Військовики та бізнес: показовий випадок
Три роки війни. Три роки щоденного ризику, втрат, боротьби за кожен метр землі. До повномасштабного вторгнення люди, які щодня захищають нас від екзистенційного ворога, були успішними бізнесменами, викладачами, політологами чи економістами. Створювали робочі місця, будували кар’єри, розвивали країну. Але життя склалося інакше: люди пішли до війська. І тепер, повертаючись додому, часто стикаються не із вдячністю, а з байдужістю.
«Це був твій вибір» — така фраза несподівано пролунала нещодавно від організатора бізнес-заходу, коли військовик запитав, чи може бути знижка на участь. Нагадує щось? Так, сумнозвісне «ми вас туди не посилали».
Грошове забезпечення солдата — 20 000 грн, офіцера — 30 000 грн. Це зовсім не ті гроші, за які можна відвідувати бізнес-заходи, де квитки коштують сотні доларів. Але річ не тільки в грошах. Чи відбуватимуться заходи взагалі, якщо не буде ЗСУ, які дають можливість їх організовувати? Чому бізнес, який потребує захисту Збройних Сил України, не завжди прагне підтримати тих, хто його боронить? Це риторичне питання військовик адресує організаторам заходу Board під Ужгородом.
Організатори не передбачили жодної пільги для військових, тоді як Forbes Ukraine і Business Wisdom Summit автоматично реєструють захисників після підтвердження статусу УБД.
Андрію Длігачу та спільното Board, ви справді вважаєте, що успішний бізнес може існувати без тих, хто щодня ризикує своїм життям, щоб ви могли безпечно працювати? Ви не бачите зв’язку між захистом країни та розвитком економіки? Тоді, можливо, варто переглянути пріоритети.
«Ми вас туди не посилали»: як працює дискредитація військовослужбовців
Така фраза не випадковість. Це технологія, яка працювала ще в Афганістані, Чечні, а тепер в Україні. Її мета — ізолювати армію від суспільства, позбавити військовиків підтримки й переконати громадян, що захисники мають виживати самі.
Військовиків знецінюють постійно, і це стосується не лише ветеранів, а й діючих військовослужбовців. Для них чути таке не просто образливо, а демотивуюче. Для їхніх сімей — це біль і розчарування.
Явище стосується, зокрема, родин військовиків. У школах і на роботі дружини й діти захисників чують: «Ми ваших тат і чоловіків не посилали на війну, це був їхній вибір»; «Ви що, дурні, що пішли воювати?»; «Чому не відкупилися?». Країна почала жити у двох паралельних реальностях: одні воюють, другі — забули про війну. На підсвідомому рівні люди знецінюють тих, хто їх захищає.
2022 року одна дуже відома народна депутатка відповіла військовику, який звернувся щодо ремонту дороги: «Я вас туди не посилала, живіть і забезпечуйте себе самі». Хіба не йдеться про очевидний поділ на фронт і тил, де кожен мав би жити своїм життям, не перетинаючись?
А тепер додамо до цього ще одну перлину — вислів Арестовича, який публічно знецінює ветеранів. Мовляв, окрім війни, він нічого не бачив. І це не просто погані жарти. Це частина інформаційної війни, спрямованої на знецінення армії. Якщо військовики «тупі», «непотрібні», «недолугі», то навіщо їх підтримувати?
Чому так відбувається? З погляду психології людина схильна витісняти негативні події із життя, захищаючи власну психіку. Війна — це стрес, страх, невідомість. І якщо хтось може жити так, ніби війни не існує, він підсвідомо відштовхує тих, хто нагадує йому про неї, — військовиків.
Інформаційні операції: хто розганяє та чому
Ці меседжі не випадкові. Їх активно підхоплюють боти, анонімні телеграм-канали та навіть деякі публічні особи. Цілі очевидні:
- розколоти суспільство, щоб військовики не відчували підтримки;
- дискредитувати армію, щоб зменшити довіру до її керівництва;
- посіяти зневіру в перемогу.
Поширення таких тез — частина гібридної війни, і ми маємо розпізнавати ці атаки.
«Це був твій вибір». А що з відповідальністю держави?
У Кримінальному кодексі України поки що немає покарання за дискредитацію військовиків. Але чи означає це, що суспільство може спокійно відмахуватися від них? Очевидно, що ні. Бо без армії не буде держави.
Що робити? Як протистояти знеціненню військових?
- Розпізнавати інформаційні атаки — перш ніж вірити в «народну думку», подумайте, кому це вигідно.
- Не поширювати токсичні наративи — навіть у вигляді жартів.
- Підтримувати військовиків — словом, дією, присутністю.
Як це працює в НАТО: приклади цивілізованого світу
У США ветерани отримують соціальні гарантії, фінансову підтримку, здобувають освіту. У Франції є спеціальні програми реінтеграції, у Британії військовики мають окремі податкові пільги. Там не питають: «Ти сам вибрав цю професію?» — а дбають про тих, хто здатний професійно захистити країну.
В Україні ж ми часто намагаємося «відкупитися» донейтом. Але підтримка — це не тільки гроші. Це шана, увага, повага. Бо якщо сьогодні забудемо про тих, хто нас захищає, завтра не буде кому захищати.
Ґендальф казав: «Ми не вибираємо час, у якому живемо, ми можемо лише вирішувати, як діяти за часів, які вибрали нас».