1000 днів — саме стільки триває повномасштабна війна Росії проти України. Щодня питання залишається незмінним: як зупинити Путіна? На Заході обговорюють три різні підходи: дати Україні можливість успішно чинити опір, надаючи зброю та економічну допомогу, виснажити Росію санкціями або ж піддатися на імперіалістичні вимоги Кремля і сподіватися, що він їх задовольнить.
І перемога Дональда Трампа на виборах у США анітрохи не змінила цю ситуацію. Однак, як зазначає у своїй колонці заступник керівника закордонної редакції Neue Zürcher Zeitung Андреас Рюеш, новим є те, що наступний американський президент хоче перевірити свою теорію мирного врегулювання: Трамп переконаний, що зможе домовитися про компроміс, який назавжди змусить замовкнути зброю.
«Мирний план Трампа ще не доступний у деталях, але його контури можна впізнати. Україні доведеться відмовитися від окупованих територій, а також від прийняття під парасольку НАТО. Західна зброя продовжуватиме постачатися в Україну, хоча й фінансуватиметься європейцями», — пише експерт. Він також додає, що ні про яку спокуту за російські військові злочини не може бути й мови, а Москву, можливо, навіть доведеться винагородити пом’якшенням санкцій.
«Це була б жахлива “угода”, але принаймні така, що поклала б край вбивствам і руйнуванням і звільнила б Америку від участі у важкому конфлікті — принаймні так вважають у таборі Трампа», — зазначає Андреас Рюеш.
Як оцінювати такий поворот у політиці США щодо України? Насамперед точно не за грандіозними заявами Трампа.
«Республіканець обіцяв закінчити війну протягом 24-ох годин, ще до того, як вступив на посаду. Це була передвиборча балаканина, на яку можна сміливо не звертати уваги. Набагато серйознішою є фундаментальна помилка у мисленні, а саме те, що ключ до миру лежить у Вашингтоні. Це пов’язано з двома хибними уявленнями про Росію, яка розпалює цю війну. Одне стосується короткострокових розрахунків Путіна, інше — його довгострокових інтересів. Ігнорувати їх — означає робити розрахунки без орендодавця», — наголошує Андреас Рюеш.
«Мирне врегулювання неминуче обійдеться Києву ще дорожче»
Короткострокові розрахунки Путіна характеризуються тим, що Росія наразі не має стимулів для серйозних переговорів: вона має перевагу у військовому плані, у жовтні отримала найбільші територіальні здобутки за останні два роки.
«Навіщо їй йти на поступки за столом переговорів, коли вона може поставити себе у ще більш вигідну позицію на полі бою? Більше того, Трамп зіграв прямо на руку Кремлю, оголосивши про припинення військової допомоги Україні, а назвавши “справедливим” для Росії приєднання частин сусідньої країни, він послабив позицію України», — пише у колонці Андреас Рюеш.
На його думку, Путін небезпідставно вважає, що Україна, відрізана від американських поставок зброї, прямує до колапсу. Урядова криза у Німеччині і політичний занепад у Франції, ймовірно, переконують главу Кремля у тому, що Європа не зможе заповнити цю прогалину.
Як наслідок, Москва впевнена у собі. Нещодавно Путін повторив старі вимоги: виведення українських військ з Донбасу і двох південних областей, які Росія оголосила частиною своєї території, а також рішення України не вступати до НАТО.
«Зауважте, що це лише передумови для вступу Москви у переговори — мирне врегулювання неминуче обійдеться Києву ще дорожче. Вимоги Кремля йдуть набагато далі: Україна мала б роззброїти більшу частину своєї армії, залишивши її беззахисною перед ворогом на сході. Демократично обрана влада у Києві мала б бути замінена проросійським маріонетковим урядом — процес, який Москва гротескно називає “денацифікацією”. Українці також повинні були б передати кошти на відновлення Донбасу», — переконаний Андреас Рюеш.
Тож на цьому тлі Москва вважає просто смішною ідею Трампа віддячити Росії «заморожуванням» фронту. І це підкреслюють головні російські пропагандисти. Владімір Салавйов після обрання Трампа сказав: «Нам начхати на ваші плани. Ми не будемо з вами домовлятися. Ми вас знищимо. Знищимо!», а Ольга Скабєєва була у захваті від перспективи підкорити Україну, а потім загрожувати кордонам НАТО, підкріпленим його військовими ресурсами.
«Війна Путіна — це більше, ніж Україна»
Ілюзій варто уникати і щодо довгострокових планів Росії. Табір Трампа, а також багато політиків у Європі, схоже, вважають, що мають справу з типовим територіальним конфліктом — суперечкою за землю, яка може бути вирішена шляхом компромісу. Насправді ж ця війна має набагато небезпечніший характер, пише Андреас Рюеш.
«Путіна не влаштовує смужка землі, він зацікавлений у фундаментальній зміні силового порядку в Європі. Його ультиматум від грудня 2021 року говорить чітко і досі актуальний для Москви. Він лише опосередковано стосується України. Основна мета — витіснити НАТО зі Східної Європи та накласти обмеження на США, коли йдеться про розміщення систем озброєнь у Європі», — переконаний політолог.
«Взірець для наслідування» — це важлива роль, яку Росія відігравала у концерті європейських наддержав з 18-го по 20-те століття. «З цією метою Росія повинна працювати над послабленням американського впливу в Європі та підривом європейського об’єднання. Однак також дуже важливо підкорити Україну або принаймні контролювати її як державу-сателіта. Тоді російські солдати повернуться у Центральну Європу. З іншого боку, процвітаюча і лібералізована Україна була б загрозою для московського режиму. Це була б контрмодель безнадійної поліцейської держави, якою керує Путін», — пише Андреас Рюеш.
Тому, на його погляд, важко уявити, що російський диктатор погодиться на справжній мир. Йому потрібен привид злого Заходу, щоб легітимізувати своє правління. Крім того, оборонна промисловість стала настільки важливим економічним стовпом, що Москва не може просто скоротити виробництво зброї.
«Тому стимули для режиму залишатися у стані війни і тримати своїх підданих у пастці націоналістичного шаленства є дуже великими. Радники Трампа навряд чи враховують цей ризик. План Фляйца-Келлога, документ, розроблений соратниками майбутнього президента, також передбачає тиск на Путіна — якщо він не піде на переговори, США збільшать поставки зброї в Україну. Але ця погроза не викликає довіри, доки Трамп так зневажливо ставиться до військової допомоги Києву», — переконує Андреас Рюеш.
Тож існує ризик, що Трамп відмовиться від України і втратить інтерес до пошуку прийнятного рішення, якщо Москва піде на поступки.
«Навіть під час свого першого президентського терміну він вихвалявся своєю здатністю нав’язувати свою волю опонентам Америки через тиск або дипломатію. Але його список був поганим, чи то з Китаєм, Північною Кореєю, Іраном чи Росією. Залишається надія, що тверезомислячі люди у Білому домі попередять президента про сценарій широкомасштабного російського наступу і дадуть йому зрозуміти, що тоді він буде виглядати невдахою», — пише редактор Neue Zürcher Zeitung.
«Європа не визнає власних інтересів»
Однак, за словами Рюеша, поки що йдеться лише про видавання бажаного за дійсне. «Зараз потрібен сигнал, що наступного року Україна отримає достатньо військової допомоги, щоб зупинити російський наступ. Тому на Європі лежить особлива відповідальність. Не з милосердя, а з чистого власного інтересу європейці повинні продемонструвати готовність взяти на себе втрату американських коштів (а нейтральні країни, такі як Швейцарія, — збільшити свою економічну допомогу). Американська зброя для України також може бути профінансована за рахунок європейських коштів», — наголошує Андреас Рюеш.
Адже зараз країни Європейського Союзу в середньому витрачають на українську оборонну кампанію лише близько 0,1 відсотка свого економічного виробництва щороку.
«Тріумф російської великодержавної політики обійшовся б континенту набагато дорожче, в десять-двадцять разів більше для однієї лише Німеччини, згідно з підрахунками Кільського інституту світової економіки. Це навіть досить оптимістична оцінка, оскільки вже зараз стає очевидною необхідність збільшення оборонних витрат в європейському регіоні НАТО з двох до трьох відсотків економічного виробництва на багато років вперед», — підкреслює Андреас Рюеш.
Як висновок: найбільш реалістичний шлях до миру — це збільшення військової допомоги Україні, з метою змусити Росію усвідомити безнадійність її курсу. З іншого боку, капітуляція перед Путіним не принесе Європі ніякої безпеки.