Специфіка протестних акцій була зумовлена балансом політичних сил, які є на сьогодні в Україні. Крім коаліції в парламенті існує відразу дві опозиції: проросійська в особі Опозиційного блоку й проукраїнська, до якої належать «Самопоміч», «Батьківщина», а також низка позафракційних депутатів і депутатів від БПП. Мітинги 17 жовтня організували проукраїнські опозиціонери, про участь у них проросійських сил на зразок того самого Опоблоку чи партії Вадима Рабіновича не йшлося. Організатори акції до них навіть більш непримиренні, ніж сама влада.
Утім, головним хедлайнером протесту були все ж таки не парламентські сили та політики, а головний порушник спокою останніх місяців Міхеїл Саакашвілі. Найбільше людей на мітинг прийшло під прапорами саме його партії «Рух нових сил». Саакашвілі традиційно використовував радикальну риторику й натякав на можливе силове протистояння, але з цим погоджувалися не всі організатори опозиційного мітингу. Як зазвичай буває в таких випадках, опозиція не була монолітною силою й від самого початку умовно поділилася на два крила: помірковане та радикальне.
До першого можна зарахувати умовних антикорупціонерів: рух «Ініціатива реальних дій» Мустафи Найєма, ДемАльянс, «Реанімаційний пакет реформ», Автомайдан, рух «Альтернатива», Центр протидії корупції Віталія Шабуніна, а також партії «Громадянська позиція» та «Самопоміч». До радикалів входили Рух нових сил Саакашвілі, а також депутати «Самопомочі» Семен Семенченко та Єгор Соболєв, які зареєстрували власний рух «Визволення» і збираються в майбутньому перетворити його на самостійний політичний проект.
Крім того, в останній момент до акції вирішили ситуативно долучитися «Батьківщина» й «Справедливість», але жодної участі в підготовці мітингів 17 жовтня ці сили не брали й на збори активістів не ходили.
Представники поміркованого крила спочатку були проти силового протистояння й збиралися обмежитися політичними вимогами. Натомість радикали налаштовані на силові дії, адже від самого початку не вірили в те, що влада піде на поступки.
Всупереч чуткам про «мільйони Коломойського» організатори мітингу 17 жовтня не мали значних фінансових ресурсів, тому можливості компенсувати учасникам мітингу хоча б проїзд не було, не кажучи вже про якусь оплату за участь. Проте на стадії підготовки акції організатори розраховували побачити на мітингу 15–20 тис. У реальності під стіни парламенту прийшло близько 5 тис. мітингувальників.
Багато це чи мало — питання відносне. Справді, людей було менше, ніж очікувалося. Але за весь період президентства Петра Порошенка це найбільша та найяскравіша опозиційна акція.
Зважаючи на кількість прапорів, що майоріли над натовпом, на мітинг прийшов переважно партактив. Така обставина налаштовувала справу на мирний лад. Цілий день на сцені, яку встановили під стінами Ради, тривали виступи. Оратори закликали депутатів від правлячих партій виконати свої обіцянки й піти назустріч мітингувальникам. Ближче до вечора люди стали поступово розходитися і кількість активістів зменшилася. Здавалося, акція поступово згасає, але після того, як надійшло підтвердження, що депутати не збираються виконувати вимоги протестувальників, ситуація загострилася.
Біля парламенту з’явилися люди з наметами, які вступили в конфлікт із поліцією. Правоохоронці намагалися перешкодити їх встановленню, але після нетривалої сутички поступилися. Так на вулиці Грушевського з’явилися перші намети, які досить швидко розрослися в невелике містечко. Найрадикальніші опозиціонери, які вже не перший рік обіцяють Порошенкові «третій Майдан», нарешті спробували втілити свої погрози в життя.
Читайте також: День протесту. Як під Радою за політичні зміни стояли
Як і в день прориву Саакашвілі через українсько-польський кордон, у навколополітичних колах одразу ж заговорили про особливу роль Арсена Авакова, який, схоже, знову вів свою гру. Незважаючи на те що представники «Народного фронту» на словах жорстко критикували організаторів мітингу 17 жовтня, поліція явно підіграла опозиції. Від самого ранку в урядовому кварталі був надлишок силовиків, проте у вирішальний момент протистояння вся ця армія раптом стала пасувати перед мітингувальниками, яких у бійці брало участь відносно небагато. Нічого подібного до Майдану 2013–2014 років під Радою, звісно, не відбувалося.
Така бездіяльність МВС розлютила Петра Порошенка. Досить швидко в пресу просочилися деталі наради, яка відбулася в президента ввечері 17 жовтня. Порошенко дуже кричав на присутніх високопосадовців МВС, а очільника столичної поліції Андрія Крищенка взагалі вигнав із кабінету за те, що той дозволив учасникам мітингу встановити наметове містечко. Обидві сторони протистояння розуміли важливість символів Майдану, тому опозиція всіма силами намагалася встановити намети, щоб «викликати дух революції», а влада, навпаки, прагнула цього не допустити. І тут із вини Авакова Порошенко фактично зазнав нехай і символічної, але поразки.
Читайте також: Краще пізно, ніж ніколи. На кого робити ставку Порошенкові
Аваков за своїх підлеглих заступився і заявив, що не допустить крові на вулиці, тому розганяти протестувальників і ламати наметове містечко не буде. У щирості цих слів можна було б не сумніватися, якби лише через кілька днів у схожій ситуації підлеглі Авакова не побили прихильників Миколи Коханівського, які забарикадувалися в Святошинському суді. Дісталося й журналістам кількох ЗМІ, яких поліцейські без жалю повалили на землю та гамселили. Вочевидь, 17 жовтня підлеглі Авакова відступили не з переконань гуманізму, а з іншої причини. І причина ця — конфлікт міністра внутрішніх справ із президентом, про який люди Авакова кажуть відкрито. Схоже, Арсен Борисович скористався нагодою вкотре показати Петрові Олексійовичу свою силу та незамінність. Меседж читався досить чітко: щоб у критичний момент почуватися в безпеці, з міністром внутрішніх справ потрібно дружити й виконувати всі його «хотєлкі».
Після того як мітинг під Радою перейшов у фазу силового протистояння, помірковане крило заявило про те, що участі в акції більше не братиме й надалі досягатиме поставлених цілей іншими методами. Семенченко, Соболєв і Саакашвілі продовжили протест.
Чим і коли закінчиться акція, наразі незрозуміло. Очевидно, що відповіді на це запитання не знають й організатори наметового містечка. Людей, які перебувають у таборі, явно недостатньо для того, щоб змусити владу піти на поступки, тому намети на Грушевського мають здебільшого символічне значення. Але з часом і воно може бути нівельоване, якщо в опозиціонерів не з’явиться осмислений план подальших дій.
Читайте також: Чи готові українці до протестів
Утім, події 17 жовтня є тривожним дзвінком для нинішньої влади, адже вони свідчать про те, що суспільство незадоволене тим, як президент і його соратники виконують свої обіцянки. Усі вимоги опозиції насправді є пунктами передвиборчої програми Петра Порошенка, які він досі не виконав. І якщо про реальну революцію наразі, на щастя, не йдеться, переобратися на другий термін із таким підходом нинішньому гарантові буде непросто. Згідно з усіма соцопитуваннями конкуренти вже дихають у спину, тож здобути легку перемогу в першому турі, як це сталося в травні 2014 року, не вдасться.