світовому ринку й цього виду палива.
І тут доводиться нагадати, що лише за 2020 рік видобуток енергетичного вугілля в Україні зменшився на 4,5 млн т, порівняно з також далеко не рекордним рівнем 2019‑го. Навіть протягом лише двох останніх місяців, за які наразі є дані, — липня—серпня 2021 року — як свідчать дані Держстату, у країні видобули ще на 7,6%, або 215 тис. т енергетичного вугілля менше, аніж у ті самі місяці 2020-го. Хоча подорожчання й майбутні проблеми з пропозицією вугілля на світовому ринку були більш ніж очевидними. Водночас із початку року наша вугільна генерація швидко переходила на імпортне тверде паливо. Зокрема, як свідчать дані митної статистики, один тільки імпорт антрациту з Росії за 9 місяців 2021 року зріс, якщо порівняти з аналогічним періодом торік, із 1,86 млн т до 2,85 млн т, або на понад 53%.
Дефіцит енергетичного вугілля в Україні є цілком штучним. Він спричинений шантажем монополіста — ДТЕК Ріната Ахметова. Лише минулого року ця компанія відмовилася від видобутку енергетичного вугілля на «Добропіллявугіллі». Прибравши до рук завдяки політичному впливу на тогочасну владу найбільш рентабельні та продуктивні копальні, компанія штучно стримує нарощення на них видобутку, щоб максимізувати рентабельність. Закономірне скорочення видобутку на менш ефективних старіших державних копальнях призводить до того, що загальний його обсяг у країні скорочується. Робиться це з єдиною метою: обґрунтувати різке підвищення цін на паливо внутрішнього видобутку ДТЕК Ріната Ахметова. І без примусового подрібнення цієї монополії та продажу її частин по-справжньому незалежним трьом–чотирьом приватним власникам ситуація не зміниться.
Читайте також: Анналена Баербок: “Будівництво газогону “Північний потік 2” – величезна помилка”
Чи вдасться імпортувати законтрактовані 4 млн т енергетичного вугілля в умовах зростання попиту на нього на світовому ринку, що спостерігається слідом за газом, залишається питанням. Якщо ні, то його дефіцит доведеться також покривати шляхом спалювання додаткових обсягів газу. Це, безумовно, створюватиме додатковий тиск на запаси в українських ПСГ уже цієї зими. Що буде до наступного опалювального сезону — можна лише здогадуватися, адже, відпрацювавши на повну під час опалювального сезону, українські АЕС після його завершення так само масово змушені будуть іти на коротко- та середньострокові ремонти. Компенсувати їхні потужності, окрім як вугільними блоками, буде нічим, особливо під час піків улітку.
Протягом останніх років Тиждень неодноразово привертав увагу до нехтування потребами енергетичної безпеки з боку української влади, причому як нинішньої, так і попередньої. Насамперед наголошувалося на необхідності не лише збереження, але й збільшення видобутку тих енергоресурсів, які в Україні є в достатніх для внутрішнього споживання обсягах (як природного газу, так і вугілля газових марок). Натомість відповідні застереження та рекомендації ігнорувалися у владних коридорах. Ставка робилася на отримання легких і швидких прибутків на схемах імпорту природного газу та вугілля.
Як наслідок, Україна сьогодні значно більш вразлива до нестабільності на зовнішніх ринках, аніж була навіть п’ять років тому, хоча за цей час могла навпаки стати значно сильнішою. Сьогодні країна стоїть перед викликом, коли постане необхідність конкурувати за енергоресурси з набагато сильнішими економіками. Не виключено навіть, що ми можемо зіштовхнутися з проблемами, викликаними адміністративними обмеженнями на торгівлю критично необхідними нам енергоносіями.