«Хто на цьому заробляє?» і «де нам брешуть?» Можна по-різному ставитися до блокади окупованих територій і тих, хто її влаштував, але одну добру справу вони зробили. Привернули увагу до наживи на війні, спробували прикрити краник, із якого живилися покровителі тіньових схем. І хай нікого не дивує, що серед ревних захисників краника перші особи держави.
Але в такі моменти насправді з’являється надія, що замкнене коло можна розірвати. Ситуація лише підштовхує йти вперед, шукати варіанти заміни незамінного. В енергетичній площині вони теж є. І не йдеться лише про обмін вугілля з терористичних копанок на «Роттердам+», що, виявляється, одне й те саме, чи про заміну газу, купленого в окупанта безпосередньо, на той самий через посередника… Знову як ніколи актуально звучить, наприклад, тема відновлюваної енергетики (ВЕ), розвиток якої, подейкують, має в Україні чималий потенціал.
Читайте також: Сергій Савчук: «Котельні сьогодні — це моветон»
Нині це не лише модний світовий тренд. Завдяки шаленому розвитку технологій і здешевленню виробництва енергія сонця, вітру, води цілком реально може якщо не замінити вугілля та газ, то серйозно їх посунути. Принаймні аналітики Deutsche Bank твердять, що в розвинених країнах ВЕ досягла переломного моменту і є не лише комерційно життєздатною, а й інвестиційно привабливою. Звісно, то не про нас. І хоча акцент на цій темі в нас робиться чималий, запущено відповідні програми, але згадана сфера все ще перебуває в зародковому стані й про серйозну заміну традиційним видам енергетики поки що не йдеться. Донедавна це був такий собі заробіток для своїх, унікальна можливість гребти гроші лопатою на цілком законних підставах. Нині ситуація дещо змінилася, переглянуто умови, але можливості для нечесних ігор усе ще лишаються.
Розвиток ВЕ на початковому етапі — 100% дотаційний процес із кишень усіх платників податків. Одним із механізмів є зелений тариф (ЗТ), завдання якого — зацікавити потенційного інвестора. Це не українське ноу-хау. Але Україна може похвалитися тим, що в неї цей стимул найвищий, принаймні в Європі. Дехто вважає, що саме так і потрібно. Мовляв, це сильний аргумент на тлі нестабільної економічної ситуації. Але якщо у виробництві енергії із сонця чи вітру ця філософська відповідь хоч і сумнівна, але прийнятна, то стосовно використання біомаси виникає чимало запитань, бо йдеться вже не просто про перекачування грошей, а про екологічні та економічні ризики, перетягування сировини від тих галузей промисловості, які створюють додану вартість, дають робочі місця й підвищують експорт.
Річ у тому, що в законі про ЗТ чітко не прописані деталі, що можна вважати біомасою. Це можуть бути солома, відходи харчової промисловості, тваринництва, тирса і низькотоварна деревина. Теоретично. А практично в українських реаліях ідеться передусім про дерево, і палити для виробництва струму можна й добротні дошки, попередньо подрібнивши їх на тирсу. Принаймні ЗТ на біомасу такий високий, що дає змогу це робити навіть за великої ціни на сировину. Безперечно, комусь таке вигідно. І не варто списувати на недогляд. Інвестувати в подібні проекти можуть дозволити собі лише небідні люди: вартість потужностей 7,5 МВт — близько €15 млн. Плюс потрібні доступ до мереж, гарантія, що куплять, а це потребує певних зв’язків.
Читайте також: Не той відтінок зеленого
Звісно, кінцевий заробіток того вартий. За кожну кіловат-годину платять €0,124, тоді як ціна для кінцевого споживача вдвічі нижча. Але, щоб дати потужність 7,5 МВт, треба спалити за рік 90 тис. м³ дерева. Заготовлюється в країні за цей період загалом приблизно 18 млн м³. І якщо встановити всього 180 подібних станцій, то виробляти меблі й навіть експортувати тишком-нишком сировину вже не буде з чого. Понад те, якщо взяти й пустити всю деревину країни на електроенергію, вдасться отримати лише 1,35 ГВт, а це всього кілька відсотків того, що споживає країна. Абсурд…
Україна не та держава, де спаленням лісових відходів чи взагалі низькотоварної деревини можна вирішити питання відходу від традиційних джерел, це треба зрозуміти. А тому, поки процес не зайшов занадто далеко, є критична необхідність врегулювати сумнівні моменти й чіткіше прописати деталі. Якщо хтось переконаний, що лісам нічого не загрожує, бо вигідніше вирощувати енергетичні культури для спалення, для певності все ж краще від цього убезпечитися й виставити запобіжники. Українські реалії не завжди підтверджують оптимістичні розрахунки. Та й саме пускання з димом ресурсів (лісу), які за сприятливих обставин відновлюються десятиліттями, і субсидіювання цього дивного процесу грошима платників податків якось не надто вписуються в логіку підтримки альтернативної енергетики.