У програмі лише триденного візиту Кірілла передбачено проведення аж двох засідань Синоду 26 і 27 липня, але вже РПЦ в цілому. Формально цей Синод не може втручатись у внутрішні справи УПЦ МП. Але важливі речі, ймовірно, відбуватимуться підкилимно, адже Кірілл просто зобов’язаний виявити свою позицію в прихованому конфлікті між Володимиром та радикально проросійськими ієрархами, які намагалися нещодавно влаштувати справжній переворот.
Нагадаємо, з вересня минулого року, коли блаженніший Володимир надовго потрапив до лікарні, митрополити Одеський Агафангел, Донецький Іларіон і настоятель Києво-Печерської лаври Павло спробували фактично захопити управління церквою. На синодах, що відбулися взимку, об’єднаними зусиллями вони звільнили практично з усіх впливових посад архієпископа Олександра (Драбинка), якого вважають лідером автокефалістського крила в УПЦ МП, а також спробували підштовхнути уніфікацію Статуту УПЦ МП з РПЦ у цілому. Розглядалася можливість фактичної ліквідації автономії УПЦ МП, а в перспективі – її поділ на «митрополичі округи» з безпосереднім підпорядкуванням їх Москві. Однак митрополит Володимир вийшов з лікарні й у травні провів засідання Синоду, дещо відкоригувавши рішення, прийняті за його відсутності. Зокрема, на посаду керуючого справами церкви призначили архієпископа Антонія (Паканича), на якого, за оцінками спостерігачів, предстоятель робить ставку як на свого можливого наступника. Проте очікуваних автокефалістами кадрових контррішень на кшталт відставки Агафангела чи переведення на Чернігівську кафедру намісника Лаври Павла так і не було.
Читайте також: Ілюзія «Третього Риму»
Натомість 20 липня в Києві відбувся новий Синод під головуванням Володимира. Зі Львова на Білоцерківську єпархію переведений архієпископ Августин, а архієпископ Митрофан переїхав із Білої Церкви до Луганська. За оцінками експертів, ці перестановки є ознакою посилення як позицій предстоятеля церкви, так і його контролю над Луганською єпархією, відомою своїми проросійськими настроями. Переїзд же владики Августина ближче до Києва трактують як виконання його особистого прохання служити ближче до столиці на знак особистої дружби та вдячності за підтримку митрополита під час недавньої кризи.
Водночас відомо, що архієпископ Митрофан під час хвороби Володимира обстоював правомірність рішень, ухвалених контрольованими проросійським «тріумвіратом» Синодами. І в травні останній перевів його зі впливової посади керуючого справами на пост голови відділу зовнішніх церковних відносин. Що, звичайно, звучить дуже почесно, але за значущістю можна порівняти приблизно з кріслом міністра закордонних справ Української РСР за часів Радянського Союзу. Та сама невизначеність і з владикою Августином. Так, його особиста лояльність до митрополита Володимира сумніву не підлягає. Ось тільки крім сказаного вище тепер уже колишній львівський архіпастир відомий ще й жорсткою позицією щодо збереження канонічної єдності з Москвою.
Тож однозначно з приводу рішень липневого Синоду УПЦ МП можна сказати лише те, що ними Володимир ще раз підтвердив власний статус лідера церкви, який контролює ситуацію в ній, але при цьому не посиливши позиції автокефалістів, як дехто вважає. Причому такого, що залишається авторитетом і для останніх, і для русофілів. Та в будь-якому разі на відкритий конфлікт із ним Патріарх Кірілл не піде за жодних обставин. Проте час грає не на користь митрополита.