Згідно з традиційними уявленнями китайців їхня країна — це центр світу. Самоназва Китаю — Чжун го, тобто серединна держава.
„Один день – одна справа”, – наставляв імператора
давньокитайський мудрець Тай-гун.
Без метушні
Перше, що вражає в столиці мільярдної країни, повільність. Повільно їдуть авто (не більше 60 км, не залежно від завантаженості траси), повільно їдуть велосипедисти, з такою ж швидкістю моторолери. З часом розумієш, що справи тут теж вирішуються не швидко. Один день – одна справа. Це звичний для китайців ритм, інакше тут жити неможливо. Пекін руйнує стереотипне уявлення про мегаполіс, в якому вирує шалений ритм життя. Виявляється, так живуть „на околиці” світу, в „центрі” життя пливе розмірено і тихо. Можливо саме через це мені не траплялися люди, які кудись бігли б з виряченими очима і головою, забитою домашніми чи робочими клопотами. Коли вдивляєшся в обличчя пекінців, відчуваєш, що ці люди задоволенні своїм життям (до речі не таким легким) і собою. В рухах, поглядах, жестах водіїв, офіціантів, продавців проглядається якесь ледь вловиме відчуття спокою, розслабленості. Власне кажучи, Пекін найбільше вразив мене саме відсутністю метушні. При цьому, як і заведено на Сході, до білих туристів чіпляються і продавці сувенірів, і рікші, і таксисти.
Окрім того, що китайці нікуди не поспішають, вони ще й не будують конкретних планів. Їхнє планування приблизне, і зі зміною зовнішніх обстави моментально змінюються і плани. При цьому істинної причини, через яку все помінялося, вам ніколи не скажуть, натомість висунуть зовсім інше пояснення. Тому спланувати день з німецькою точністю тут навіть не пробуйте – будьте певні, втрутиться безліч чинників, які від вас не залежатимуть і всі ваші плани підуть коту під хвіст. Наприклад, купити чай менше ніж за день ніяк не вийде, адже спочатку потрібно вибрати магазин, потім перенюхати безліч чаїв, а потім попробувати ті, які вам сподобалися. А пробуються три заварки одного чаю. При цьому все робиться без зайвої метушні. До того ж, розраховуючи свій день у Пекіні, варто враховувати значні відстані, так прогулянка з одного кінця площі Тяньанаьмень в інший забирає 20 хвилин.
Як при такому підході до життя китайцям вдалося завалити увесь світ своїми товарами для мене залишається загадкою. Очевидно, в нашому давньому прислів’ї „Тихіше їдеш – далі будеш” більше сенсу, аніж у його сучасному варіанті „Тихіше їдеш – навряд чи доїдеш”.
Єдине місце, де все відбувається швидко, – ресторани. До вас відразу підбіжить офіціант, замовлену страву швидко приготують, відразу після прохання принесуть рахунок, здачі теж довго чекати не треба. Та все ж не сподівайтесь швидко перекусити, якщо в компанії більше чотирьох чоловік, то неодмінно почнеться дискусія, що брати, страв пропонується багато, які вони зрозуміти не спробувавши не можливо. Процес їжі розтягнеться надовше, ніж ви сподівалися, оскільки їдять тут, як відомо, паличками, а це теж сповільнює процес.
„Війна – це шлях обману”, – писав знаменитий військовий
теоретик давнього Китаю Сунь-цзи.
Пекінські вистави
Маркетологи часто намагаються адаптувати теорію Сунь-цзи до сучасної бізнес-практики. І вони праві, перефразувавши класика, можна сміливо стверджувати, що в Піднебесній (як і скрізь) „торгівля – це шлях обману”. Китайці вважають, що будь-який іноземець апріорі багатій. Тому, якщо продавець бачить білу людину, він відразу називає ціну в декілька раз вищу від загальноприйнятої. Також не зрозуміло, якої якості товар вам пропонують. Причому дорогий магазин не гарантує автентичності чи якості товару. Тут підхід такий: якщо ви не розбираєтеся в якості товару і в його ціні – це ваша проблема. Совість у продавця, який впарив вам фабричний чайник, видаючи його за твір мистецтва і роботу великого майстра, буде абсолютно чистою.
Навіть якщо ви озброєні інформацією про те, що в Китаї дурять на кожному кроці, вас все одно обдурять. Причому зроблять це витончено. Але здачу можете не перевіряти, вам її дадуть правильно. До момента, коли ви розстанетеся з грішми, вас підведуть заздалегідь, розіграють цілу виставу і ви віддасте їх з дорогою душею. Ми поїхали до Великої китайської стіни. Біля неї, як біля кожного туристичного об”єкта будь-де у світі, торгують різними цікавими для туристів штуками. Продавці пропонують шовк, сувеніри, футболки (по $1, коли покупців немає і по $10 коли народу стає більше). Серед усього цього продається „антикваріат”, але начитані про масові підробки під старовину ми тут нічого не купуємо. Неподалік від торгових рядів – магазинчик з красивими вітринами, на яких теж стоїть „антикваріат”, підсвічений невеличкими лампочками. Вам дозволяють помацати руками порцеляну, за яку просять більше 1500 юанів, по стінах розвішані картини місцевих художників, відразу пропонують чай. Одним словом, повний контраст із базаром: все солідно, респектабельно, дорого. Поки ви роздивляєтеся товар, наче експонати музею, до вас підходить продавець і починає розповідати про ту чи іншу чашку або чайник. При цьому наче між іншим вставляє, що магазин державний. Під впливом всього цього я купив мисочку „епохи Мін, якій 300 років” за 200 юанів. Потім виявилося, що це підробка, хоча і якісна. Надалі під час розповідей про антикваріат я криво посміхався і продавці моментально робили порпавку, що товар зроблений „під антикваріат”. Інший випадок. Ми дивимося палац принца Гуна. Підходимо до одного з павільйонів, де стоїть натовп китайців, що слухають екскурсовода, вхід перекритий стрічкою. Тільки-но ми просунули голови, заглядаючи всередину, нас запросили зайти, посадили за стіл, запропонували чаю. Виявляється це бібліотека принца (столу, за який ми сіли, понад 150 років). Поки за стінами бібліотеки швендяли сотні туристів, ми сиділи в тиші і насолоджувалися чаєм. Дівчина, яка нас запросила, розповідала про різні способи заварки чаю, про те, як його п’ють на Півдні і як на Півночі. Ведучи милу бесіду, нас не помітно підвели до презентації товару, який можна купити тут. Це різні чайні набори. Дівчина так переконливо і красиво розповідала про кожен набір, що один з нас не витримав і віддав $100 за один з них – далеко не найдорожчий. Хоча кожен з нас прекрасно розумів, що на базарі можна знайти такий самий в 2 рази дешевше.
Варто бути готовими і до грубих та нахабних „розводок”.
Нас було двоє і ми стомлено волочили ноги по Тяньааньмень. Тільки-но подумали, що було б не погано зняти рікшу, як він виріс наче з-під землі. На запитання про ціну показує 3. Я знав, що до потрібного нам місця можна зторгуватися за п’ять юанів з людини. Тому ми швидко погодилися. По дорозі наш рікша театрально показував як йому важко. На пів-дорозі він пересадив одного з нас до свого колеги і ми проїхали навпростець, вузенькими вуличками хутунів. Зупинилися теж в хутуні метрів за сто від великої вулиці. І тут з”ясовується, що платити потрібно не 3 юаня, а 300 з людини, і в нього навіть є заламінований прайс. Побачивши наші круглі очі, китайці знизили ціну до 300 з двох. Після 10 хвилин дискусії і криків ми віддали таки 50 юанів і по очах побачили, що вони були задоволені. Знайомі китайці, вислухавши нашу пригоду, сказали, що можна було взагалі не платити і звертатися до поліції. Але коли ти скандалиш у вузенькій вулиці чужого міста і на тебе з цікавістю починають дивитися все більше місцевих жителів, то в такій ситуації найменше думаєш про гроші. Тим більше, що 50 юанів це навіть не 50 гривень.
Китайці дуже гарні психологи і якщо вони бачать, що створили ситуацію, в якій лаовань (див. словничок) готовий розпрощатися з грішьми, то вони їх у вас таки вициганять. Причому здалося, що суму скажуть залежно від того, наскільки велика на їх думку ваша готовність платити. Чим менша – тим меншу суму називають.
Манія покупок
Потрапляючи в Китай, навіть на найстійкіших противників споживацького суспільства нападає страшна хвороба – манія покупок. За п’ять тисяч років китайська культура виробила неймовірну кількість стилів, напрямків і методик. І якщо вас залишить байдужим китайська акварель, то вам не вдасться уникнути спокуси купити декілька надзвичайно витончених чашечок. А потім ви побачите ще кращі, ще дешевші, і перерахувавши юані на гривні вирішите, що треба брати декілька комплектів на подарунки друзям. Не можна повертатися до дому і без чаю, а тільки ви купили пакетик вас уже цікавить різне чайне причандалля – його тисячі видів. А як не купити старі (чи під старовину) срібні прикраси з Тибету? Або традиційну шпильку для волосся? А ще є набори для каліграфії і сама каліграфія виконана в різних стилях. Маючи кісточки для каліграфії, можна придбати дуже стильні підставочки і шухлядки для їх зберігання. Я вже не кажу про різні будистські та даоські амулети, фігури Будд і бодхідсатв. Ви колись щось читали про фен-шуй? Тут можна купити все для того, щоб ваш дім випромінював щастя і гармонію. Ви цікавитесь ушу? Розмірковувати над тим, що з ушуїстських штук купити, а що – ні, можна годинами. У вас серед знайомих є оригінал, який полюбляє грати на екзотичних інструментах? Тут вони вважаються класичними і їх теж безліч. Список можна продовжувати до безкінечності. Адже Китай це ще й батьківщина шовку, і як приїхати додому без подарунку з шовку. А прикраси? Хіба можна не купити намисто з коралів за 50 юанів, про ціну перлів я взагалі мовчу.
Якщо ви не потратили гроші на традиційні товари, то ще залишається дешева електроніка, дешевий одяг і т.д. Не варто забувати і про делікатеси в ресторанах. Лобстери й інші морепродукти також значно дешевші, ніж у Києві. Дивлячись на різного розміру раків, креветок, кальмарів, які плавають в акваріумах біля входу до ресторану, ви обов’язково спокуситесь їх скуштувати, адже це дешевше ніж у Києві, та й готують тут краще. Одним словом, скільки б грошей ви не взяли, вам все одно не вистачить.
ВАРТО ВІДВІДАТИ
.jpg)
Заборонене місто або Гогун. Тут мешкав імператор, його дружина, наложниці, обслуга, також вирішувалися державні справи.
Час: 1 день.
Ціна: 60 юанів + 40 юанів електронний гід.
.jpg)
Храм Неба. Раз на рік тут імператор приносив жертву Небу і молився за хороший урожай.
Час: півдня.
Ціна : 40 юанів
.jpg)
Велика Китайська стіна. Знаходиться в межах Великого Пекіну.
Час: 1 день.
Ціна: 30 юанів вхід на стіну, 40 юанів спуск на санчатах по спеціальній трасі.
.jpg)
Парк Бейхай. Знаходиться поруч із Гогуном, у часи імператора був відкритий лише для знаті. В парку можете побачити художників і каліграфів за роботою. Обов’язково підніміться до буддистського храму Білої пагоди, розташованому на острові посеред озера.
Час: півдня – день.
Ціна: 20 юанів вхід до парку, 30 юанів вхід до монастиря.
.jpg)
Ламаїстський храм. Побудований на честь візиту Далай-Лами до Пекіну, один з основних ламаїстських храмів світу. Поруч із храмом безліч магазинчиків, де продається різноманітна буддистська символіка, прикраси з Тибету, різні примочки для фен-шую. Поруч храм Конфуція.
Час: півдня – день.
Ціна: 40 юанів – ламаїстський храм, 10 юанів – храм Конфуція.
.jpg)
Парк Іхаюань, Літня резиденція імператриці Ці Сінь. Внесений до об’єктів загальнолюдської спадщин ЮНЕСКО. Для створення цього парку імператриця використала кошти, передбачені на утримання всієї армії.
Час: 2 – 3 дні.
Ціна: 60 юанів. Можна взяти на прокат моторний човен – 60 юанів за годину.
КОШТОРИС
Віза: через турфірму $100
Переліт: $720 – 800
Готель: $30 – 50 двомісний номер, $10 місце в хостелсі.
Їжа: $2 – 7 обід без алкоголю на людину в ресторані середнього рівня.
Валюта: $1 – 7,5 юаня, 1 юань – 66 копійок.
Таксі: 2 юаня кілометр, до 10 кілометрів – 10 юанів.
СЛОВНИЧОК
Фен-шуй – китайська наука про те, як гармонійно організувати навколишній життєвий простір.
Лаовань – зневажлива назва іноземця. Можна перекласти, як „іноземний лох”.
Хутуни – старі квартали Пекіну з одноповерхових будинків, які стоять впритул один до одного. Хутуни розділені вузесенькими покрученими вуличками. Ходити там одному дещо страшнувато. Зараз хутуни масово зносяться.
Бодхідсатва – істота, яка досягла просвітлення, але відмовилася входити в нірвану, взявши обітницю допомагати всім хто здатен відчувати.
ТЕОРІЯ
Ця теорія витікає не з того, що Китай був найсильнішою імперією в регіоні, тому і „центральною”. Пояснення глибше. Засадничим моментом світобудови в китайській філософії є вчення про п’ять елементів: метал, вода, дерево, вогонь, земля. З поміж іншого кожна стихі співвідноситься зі сторонами світу.Китай належить до стихії землі, сутність якої – бути в центрі. Центр має свої особливості: по-перше, все обертається навколо нього, по-друге швидкість обертання центру кола буде набагато нижчою, ніж швидкість обертання на периметрі кола. Також сутністю землі є приховування, адже ми не бачимо, що в ній знаходиться. Все це нам, своїм учням, декілька років тому несподівано розповів наш учитель ушу. Отже, резюмував вын, усе, що відбувається в Китаї, приховано від стороннього ока.
ПРОЩАЙТЕ ГРОШІ!
Як і в будь-якому місті, щоб вигідно скупитися, потрібно знати „місця”.
Товари для каліграфії, китайської акварелі, картини, антикваріат: вулиця Ліуліцянг, на карті виділена червоним кольором, може бути позначена як „Культурна вулиця”. На ній розташовані художні салони і магазини-майстерні, де художники пишуть свої роботи. Неподалік станції метро Хепінгмен.
Чай: вулиця Муліндао (на карті спеціальною позначкою не позначена). Вже декілька століть тут торгують чаєм. Від традиційного колориту нічого не залишилося, скрізь новобудови. Але чай продають, як і колись. Є два великих чайних торгових центри і сотні маленьких чайних магазинчиків.
Їхати від станції метро Мусіді на таксі
Шовк: район Мусіян Цяо (на карті спеціальною позначкою не позначено). Їхати від станції метро Цянмен на таксі. Офіс компанії Пекін Янлонг Шовк. Компанія має багатолітню історію, в її офісі знаходиться музей шовку. Сюди возять іноземних туристів, шовк дорогий і продавці не торгуються. Поруч з Храмом Неба.
Блошиний ринок і магазини старожитностей: вулиця Пайлауань лу. Ринок працює тільки в суботу і неділю, але магазини відчинені кожного дня. Їхати від станції метро Гуомао на таксі
Перли, корали і коштовності: колишній Перлиновий ринок, зараз Хонгцяо маркет, 3 поверх. Поруч із Храмом Неба.
Одяг:
– Торгівельна вулиця Сідан, на карті позначена червоним кольором, неподалік від площі Тяньаньмень. Станція метро Сідан.
– Хонгцяо маркет, тут дешевше, ніж на Сідані
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)