За прикладами ходити не треба. У сусідній Білорусі з 6 січня вступають у дію поправки до Кодексу про адміністративні правопорушення, які встановлюють відповідальність для юридичних осіб та підприємців за порушення Указу № 60. Цей указ передбачає покарання за надання у Білорусі послуг за допомогою інтернет-ресурсів, не розташованих і не зареєстрованих на території країни. Офіційним прикриттям цих заходів є ніби захист білоруських онлайн-магазинів і боротьба з порнографією. Втім, як засвідчує досвід авторитарних держав, за благими намірами нерідко ховаються нові методи боротьби з опозицією. Порушення правил користування інтернетом каратимуться штрафом до 30 базових значень, що в перекладі на українську означає 98 євро. Проте такий штраф діятиме у країні тільки до 1 квітня. День сміху білоруський уряд готується святкувати збільшенням його у три рази.
Свободу ЗМІ у Білорусі можна охарактеризувати простим нарисом. Пересічних білорусів дуже смішить, коли українці починають скаржитися на утиски свободи слова у своїй країні. За їхніми словами, справжніх утисків ми іще не бачили. І вони мають рацію.
Не бачила ще Україна судових процесів за встановлення VoIP-шлюзів сервису Skype, бо вони, мовляв, завдають шкоди національному операторові зв’язку. Не існує при президенті України (як у його білоруського колеги) ніякого «оперативно-аналітичного центру» для забезпечення охорони інформації, що становить державну таємницю, з правом контролювати канали зв’язку для виконання оперативно-розшукової діяльності. Та й перспектива ідентифікувати абонентські пристрої користувачів та реєструвати відвідувачів інтернет-кав’ярень та комп’ютерних клубів, українських інтернет-провайдерів нині хіба що сильно здивує. І хтось іще каже що в нас нема свободи слова? Та навіть посівши у 2010 році далеко не почесну 131 позицію за індексом свободи преси, Україна так само залишила позаду себе і Росію (140-а позиція), і Казахстан (162-а), і зрозуміло, Білорусь (154-а).
Читайте також: Як Білорусь йшла до авторитаризму
Штрафи за порушення передбачені у законі № 60 мають остаточно добити і без того хитку білоруську опозицію. А разом з нею – і всіх громадян, які організують «марші незгодних» через групи у соціальних мережах. Коло змикається. Якщо організатори діятимуть зі своїх домашніх адрес – їх швидко вичислить білоруське КДБ. А в інтернет-кав’ярнях вільного доступу до соцмереж їм можуть тепер і не надати. Фейсбук та ВКонтакті – іноземні портали.
Цензури у ЗМІ білоруська влада практично не приховує. Спілкуючись із журналісткою Мариною Коктиш, з білоруської опозиційної газети «Народная воля», президент Лукашенко сказав таке: «Час від часу ви публікуєте результати досліджень тих центрів, які у нас не зареєстровані. А це вже порушення закону!» На цьому тлі нескладно уявити, наскільки запроваджені штрафи ускладнять життя тамтешнім друкованим ЗМІ – отримувати інформацію вони відтепер зможуть тільки з білоруських же сайтів. «З набуттям чинності «Змін до кодексу…» громадяни республіки не зможуть відвідувати іноземні сайти, сервери яких розташовані за межами національних кордонів» – повідомив сайт італійської газети La Stampa .
Але не переймайтеся. Попри політв’язнів у білоруських буцегарнях, на шалену інфляцію і на черги за м’ясом у магазинах, чимала кількість пересічних громадян Білорусі на наступних виборах так само віддасть голоси за президента Лукашенку. Принаймні ніякого масового протесту на вулицях Мінська зараз ніхто не спостерігає, а кількість учасників акцій протесту не перевищує двох сотень.
І отут постає доречне питання, а чи можливо те саме у нас? Судіть самі. 18 жовтня 2011 року Верховна Рада в першому читанні ухвалила проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі». Ще на етапі розгляду, закон викликав численні зауваження експертів. Наголошувалося що закон містить багато положень, які можна тлумачити двояко, що він передбачає закриття ЗМІ за порушення і що цей закон стане фактично інструментом цензури проти противників чинної влади. І що? І нічого. Акцій протесту проти прийняття цього закону не помітила мабуть і більшість киян. Люди не за і не проти цього закону – їм байдуже.
Читайте також: Олена Білозерська про цензуру в українському інтернеті
Ця байдужість уже просто дивує. Розчарувавшись в існуючих політиках, люди не поспішають вже виборювати навіть найбільш прості свої права, як-то право на вільний доступ до інформації. І від того вірогідність впровадження в Україну білоруської цензурної моделі зростає все більше. Цікаво, коли ж громадяни оговтаються? Коли згідно з ухваленим законом притягнуть до суду перших журналістів? Коли закриють перші видання? Коли цензура охопить друковані ЗМІ і добереться до інтернету? Один раз бажання свободи слова вже вивело людей на Майдан. Цікаво, скільки ж іще Майданів треба, аби люди почали розуміти всю глибину небезпеки від наступу на свої свободи?